Новини компанії

Ніка Назаренко — дизайнерка Суспільного Мовлення, працює в компанії з 2021 року. Саме тоді Ніка приїхала до столиці з рідного Харкова для роботи в центральній дирекції Суспільного, і вже майже два роки створює ілюстрації для проєктів компанії. Декілька тижнів тому вона повернулась до Харкова, тому що вважає його легендарним містом і місцем своєї сили.  

«Харків — це моє місце. Так, тут дуже часті прильоти, але це мій дім і тут мені краще, ніж деінде. Тут я себе набагато краще почуваю, аніж в Києві. Коли ти живеш в іншому місці — це страшніше, ніж коли ти живеш тут», — розповідає Ніка Назаренко.  

З дитинства Ніка точно знала, що пов'яже своє життя з малюванням, а її маленька мрія — це створити короткометражний, а згодом і повнометражний анімаційний фільм.  

Читайте також: Артем Шелковий: «Дехто вважає нас божевільними, але це просто здоровий авантюризм і бажання бути серед лідерів» 

— Ніко, з чого для вас почалась ілюстрація?  

— У мене в дитинстві була іграшка людина-павук. Якось у нас в гостях була тітка і запропонувала намалювати її. Вона гарно малює. Я уважно дивилась, як вона це робить, а коли тітка пішла, я намагалась повторити за нею. Мама тоді здивувалась, а після цього скрізь про мене говорила: «Вона вміє малювати». Ось так з дитинства пішло, що я вмію малювати. 

Я постійно малювала. Я нічого, крім цього, не вмію. Ніколи не було думки про те, що я буду робити щось інше. Коли я малюю, я пропадаю з цього світу, а одна година проходить як декілька секунд. Це приносить мені задоволення. 

В шкільні роки я малювала ілюстрації для постерів фестивалів. Уявіть собі: тобі 15 років і ти бачиш, як твої постери висять по всьому місту. Для харківської служби таксі розробляла дизайн для реклами в метро. Ти тримаєшся за поручень в метро і постійно торкаєшся до свого дизайну. Думаєш, скільки людей щодня роблять це. Це круто. Мені здається, для творчих людей важливо, щоб їхні роботи хтось побачив. У всіх одна ціль — щоб творчість бачили, інакше який в ній сенс.

 Я постійно малювала. Я нічого, крім цього, не вмію. Ніколи не було думки про те, що я буду робити щось інше. Коли я малюю, я пропадаю з цього світу, а одна година проходить як декілька секунд. Це приносить мені задоволення” 

 

— Ніко, чим ви займались до роботи в компанії? 

— Я навчалась у Харківському педагогічному університеті на художньо-графічному факультеті. Коли мені було 19 років, завідувачка кафедри, моя викладачка по живопису, повідомила, що для мене є вакансія  — її знайомий шукає дизайнерку. Тоді я потрапила на свою першу роботу. Це була аутсорсингова компанія, яка займалась анімацією для закордонних замовників. У нас були різні проєкти та завдання. Було цікаво, хоча насправді іноді складно, адже нам треба було вміти малювати все: і 2D та 3D анімацію, й ілюстрації, а досвіду як такого не було. Так я пропрацювала з ними чотири роки. 

— Вас цього всього навчали в університеті?  

— Ні (сміється — ред.). В університеті був живопис, класичний малюнок та інші академічні дисципліни, як в інших університетах. Тому для розвитку своїх вмінь я багато займалась і вивчала інформацію самостійно. Мені життя завжди допомагало вчитись і розвиватись в напрямі ілюстрацій.

— Як вдавалось поєднувати навчання, і роботу?  

— На третьому курсі мене майже відрахували. Принаймні про це мені повідомила декан університету. Я сказала мамі, вона, звісно, засмутилась. Ми змирилися з цією думкою, але через декілька місяців, коли почалась сесія, мені зателефонували і сказали приходити і складати іспити. Це було іронічно, тому що надалі  мені знадобився диплом для роботи на Суспільному. Мама тоді зраділа.

Читайте також: Каріна Аверʼянова: «У “роботі мрії” завжди є люди та проєкти, які запалюють мотивацію»

— Як потрапили на Суспільне? 

— Я влаштувалася в компанію влітку 2021 року. Побачила вакансію і відправила резюме. Ми зідзвонилися з Маргаритою Єрмак (раніше працювала генеральною продюсеркою цифрових платформ Суспільного Мовлення — ред.), вона розповіла, що є цікавий проєкт і потрібен дизайнер чи дизайнерка, щоб робити графіку. Мені завжди була цікава тема продакшену, хотілось потрапити й зануритися в атмосферу роботи з камерами. Мене запитали, чи я приїду в Київ, я не хотіла, але сказала, що так, приїду. Більшою мірою мене брали для проєкту «Інструкція.ЮА. Антропологія», але й були додаткові завдання в діджиталі по SMM, тобто дизайн сторінок, ютубу. Потім я сказала, що вмію робити анімацію, і мені почали давати більше завдань на анімацію.

 Я не мала мети в житті, щоб в мене брали інтервʼю через ілюстрації, а в якийсь момент до мене було так багато уваги з усіх сторін, що мені аж погано стало від такої відповідальності” 

 

— Розкажіть про проєкт, який вважаєте особливо важливим у вашій роботі? 

— Я евакуювалась до Львова, не маючи з собою нічого, окрім ноутбука, телефона і документів. З собою не було планшета, щоб я могла малювати ілюстрації. Намагалася щось робити мишкою, але це складно, і щось, чесно кажучи, не дуже виходило. Спочатку я думала, що то через мишку, а потім зрозуміла, що в мене не виходить через те, що я не маю ідей. 

Якось я побачила відео, де чоловік руками відніс міну з дороги — воно було досить популярне в той період. Мене надихнуло те, що він таким чином рятує життя людей, і мені захотілось його намалювати: звичайна людина в житті і супермен водночас. 

Саша Чернова  (директорка департаменту цифрового контенту та соцмереж Суспільного Мовлення — ред.), побачила, як я його малюю, і запропонувала опублікувати мою роботу, а потім зробити серію про народних героїв, як звичайні люди роблять такі героїчні речі. Ми почали брейнстормити всім діджиталом, всі шукали та кидали відео героїв, яких зустрічали на просторах соцмереж. Я малювала. Коли опублікували, ілюстрації народних героїв неймовірно розлетілись мережею. За один день вибухнув дірект і в Суспільного, і в мене, адже я підписала, що це мої роботи. В якийсь момент я подумала: «Невже спонтанна ілюстрація може так розлетітись?» Буває так, що малюєш одну ілюстрацію більш як 8 годин, а вона набирає 10 лайків і нікому не потрібна, а тут мишкою ледь-ледь малюєш якимись «кустарними» методами і виходить такий інфобум.  

Згодом мені написали з видання, яке готувало книжку про ілюстраторів, і просили додати ці ілюстрації в книгу. Потім у мене брали інтервʼю, і мені було ніяково. Розумієте, я не мала мети в житті, щоб в мене брали інтервʼю через ілюстрації, а в якийсь момент до мене було так багато уваги з усіх сторін, що мені аж погано стало від такої відповідальності. 

Також у мене просили ілюстрації для принтів, але ми не могли їх продавати, тому що це був проєкт Суспільного. Ми порадилися з командою і просто віддавали їх безкоштовно, але тільки тим людям, які весь прибуток від продажів віддавали на ЗСУ. Мені навіть на пошту приходили листи, що хтось купив принт в Австралії, а хтось ще десь, повідомлялось, що певна сума заходила на нашу армію. Для мене це було вау! Я не хочу привласнювати ці ілюстрації собі, тому що в мене була б лише ілюстрація з сапером, але вона не найпопулярніша в серії. Найпопулярніша — з соняшниками. При чому вона була зроблена в останній момент і подобалась мені найменше. 

Ще був момент, коли я йшла в Києві біля цирку, побачила дівчину, в якої була сумка-шопер з моєю ілюстрацією. Це було дуже несподівано і приємно водночас — побачити свою ілюстрацію на сумці у дівчини на вулиці. Цікаві відчуття.  

Це був для мене дуже важливий проєкт, тому що він популяризував події в Україні та приносив кошти нашій армії.

• «Покладіть насіння в кармани, щоб виросли соняхи, коли ви тут поляжете», — жителька Генічеська військовим рф
• У Бердянську чоловік голіруч переніс міну в лісопосадку

• Чоловік намагався зупинити російську техніку в Київській області
• «Гадяцьке сафарі»: житель Полтавщини стріляє по російській техніці

• Українці виходять на мирні мітинги перед озброєними російськими військовими на танках. У Херсоні військові рф відкрили по людях попереджувальний вогонь, але це їх не зупинило
• «Ви знаєте, де ви? Це Конотоп. Тут кожна друга жінка — відьма», — жителі Конотопа Сумської області російським військовим

— Ви створили анімацію до пісні «Ти живий» дуету Tember Blanche. Як почалась ваша співпраця та що ви відчували під час роботи з цим проєктом? 

— Все почалося з моєї ініціативи, й абсолютно безкоштовно. В мене була ідея зробити анімацію про надію, про перемогу, візуалізацію чогось доброго і теплого. Я почула пісню «Ти живий!», вона мені дуже сподобалась. Списалася з дуетом в інстаграмі, зробила кліп за два тижні, скинула їм, і вони виклали його в ютуб.

Відео не так розлетілось, як могло, але ті емоції, які воно викликало у глядача, для мене дуже важливі. Досі такого не було. Люди говорили: «Гарно!», «Красиво!», але до цього ніхто не плакав, а тут люди дивились і плакали. Я була дуже здивована, що можу викликати такі емоції своєю роботою. Це не емоції печалі, це емоції надії, яку люди не втрачають.  

Tember Blanche — Ти живий

— Робота над яким проєктом на Суспільному вам запамʼяталась найбільше і чому? 

— Світоглядне ток-шоу з Іваном Семесюком Інструкція.ЮА. Антропологія. Це мій перший проєкт на Суспільному, на ньому я була єдиною дизайнеркою. Було дуже круто, коли я в першому сезоні прямо під час зйомок малювала меми чи якусь смішну цитату під час інтервʼю, можна сказати, в прямому в ефірі. Ми все робили командно, тому що важко під час інтервʼю і слухати, і фантазувати, і слідкувати, і малювати. Мені було приємно, коли люди писали, що все класно: і анімація, і графіка, і команда.

Читайте також: 2022 рік на цифрових платформах Суспільного Мовлення: головні події

 Позитивні ілюстрації, на жаль, так не розлітаються мережею. Розлітається драма і трагедія, але я не хочу спекулювати на цьому питанні” 

 

— Ваші роботи у лютому 2023 року поїхали на виставку «Україна без сну» до Брюсселя. Розкажіть, будь ласка, більше про ці роботи та що це для вас означає? 

— Насправді це не перша виставка. Ця програма вже була в Берліні та Тбілісі, але цьому немає документального підтвердження. Мені писали, що в багатьох містах мої роботи були на виставках, але підтвердження є лише з Брюсселя. Для виставки взяли ілюстрацію «Конотопська відьма».  

Мені б хотілося, щоб привід для цього був інший. Я люблю нести позитив у своїх ілюстраціях. Мені не подобається малювати негатив, не хотілось малювати трагедію війни. Особливо на початку, коли мені прислали фото розбитого Харкова, з якого потрібно було зробити кавер.

Позитивні ілюстрації, на жаль, так не розлітаються мережею. Розлітається драма і трагедія, але я не хочу спекулювати на цьому питанні. Тому відповідаючи на питання, що я відчуваю, я не відношусь до цього як до своєї заслуги, бо це все через війну, яку я відображаю у своїх роботах. Можливо, якби мої роботи їздили по виставках не в контексті й умовах війни, я б отримала більше позитивних емоцій.  

Читайте також: Викрадені пам’ятки, меми року та зміни в українській культурі — у новому спецпроєкті Суспільного на ютубі

— Ви багато експериментуєте з ілюстраціями. Як вважаєте, що буде в тренді у 2023 році? 

— Так, я постійно щось вивчаю. Мені нудно працювати в одному стилі. Кожного разу малюю щось нове, в мене часто з'являються нові інструменти. Я не женусь за трендами. Я просто експериментую і вдосконалюю те, що вмію, або намагаюсь навчитися чогось, що ще не знаю.  

Моя маленька мрія — створити спочатку короткометражний, а потім повнометражний фільм, але я не знаю, коли це вдасться, тому що на 5 хвилин анімації в мене йде по два місяці роботи. Перед анімацією я експериментую з ілюстрацією. Коли я щось малюю, то думаю, що я можу це використовувати в анімації. 

— Які навички хотіли б розвинути в майбутньому? 

— Їх дуже багато. Якраз після повернення в Харків, я вирішила посилити свої навички. Весь минулий рік я робила все те, що вміла і знала. По інерції. Нічого нового не вивчала взагалі, не читала, розвивалася в польових умовах.

Зараз більше хотілось би відточувати те, що я знаю. Нещодавно я замовила декілька нових книг про анімацію.

— Що вас мотивує та надихає?  

— Це дуже складне питання. Є багато факторів, які можуть мене надихнути. Наприклад, я спілкувалась зі своєю знайомою, і вона скинула мені фото свого робочого простору, де на підвіконні стоїть лампа. Я пожартувала і запитала: «Ось це твоє робоче місце?», на підвіконні мається на увазі. Вона посміялась і відповіла: «Так, але з моїми кучерями важко туди залізти». І тут в мене виникла ідея намалювати ілюстрацію, де дівчина не може дістатись свого робочого місця через свої кучері. Тобто, якісь живі ілюстрації з'являються з життя. Це надихає.

 Я надихаюсь життєвими ситуаціями і тим, що спостерігаю навколо себе. Мені подобається створювати світи. Дуже мало професій, в яких можна це робити”

 

Що стосується більш професійних ілюстрацій, то натхнення з'являється в процесі їх створення. Я надихаюсь життєвими ситуаціями і тим, що спостерігаю навколо себе. Мені подобається створювати світи. Дуже мало професій, в яких можна це робити. В ілюстрації ти малюєш персонажа, створюєш для нього вулицю. Він існує в якомусь світі. Для глядача це лише шматочок цього світу, але ж ти, коли малюєш, дивишся набагато ширше. Це також надихає. Зокрема, в ілюстрації я ховаюсь. Якщо мені погано, страшно або тривожно, я теж малюю. Я можу ввімкнути музику, вдягнути навушники, сховатись від усього світу в планшет і малювати.  

 Скейтборд для мене — це медитація” 

 

— Що любите робити поза роботою? 

— Я весь час працюю. Інколи в теплі пори року я катаюсь на скейтборді, лонгборді та пенні борді, в мене їх три (сміється — ред.), або я танцюю брейк-данс.  

Скейтборд для мене — це медитація. Я не дуже люблю з кимось спілкуватись, коли катаюсь. Я просто виходжу, вдягаю навушники і їду. В Києві їздила на набережну в 7-й, 8-й ранку на таку собі медитацію на скейті, коли мало людей навколо. 

— З чого починається ваш день? 

— Все банально просто. Я встаю і виходжу кудись на каву, щоб відбувся якийсь ритуал перед роботою. Потім повертаюсь додому і працюю.  

— Ви перемогли в щорічній відзнаці «Суспільний код» в номінації «Креативність: Безстрашний втілювач». Що для вас це означає? Які ваші враження? 

— Чесно кажучи, я взагалі не дуже розумію, чому мене номінували. Мені інколи здається, що мене занадто хвалять, і я навіть прошу, щоб мене трішки насварили. 

В номінантах була Марія Тучка, креативна продюсерка департаменту цифрового контенту та соцмереж, я б віддала їй цю нагороду, тому що Маша дуже крута, давно працює і робить класні проєкти. Або Рустаму Асаф Огли Мамедову, оператору Першого каналу. Я взагалі вважаю, що цією номінацією можна нагородити всіх в діджиталі, але, звісно, мені приємно.  

— З яким гаслом ви йдете по життю?  

— Бути хорошою людиною та намагатися допомогти. Я ідеалістка, я постійно думаю про людей добре. Стараюсь не відмовляти людям, допомагати їм, нікого не ображати. Це мій принцип — бути хорошою людиною.  

Матеріал підготувала Дар’я Гонтарєва, фото — з особистого архіву Ніки Назаренко.