Серпень 28, 2024
Олена Дуняк: Мені здається, це дуже важливо — бути видимим
Олена Дуняк, відеоредакторка ютуб-каналу Суспільне Новини, отримала відзнаку «Суспільний код – 2024» в номінації «Watch dog якості» (людина, яка перевірить все за тебе і за себе). Олена прийшла на Суспільне Буковина у 2019 році під час навчання в Чернівецькому національному університеті. Згодом очолила регіональну диджитал-команду, а потім обрала ютуб Суспільне Новини. В інтервʼю вона розповіла, від чого отримує найбільше задоволення в роботі, за яку властивість потрапила в номінацію «Суспільного коду», який репортаж найбільше запам'ятався за роки журналістської діяльності та про що мріє для себе особисто.
— Як сформувалось бажання працювати в медіа та з відео контентом?
— За час роботи моє уявлення про те, чим я хочу займатися, сильно трансформувалось. Я працюю з другого курсу — ще в університеті зрозуміла, що відвідувати виключно лекції це неефективно і потрібно шукати практику в редакціях. Починала як польова журналістка, працювала з різними жанрами, мені хотілось спілкуватися з людьми та робити історії, і це насправді складно — не робити репортажі, які «сподобаються усім».
Коли я отримала інші навички — дослідження, аналіз, вміння редагувати відео — мені захотілось працювати з тривалішими історіями та з іншими форматами. Відтоді я працюю в диджиталі, де від журналістики мені допомагають стандарти, фокуси мислення, етичні засади, розуміння що потрібно робити, щоб мати ефект і успішність. Моя нинішня посада — це про редакторське бачення змісту та форми. Також я монтую репортажі, працюю з авторами й мені дуже хочеться, щоб вони побачили відгук на свою роботу, щоб матеріали дійшли до людей. Моя робота полягає в тому, що я шукаю спосіб, як найбільш ефективно донести історії до авдиторії і як збільшити кількість глядачів на ютуб-каналі.
Обрати журналістику — це постійно бути в курсі подій, безперервно розвиватися та швидко ухвалювати рішення.
Обрати журналістику — це постійно бути в курсі подій, безперервно розвиватися та швидко ухвалювати рішення.
— З чого почалась ваша карʼєра на Суспільному?
— Я доволі швидко обрала Суспільне і почала з новинаря. Це та робота, що дозволяє дуже добре опрацювати базу для журналістики: редакційні засади, журналістські стандарти. Немає часу, щоб довго готувати матеріал, потрібно видавати новини вже і зараз, швидко оперувати знаннями, розуміти, як працює редактор, що таке хороша і здорова критика. Я думаю, що це ідеальна позиція, щоб почати роботу, зокрема на Суспільному, де до новин ставляться дуже серйозно.
Потім я почала займатися диджитал-платформами — мені подобалось монтувати, робити графіку, знімати на телефон, шукати нові способи збирати матеріали та репортажі, по-іншому формувати контент, і я прийшла в диджитал Суспільне Буковина. Згодом очолила департамент диджиталу і вже з позиції редакторки набирала людей, формувала стиль, шукала історії та як ми їх будемо реалізовувати. В цей період я остаточно зрозуміла, що більше хочу працювати з платформами.
Зараз я редакторка ютуб-каналу Суспільне Новини і займаюся його розвитком. До речі, ми зустрілись якраз тоді, коли у нас 800 000 підписників — це вже доволі непогана кругла цифра, але ми налаштовані, що маємо в цьому році наблизитись максимально або навіть узяти мільйон.
— Від якого процесу у вашій роботі ви отримуєте найбільше задоволення?
— Коли герої наших матеріалів задоволені тим, як ми розповіли їхні історії, як ми етично показали проблему, щоб це нікого не образило чи не поставило в незахищену позицію. Дуже класно бачити позитивний вплив своїх матеріалів, як ростуть колеги, з якими я працюю, як якісно змінюються наші матеріали — з чого ми починали і як ми рухаємося зараз. Ці зміни і є найприємнішим. Адже часто ми працюємо з темами, які апріорі не можуть бути приємними ні на етапі підготовки, ні на етапі публікації.
— Як вибудовується ваш робочий день?
— Здебільшого я живу за ритмом подій, які відбуваються, й адаптувала своє життя так, що мені не потрібно багато сну. Мені здається, що мене номінували колеги саме за цю властивість не спати та працювати (сміється). Не можу сказати, що мій робочий день в якийсь момент починається чи завершується, я просто прокидаюсь і намагаюся зрозуміти, що саме сьогодні важливе, на чому зробити фокус, і диджитал-платформи якраз в цьому допомагають, тому що вони окреслюють і показують, що зараз цікаво людям. Часто я думаю з позиції «що важливо зараз почути», бо нерідко гучні події перекривають важливі. Суспільне вміє розставляти акценти, тому я сприймаю свою роботу як можливість озвучувати важливі теми, навіть якщо вони не наберуть переглядів і охоплень.
Суспільне вміє розставляти акценти, тому я сприймаю свою роботу як можливість озвучувати важливі теми, навіть якщо вони не наберуть переглядів і охоплень.
— Команда мрії Олени Дуняк — яка вона?
— Мені дуже пощастило з командою, вона була вже майже сформована коли я прийшла, тому я рада, що ми так спрацювались.
Аліна Клименко — робить щоденний дайджест новин, і це дуже важка робота, особливо під час російського повномасштабного вторгнення, коли реально дуже багато новин та різної інформації. Вона людина, на яку я можу опиратися і якій довіряю. Гадаю, вона так само довіряє мені. Аліна супервідповідальна, і до речі, смішна і класна, я сподіваюсь, що колись наші глядачі побачать її саме з цієї сторони.
Також в команді є відеографи. Одна з них це Оксана Сенів, вона зараз фокусується на темі ветеранів, знімає чудові репортажі, готова до будь-яких викликів. Найбільше я в ній ціную емпатію, те, як вона ставиться до героїв, продовжує з ними спілкуватись після публікації матеріалу.
Є відеограф Влад Кравець, який, зокрема, знімав наслідки вибуху Каховської дамби. Він готовий на певні ризики та до тривалих відряджень. Відеограф Саша Брамський — зараз займається проєктом «Ремовська Інтерв'ю», перфекціоніст щодо картинки. Анна Несевра — теж фокусно займається проєктами, може працювати нонстоп, коли навколо все несеться.
Юля Трач, Надя Куриляк, дві Анастасії — Бовт і Сабатовська, нещодавно долучились до команди — супервідповідальні колежанки, які працюють редакторками на ютубі.
Наш воєнний кореспондент Тарас Ібрагімов висвітлює найважливішу тему, яка зараз може бути, — це фронт. Чудова режисерка монтажу Таня Столярова робить ці репортажі та історії максимально видимими, глибокими й людяними.
Всі вони надзвичайно талановиті, розумні люди, в кожного є свої сильні сторони, й для нас як для команди це чудова можливість розвиватися в різних напрямках.
- Читайте також: Журналіст Суспільного Тарас Ібрагімов: «Страшно, але ж хтось має виконувати цю роботу»
— Що з особистих якостей допомагає в роботі, а що заважає?
— Складно говорити про власні якості — це здебільшого те, що в тобі оцінюють колеги. Мабуть, через те, що в мене з дитинства «синдром вікіпедії», мені все хочеться знати й постійно отримувати більше інформації, й це впливає на те, що мені легко працювати в новинах. Що заважає? Я завжди дуже багато думаю про те, чи я можу бути суворим керівником, але, на щастя, моя команда відповідає цінностям компанії, ми говоримо однією мовою, розуміємо свою відповідальність за те, яким має бути фінальний результат.
Найбільше закарбовуються історії, які я монтувала і з якими працювала безпосередньо.
— «Людина, яка перевірить все за тебе і за себе» — наскільки це про вас?
— Це фішка новин — ти маєш постійно працювати зі стандартами й вони вже настільки у тебе в голові, що застосовуються максимально оперативно. Моя робота полягає в тому, аби перевірити інформацію на точність, відокремлення фактів від думок з урахуванням особливостей платформи, на якій ми працюємо. Мені здається, що я переглядаю майже весь контент, який у нас монтується. Для мене це дуже важливо, тому так, я стараюсь перевірити все від початку до кінця. Іноді я пишу тексти до матеріалу, щоб зрозуміти, чи на цю мить ми повно висвітлили цю новину.
— Є сюжет чи історія, які запамʼятались вам найбільше за роки роботи?
— Найбільше закарбовуються історії, які я монтувала і з якими працювала безпосередньо. Здебільшого це роботи Тараса Ібрагімова. Мабуть, мені найдужче запам'яталися герої з його репортажу «Окопи біля Бахмуту». Як режисерка монтажу я дуже сильно ціную контраст у матеріалі, і тому мені запамʼятався герой-військовослужбовець, який у цивільному житті продавав дитячі іграшки. Водночас мені дуже запам'яталася історія, яку ми нещодавно робили з моєю колегою, відеографкою Оксаною Сенів — «Жінки, які доглядають за військовослужбовцями з важкими травмами». Історія про доглядову працю жінок, партнерок, дітей. Де зокрема йдеться про конфлікт із байдужістю медперсоналу й оточення до ветеранів та їхніх сімей. Я думаю про відповідальність перед цими героями, які поставили дуже хороші питання до нас як до суспільства, яке завжди буде жити поруч з ветеранською спільнотою і має навчитися правильно взаємодіяти та допомагати. Це питання стосується мене, як і кожного. Тому я часто згадую цей матеріал. Тези, які озвучують герої наших матеріалів, ставлять перед нами як суспільством певну відповідальність.
Тези, які озвучують герої наших матеріалів, ставлять перед нами як суспільством певну відповідальність.
— З чого складається ваше життя поза межами роботи?
— Бувають моменти, коли мене починає щось цікавити окрім новин (сміється). Зараз це плівкова фотографія — знайшла для себе спосіб вчити щось нове, і тепер це виклик — навчитись робити це добре. Можливо, завтра буде щось інше. Складно виокремити чи відмежувати своє життя від роботи. Єдиний період, коли я не думаю про роботу, — спортзал, і то в мене вже налагоджена схема, коли я можу працювати навіть там. Коли в мене є вільний час, я намагаюсь витратити його на себе: повчити англійську, сходити в зал чи почитати те, що накопичилось.
— Про що мріється — і в роботі, і для себе особисто?
— Нещодавно запланувалось кілька робочих поїздок, і я мрію, щоб все склалося й вони трапились, бо буде можливість поїхати чогось повчитись, і це чудово. Але це скоріше найближча короткотривала ціль, яка додає впорядкованості в мій графік, і це хороший механізм для того, щоб побачити, що потрібно робити. Моя велика ціль, яку поділяють члени моєї команди, це мільйон на каналі Суспільне Новини, й ми до неї йдемо. А мрія? Думаю, у нас всіх одна спільна мрія.
Моя велика ціль, яку поділяють члени моєї команди — це мільйон на каналі Суспільне Новини, й ми до неї йдемо.
— Що для вас означає перемога в номінації «Watch dog якості» відзнаки «Суспільний код»?
— Я знаю, що за мене голосувала моя команда, вони дуже сильно раділи, для мене це приємний відгук від них. Двоє моїх колег з департаменту теж перемогли у своїх номінаціях, тому ми вважали, що це особливий для нас день. Також за наші роботи голосували в регіонах — це класне визнання від колег, а ще ми стали більш видимі для нашої компанії в цей момент. Мені здається, це дуже важливо — бути видимим.
Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Новини, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих діджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Захищаємо свободи в Україні.
Матеріал підготувала Марина Задвірна
Фото — Валерія Мезенцева
