Олександра Чернова — директорка департаменту цифрового контенту та соцмереж, переможниця щорічної відзнаки «Суспільний код» в номінації «Партнерство: Суспільний емпат».
Вона працює на Суспільному з 2020 року: спочатку на посаді менеджерки з адаптації телевізійного контенту для соцмереж. У 2021 році стала головною редакторкою центральних соціальних мереж, а через рік обійняла посаду директорки департаменту цифрового контенту та соцмереж.
Олександра з міста Словʼянськ Донецької області. Навчалась на бакалавраті в Донецькому національному університеті ім. В. Стуса, а у 2014 році вступила на магістратуру з журналістики до Українського католицького університету у Львові. Паралельно з навчанням працювала в місцевих та всеукраїнських медіа. Після закінчення університету влаштувалась на Громадське і переїхала до Києва.
«Прийти на Суспільне мені запропонувала Ангеліна Карякіна, на той час генпродюсерка інформаційного мовлення. Це була вакансія в команді діджиталу, якою керувала Тетяна Кисельчук. До цього я працювала на Громадському відеографкою. Спочатку в новинах, потім у команді Культури, де ми переважно створювали документальні проєкти», — згадує Олександра Чернова.
Читайте також: Ярослава Камінська: «Суспільне — це дуже класний кейс, це вияв громадянського суспільства»
— Чому ви обрали Суспільне?
— Я пропрацювала на Громадському більше ніж 4 роки. Отримавши досвід, я хотіла пов'язати своє майбутнє з документальним кіно. У 2020 році з друзями планували створити свій відеопродакшен. Але пандемія змінила наші плани. Тепер ми всі працюємо на Суспільному, але у різних відділах — Суспільне Новини, Суспільне Спорт, Суспільне Культура. А я — в діджиталі. Спочатку це була вакансія менеджерки по роботі з адаптацією ТБ-контенту для соцмереж. До цього я не працювала ні з ТБ-контентом, ні з соцмережами, ні з тим, як «подружити» перше з другим. Але я за мультифункціональність, тому вирішила себе випробувати. Чому Суспільне? Тому що для мене принципово працювати в ціннісному та чесному медіа.
Ми виробляємо на Суспільному контент, який цікавий і нам самим
— Звідки взагалі взялась любов до відео, до створення документалки?
— Я вважаю, що розповідати історії людей — це надзвичайно важливо. Текстово чи візуально, будь-яким способом. Спочатку я писала тексти і займалась фотографією, потім навчилася знімати та монтувати й зрозуміла, що це виходить краще і я від цього кайфую.
Читайте також: «Ми змінилися і стали більш рішучими», — Вікторія Мурована, генпродюсерка цифрових платформ Суспільного
— Пам'ятаєте свою першу відеороботу?
— Найпершу не згадаю, бо це ще було під час навчання, але памʼятаю проєкт, який для мене дуже важливий і досі. Ми робили його ще на Громадському з Оленою Зашко (зараз документалістка команди Суспільне Культура — ред.). Це були історії з прифронтових територій, які ми знімали протягом 2019 року.
Разом з Оленою та волонтерами ми їздили в небезпечні зони й показували, як живуть люди. Це був час, коли люди в умовному Києві забували, що досі триває війна. Ми зняли близько 12 історій на Луганщині та Донеччині. Більшість цих міст та селищ сьогодні тимчасово окуповані, або в них тривають бої. Спогади про зйомки в Бахмуті, Сєвєродонецьку, Станиці Луганській тепер мають особливу цінність для мене. Це були небезпечні поїздки, траплялись і обстріли. Зараз я точно цим нікого не здивую, особливо моїх колег-репортерів з новин та регіонів, які з першого дня повномасштабного вторгнення працюють у найгарячіших точках.
Увесь цей досвід роботи відеографкою дуже корисний і досі. В моїй команді є люди, які хочуть розвиватися в тому, щоб створювати якісні відео різних жанрів і форматів, і я думаю, що компетентна в тому, щоб їм допомогти. Подивимось. Можливо, на своєму місці я буду більш корисна, аніж працюючи «в полі».
Коли я вже навчилась робити щось одне, мені важливо йти далі. Більше відповідальності — більше сенсу в роботі
— Як ви стали головною редакторкою центральних соцмереж Суспільного?
— Бути головною редакторкою — це вже інша відповідальність: за професійне зростання людей, за контент, за показники, за все. Мені було цікаво, бо я розуміла, що у мене достатньо сили й мотивації працювати і, можливо, навіть стати для когось авторитетом. Тому 2021 рік почався для мене в новій ролі.
— Відчували більше відповідальності за команду?
— Звісно, коли я вже навчилась робити щось одне, мені важливо йти далі. Більше відповідальності — більше сенсу в роботі.
— У 2022 році вас призначили директоркою департаменту цифрового контенту та соцмереж. Щось змінилось після призначення?
— Коли почалось повномасштабне вторгнення я була серед тих, хто поїхав у Львів. Я розуміла, якщо я не лишаюсь в Києві, то маю допомогти зробити так, щоб все працювало. Без Павла Юрʼєва, заступника директора з технічних питань, у нас взагалі нічого «не робить», а тоді був момент, коли навіть він не завжди був на звʼязку. Треба було швидко розібратися в тому, як запустити трансляцію, постити, монтувати, переконатися, що вся команда в безпеці, скласти графіки роботи, підміняти SMM вночі. Соцмережі зупинитися не могли, ні в якому разі. Це було критично важливо. Звісно, я робила це не сама. Без нашої керівниці Маргарити Єрмак, яка спочатку лишилась у Києві, я б точно з цим не впоралась. Без Христини Гаврилюк, без Анни Погребної, наших відеографів, SMM-ників і загалом всіх. Я дуже пишаюсь тим, як ми взаємодіяли в той критичний момент.
Думаю, моє призначення на директорку було логічним розвитком подій. Зʼявилось багато нової відповідальності, попри те, що не було цієї посади. В принципі, спочатку з'явилась функція, а потім назва. Але мені не дуже імпонує слово «директорка». Скоріше — менеджерка чи редакторка. Але як це не назви — це про ще один новий виклик в роботі.
Я мрію, щоб діджитал Суспільного став найкрутішим серед європейських мовників
Читайте також: Майже 21 млн переглядів відео про Євробачення-2023 на YouTube та в соцмережах Суспільного
— Як вам вдавалося підтримувати себе, своїх близьких, діджитал, новини і команду?
— Наш колектив дуже згуртований, міцний, співчутливий, емпатичний в принципі. У мене була купа робочих чатів, в яких я сиділа вдень і вночі. Там не було 100% робочої інформації. Там ми розкручувались, дізнавались як у кого справи, обмінювались «кружечками» та історіями з бомбосховищ. Якби не цей колектив, я не знаю, що було б. А ще у Львові в одній квартирі нас проживало 15 людей з різних відділів. У нас був оупенспейс на кухні, де ми працювали, готували одне одному (привіт, окрошка від Ані Чередниченко і реберця від Віталія Станкевича) і обговорювали новини. Жоден тімбілдинг з цим не порівняти.
Ми не збираємось зупинятися і обмежувати себе в ідеях, аудиторіях та форматах. Достатньо лише час від часу аналізувати, що у нас виходить, а що — ні, що можна змінити, як перерозподілити ресурс, щоб усе працювало. Ми дуже сміливі у своїх рішеннях і нам не страшно нічого
— Що об'єднує ваших людей в команді?
— Я думаю, що всі всередині колективу знають — у нас немає людей, які не розуміють для кого працюють і в чому цінність цієї роботи. Дуже важливо знати й бачити в очах людей, що, по-перше, вони хочуть розвиватися, по-друге, вони ставлять собі запитання — чому і для кого я це роблю. Я бачу, що весь наш колектив налаштований робити сучасний, професійний, «некрінжовий», змістовний контент.
Читайте також: П’ятеро журналістів Суспільного отримали державні нагороди
— Чи можете назвати себе амбіційною людиною?
— Для мене «амбіційність» асоціюється з чимось егоїстичним, аби стати кимось крутим і щоб тебе особисто знали. Це, напевно, нормально, але у мене є амбіція за команду. Я мрію, щоб Суспільне в діджиталі стало найкрутішим серед європейських мовників. І так само як наша генпродюсерка Вікторія Мурована, дуже хочу, щоб наших редакторів, ведучих, відеографів, SMM-ників, дизайнерок, запрошували як експертів та експерток, які зробили чимало популярного і якісного контенту. Така колективна амбіція у мене, звісно, є.
Ми розуміємо, що якщо сьогодні всі перейдуть в якусь іншу соцмережу — ми мусимо там з'явитися, тому що маємо бути там, де наша аудиторія
— Як створюється контент разом з Олександрою Черновою?
— Окрім адаптації контенту та співтворчості з нашими колегами з радіо й телебачення, наша команда також виробляє власні проєкти, що переважно орієнтовані на молоді аудиторії: влоги про Євробачення, «Artилерія», «Слей Шоу», «Антроплогія», «Культуримо», ТікТок «До речі», а ще, звісно, сайт Суспільне Культура. Завдяки Вікторії Мурованій у нас зародилось і дитяче мовлення, яке почалося з ютуб-каналу «Бробакс» і буде масштабуватися. Просто зараз головна редакторка цього напряму Юлія Дичук працює над новими підлітковими форматами. Ми не збираємось зупинятися і обмежувати себе в ідеях, аудиторіях та форматах. Достатньо лише час від часу робити аналіз, що у нас виходить, а що — ні, що можна змінити, як перерозподілити ресурс, щоб усе працювало. Ми дуже сміливі у своїх рішеннях і нам не страшно нічого.
Ми розуміємо, якщо сьогодні всі перейдуть в якусь іншу соцмережу — ми мусимо там з'явитися, тому що маємо бути там, де наша аудиторія.
Читайте також: Два канали Суспільного отримали нагороди YouTube
Весь наш колектив налаштований робити сучасний, професійний, «некрінжовий», змістовний контент
— Ви казали, що дуже любите працювати, і відпочивати теж. Де ви любите відпочивати? Який для вас ідеальний відпочинок?
— Я люблю відпочивати, але рідко відпочиваю, ось в чому прикол. Найбільше мене наповнює ресурсом — просто побути вдома.
У мене дуже багато комунікації, чатів, мейлів. Як Павло Юрʼєр казав, просто нікого не чути, не бачити, посидіти вдома в абсолютній тиші й навіть ні з ким не переписуватися, відкласти телефон. Це я так би хотіла, але у мене це не виходить. Інколи все ж вдається поїхати в селище до родичів, чи в Карпати, чи провести час зі своїми друзями. Звісно, це повертає силу, але сказати, що прям максимально вдається абстрагуватися, то, на жаль, ні.
— Як проводите вихідні?
— Що таке вихідні? (сміється — ред.). Лежу, прибираю, читаю, гортаю тікток. Як всі люди, дивлюся ютуб і Нетфлікс. Але навіть коли дивлюся в ютубі якісь розважальні чи будь-які відео, я все одно придивляюся, яка у них аудиторія, що пишуть у коментарях, скільки підписників. Коли снідаю — дивлюсь в тому числі відео з ютуб-каналу Суспільне Культура. І це не тому, що я працюю на Суспільному, а тому, що мені цікаво. Ми виробляємо на Суспільному контент, який цікавий і нам самим.
На Суспільному цінується чесність, тут потрібні люди, які можуть дискутувати конструктивно
— Ви переможниця в номінації «Партнерство: Суспільний емпат» два роки поспіль. Що це для вас?
— Так, і це дуже прикольна історія. Бо я насправді вважаю себе емпатом і переймаюся почуттями людей, з якими працюю. Я можу бути сувора. Всі це знають. Але якщо я розумію, що перетисла, проявила зайву емоційність чи була надто прямолінійною, то потім шкодую. Вибачаюсь. Але я завжди буду відстоювати свою думку і команду. Можливо, мене обрали ще й за цю прямолінійність. На Суспільному цінується чесність, тут потрібні люди, які можуть дискутувати конструктивно. Принаймні, я б хотіла в це вірити, бо якщо це не так, то навіщо це все?
Я була дуже втішена побачити знайомі імена в списку переможців. Ніку Назаренко, дизайнерку діджиталу Суспільного, і Павла Юрʼєва. Я обожнюю людей, які просто чесно роблять свою роботу. Не безкінечно розповідають про те, як вони її роблять, а показують результат. А ще — на новорічному корпоративі усі в нашому відділі (і не тільки) отримали свою альтернативну нагороду і номінацію. Тому, раптом що, — у нас всі нагороджені.
Матеріал підготувала Дар’я Гонтарєва, фото — Анастасії Мантач
