Березень 08, 2023
Артем Шелковий: «Дехто вважає нас божевільними, але це просто здоровий авантюризм і бажання бути серед лідерів»
Його енергія надихає та мотивує команду, гумор підтримує, професіоналізм спонукає розвиватися. Продюсер Суспільне Чернігів Артем Шелковий працює у команді Суспільного з 2017-го. За роки роботи керівником йому вдалося згуртувати та втримати в команді найкращих медіафахівців регіону, знімати незалежні дебати, розслідування, документальні проєкти, розбудувати гіперлокальну мережу журналістів, а у рік великої війни — не тільки зберегти, а й розвинути виробництво, втримати рівновагу в колективі попри блокаду Чернігова та тимчасову окупацію громад області. Журналісти філії працювали під обстрілами, фіксуючи злочини росіян у перші тижні повномасштабного вторгнення, і продовжують робити це після деокупації регіону.
Креативність, робота на межі можливого, часто допізна і без вихідних, цілковита присвята професії та вимогливість — звичний ритм Артема, гартування яким витримали не всі, а лиш по-справжньому віддані журналістиці та Суспільне Чернігів.
До шестиріччя компанії Суспільне Мовлення відзначило нагородою «Суспільний код-2023» найкращих людей та проєкти, які обрали працівники компанії. Артем Шелковий — людина року одразу у трьох номінаціях: «Креативність. Генератор ідей», «Якість. Нормально роби — нормально буде» та «Якість. Рушій змін».
Шість років тому Артем Шелковий став переможцем першого оголошеного відкритого конкурсу на продюсера Суспільне Чернігів, у період перетворення державних телерадіокомпаній у незалежне й сучасне Суспільне Мовлення.
— Для мене це був певний виклик — спробувати щось змінити, і зробити трішки краще те, що вже робили у цій компанії, — згадує Артем Шелковий. — Перші 2-3 роки мій робочий день розпочинався о шостій ранку та завершувався о першій ночі. У нас було три години ранкового прямого ефіру. Важливо було контролювати все, що відбувається, продукувати ідеї. Матеріали для ранкової програми ми часто готували увечері, тому довго засиджувалися з командою.
Наразі принаймні є можливість приділяти трохи більше часу родині та друзям. Із прекрасного — я нещодавно почав ходити у спортзал. Хто мене знає, розуміє, що це зі сфери фантастики. Здебільшого ж відпочинок для мене — це спілкування та зустрічі.
Читайте також: #Лютий #Опір #Прилуки — новий документальний проєкт Суспільне Чернігів
— Опишіть ваш звичний робочий день?
— День починається з планування. Завершується тоді, коли лягаєш спати, бо хочеш не хочеш — читаєш новини, аналізуєш події, намагаєшся передбачити, про що будуть говорити завтра. Головне — це навчити себе не працювати на вихідних. Поки це вдається дуже складно (сміється — ред.).
Люблю свою роботу. Для мене робота — це не про гроші. Мені подобається те, що ми робимо. Мені важливо, щоб Чернігівська область була представлена в теле-, радіопросторі, в мережі інтернет, щоб люди розуміли: в нас є життя і люди, якими можна пишатися; є історії, які інколи виходять за межі здорового глузду. Про все це ми намагаємося розповідати. Не завжди нам вдається все якнайкраще, але в цілому намагаємось робити все можливе і неможливе, щоб Чернігівщина всюди була представлена, щоб про нас говорили, щоб нас коментували — щоб люди знали, що життя тут є, і воно прекрасне.
Фото з презентації документального фільму #Лютий #Опір #Прилуки
«Артем роботозалежний, він обожнює працювати, і мене це надихає. Його не потрібно двічі просити, а коли про щось просиш, дуже часто виявляється, що він вже це робить! Не можу собі уявити ситуацію, щоб він сказав щось на кшталт: "це не входить в мої обов’язки", “рано”, “пізно”, “сплю”, “відпочиваю”. Думаю, що відпочиває він, коли навколо вир подій, задачі сиплються, а їх потрібно розгрібати!»
Алла Скорик, головна редакторка Суспільне Чернігів
— У чернігівській команді Суспільного «всі можуть робити все». Як працює такий підхід?
— Не можу сказати про весь колектив, але частина людей дійсно може робити все. Головне — не боятися брати на себе відповідальність, а думати ширше, бути більш впевненими в собі й частіше генерувати ідеї. На складні питання можна виділити більше часу, аби краще їх обдумати. Якщо потрібна допомога — допомагаємо одне одному. У нас кожен важливий, немає більш чи менш важливих людей.
Читайте також: Бомбардування вулиці Чорновола: що згадують чернігівці, як розслідують злочин. Репортаж Суспільного
— Що заохочуєте в команді, а що вважаєте неприйнятним?
— Важливими є відкритість, чесність, а головне — це бажання. Банально звучить, але треба любити те, що ти робиш, і розуміти, для кого ми працюємо. Ми працюємо для людей. Звісно, кожен може знайти десятки тем, які вони вважають важливішими, чи дорікнути нам, що можна краще. Не кажу, що ми завжди робимо все ідеально, інколи стаються помилки. Часом це не помилки, а просто брак часу для глибшого дослідження теми.
Важливо, щоб люди, які у нас працюють, дивилися на все якомога ширше. Наприклад, зараз наш графічний дизайнер активно включився в процес створення джазового концерту. Мені приємно за цим спостерігати, бо це розвиток та вдосконалення своїх можливостей поза роботою. Людина має розвиватися, має реалізовувати себе.
Фото з презентації документального фільму #Лютий #Опір #Прилуки
З неприйнятного — не скажу, щоб у нас щось таке було. Коли з чимось не згоден — я це озвучую. Гірше за все, коли людина замовчує проблему. Якщо ми про щось сперечаємось, то це для того, щоб Суспільне стало кращим, щоб ми йшли вперед, розвивалися і кожен член команди пишався цією роботою. Я б хотів, щоб усі колеги на будь-яких рівнях з розумінням до цього ставилися.
Нам вдається рухатись вперед. Хочу нагадати, що у 2017 році у нас були касетні камери, і ми знімали на них перші 7-8 місяців. Сьогодні ще є проблеми з обладнанням, але я можу з упевненістю сказати, що за технічним забезпеченням наша філія одна з найкращих. Дехто вважає нас божевільними, але це просто здоровий авантюризм і бажання бути серед лідерів. Для нас було важливо довести насамперед собі, що ми чогось варті.
Фото зі зйомок прямих ефірів у центрі Чернігова
— У чернігівській команді Суспільного багато яскравих творчих людей. Як вам вдається скеровувати їхню енергію?
— Інколи здається, що треба мотивувати людей власним прикладом, але мені подобається, коли люди беруть ініціативу на себе. Коли вони ще й вкладаються в дедлайни — це взагалі пісня (усміхається — ред.). У нас всі талановиті та професійні, і на шляху до успіху ми не зупиняємося, бо зупинка — це як смерть. Безумовно, треба знаходити час на здоровий відпочинок, але треба рухатися вперед.
«Без перебільшення можу сказати, що мені не відома більш зосереджена на роботі людина, ніж Артем. Він має колосальну продуктивність і багатозадачність. Дуже часто мені доводиться нагадувати йому про те, що існує життя поза професійною діяльністю: він прислухається, намагається відволіктися, але не більше ніж на 10 хвилин. Якось, в один з буремних березневих днів минулого року, коли місто Чернігів було під обстрілами та майже оточене ворогом, нас в автомобілі мало не застрелили місцеві мешканці одного із навколишніх сіл, що організували чергування на нашвидкуруч спорудженому блокпості. Все тому, що один з місцевих вигукнув іншому: "Ану глянь! Той, що позаду (мався на увазі Артем) щось в ноутбуці клацає..!". Після того, як на нас було наведено зброю, довелося чемно і поспіхом пояснити, що ми журналісти Суспільного, і Артем прямо зараз у ноутбуці віддалено запускає в ефірі Українського Радіо Чернігова сигнал повітряної тривоги. Відповідальна людина, що тут скажеш».
Вадим Соколюк, менеджер Суспільне Чернігів
— Чим пишаєтеся найбільше за ці роки на Суспільному?
— Важко виокремити. З останнього, чим пишаюсь, — фільм «Битва за Чернігів», але є й чимало цікавих інтерв`ю, історій, які допомогли змінити життя людей.
Водночас не можна відкидати історії про розвиток культури, про музикантів, концерти. Так, воно, на жаль, набирає не так багато переглядів, але це також треба робити, треба показувати людей творчих, істориків, музейників, науковців. Показувати, що їхня праця надзвичайно важлива, що можна реалізовувати себе у досить-таки маленькому місті.
Чернігів — не мільйонник, тут навіть півмільйона не проживає. Місто горде, але маленьке. Проте тут є простір. Мені завжди хотілося, щоб будь-яка праця будь-яких людей була затребувана, якщо вони роблять її справді добре.
Виокремлювати когось із команди не хочеться. Взагалі для мене важливо, щоб кожен член нашої команди казав не «я», а «ми», бо один ти ніколи нічого не зробиш. Щось може «вистрілити» раз чи два, але для постійного високого результату потрібна команда, і така команда у нас є. Знову ж кажу: ми не ідеальні, завжди є куди рости, але в цілому, якщо не здаватися і докладати зусиль, все буде добре за будь-яких умов.
Фото з презентації документального фільму «Шльончик: майстер — золоті руки»
— Що найбільше цінуєте?
— Людей, які мене оточують. Складно було б працювати в команді з тими, кого не любиш або не поважаєш. Суспільне Мовлення — це ж про людей.
— Яка історія за весь час роботи на Суспільному запам'яталася найбільше?
— З того, що зараз собі пригадав, це ефір, який ми з Аллою Скорик вели на радіо на третій чи четвертий день повномасштабного вторгнення. Ми завершуємо ефір, і бачу, що наш менеджер філії Вадим Соколюк вперше на моїй пам’яті поводиться неспокійно, метушиться. Студія радіо має якісну шумоізоляцію, в ній не чути, що відбувається навколо. Ми розповіли останні новини, намагались якось підбадьорити людей, виходимо зі студії у піднесеному настрої, як ні в чому не бувало, а Вадим каже: «Ви собі не уявляєте, як тут все грюкало і стріляло».
Також був випадок, коли ми вперше почули перестрілку. Здавалося, що бій іде зовсім поряд, на початку нашої вулиці. Пам’ятаю, що тоді вже вибачився перед всіма, раптом за щось когось образив (сміється — ред.).
24 лютого 2022 року. Команда Суспільного у Чернігові перечікує «тривогу»
А ще у нас на ТБ є ціла добірка ляпів та якогось доброго трешу. Все це пов’язане з прямим ефіром. Смішні моменти постійно були. Взагалі, головний по гумору у нас на філії менеджер. Він завжди веселить мене, коли я роздратований, але зараз не до гумору, тож пригадати якийсь випадок не можу.
— Як «генератор ідей», звідки ви черпаєте натхнення?
— З життя. Треба спілкуватися з людьми, цікавитися їхнім життям. В кожному місті відбувається дуже багато прекрасного. Для прикладу, я постійно ходжу пішки. Як медійник стежу за багатьма цікавими людьми, за їхньою роботою. Чимало людей приходять до нас зі своїми ідеями. Це чудово, а прекрасно — коли вони не ображаються, що якась ідея нам не підійшла. Інколи нам просто бракує часу й сил на всі гарні ідеї.
«В роботі у нього просто немає межі досконалості. Навіть якщо проєкт зроблений на рівні зразків світової журналістики, він все одно скаже, що можна краще, і буде до цього прагнути. Він титанічний трудоголік і вимагає цього від усіх довкола. Теоретично, якби його годували, спали б замість нього і робили решту необхідних життєвих процедур, він міг би працювати 24 години на добу і не відволікатися ні на що. Як стається якась халепа, катастрофа і надзвичайна ситуація, мені першим телефонує Артем і далі ми починаємо працювати. Як правило, це стається вночі, або рано-зранку. Я дуже боюся його ранкових і нічних дзвінків (сміється — ред.)».
Андрій Тіток, продюсер новин Суспільне Чернігів
— Чи є у вас вже ідеї на «після перемоги»?
— Це складне питання. Чесно скажу — поки ні. Чого дійсно хотілося б — щоб змінилися ми і змінилося суспільство. Щоб ми були добрими, охоче тягнулися до знань, щоб плекали в собі професіоналів, і найважливіше — дуже хотілося б, щоб молодь залишалась не просто в Україні, а в регіонах. Ми зараз цвіт нації втрачаємо на фронті, чимало людей забрали обстріли. Коли ще й виїжджають — це дуже болісне питання.
Хочеться, щоб навкруги були люди, які працюють не на своє особисте благо, а на благо того місця і міста, де вони живуть. Професійні чесні люди, сповнені бажання змінювати країну. Те, що ми зараз маємо, — це добре, але хочеться значно краще, в рази краще. Досконалість не має меж.
Artem Shelkovyi: “Some people think we're crazy, but it's just healthy adventurism and a desire to be among the leaders”
His energy inspires and motivates the team, his humour supports it, and his professionalism encourages it to develop. Artem Shelkovyi, a producer at Suspilne Chernihiv, has been working in the Suspilne team since 2017. Over the years of his work as a manager, he managed to unite and retain the best media professionals in the region, shoot independent debates, investigations, documentary projects, build a hyperlocal network of journalists, and in the year of the great war, not only maintain but also develop production, maintain balance in the team despite the blockade of Chernihiv and the temporary occupation of the region's communities. The journalists of the branch worked under fire, recording russian crimes in the first weeks of the full-scale invasion, and continue to do so after the de-occupation of the region.
Creativity, working to the limit, often late and without days off, complete dedication to the profession and demandingness are Artem's usual rhythm, which not everyone could withstand, but only those truly dedicated to journalism and Suspilne Chernihiv.
On the occasion of the company's sixth anniversary, Suspilne Ukraine awarded the best people and projects chosen by the company's employees with the Suspilne Code 2023 award. Artem Shelkovyi became the Person of the Year in three nominations, namely “Creativity. Idea Generator”, “Quality. Do It Right and It Will Be Right” and “Quality. Driver of Change”.
Six years ago, Artem Shelkovyi won the first open competition for the producer of Suspilne Chernihiv, during the period of transformation of state-owned TV and radio companies into an independent and modern Suspilne Ukraine.
It was a challenge for me to try to change something and do a little better than what was already being done in this company,” recalls Artem Shelkovyi. “For the first 2-3 years, my working day started at six in the morning and ended at one in the morning. We had three hours of live broadcasting in the morning. It was important to control everything that was happening, to generate ideas. We often prepared the materials for the morning programme in the evening, so we stayed up late with the team.
Now at least I have the opportunity to spend a little more time with my family and friends. On the bright side, I've recently started going to the gym. Anyone who knows me knows that this is out of the realm of fantasy. For the most part, my holidays are about socialising and meeting people.
Read also: #February #Resistance #Pryluky - a new documentary project by Suspilne Chernihiv
- Describe your usual working day.
- The day starts with planning. It ends when you go to bed, because you read the news, analyse events, try to predict what will be discussed tomorrow till the last minute. The main thing is to teach yourself not to work on weekends. So far, it has been very difficult (laughs - ed.).
I love my job. For me, work is not about money. I like what we do. It is important for me that Chernihiv region is represented on TV, radio and the Internet, so that people understand that we have a life and people to be proud of; there are stories that sometimes go beyond common sense. We try to tell about all this. We don't always succeed in doing it the best way possible, but in general, we try to do everything possible and impossible to ensure that Chernihiv region is represented everywhere, that people talk about us, that people comment on us - that people know that life is here and it is beautiful.
Photos from the presentation of the documentary #February #Resistance #Pryluky
“Artem is a workaholic, he loves to work, and it inspires me. He doesn't need to be asked twice, and when you ask him for something, it often turns out that he is already doing it! I can't imagine a situation where he would say something like: “it's not my job”, “early”, “late”, “I’m sleeping”, “I’m resting”. I think that he rests when there is a whirlwind of events around him, tasks are piling up, and they need to be cleared!”
Alla Skoryk, Editor-in-Chief of Suspilne Chernihiv
- In the Chernihiv team of Suspilne, “everyone can do everything”. How does this approach work?
- I can't speak for the whole team, but some people can really do everything. The main thing is not to be afraid to take responsibility, but to think more broadly, be more confident and generate ideas more often. For complex issues, you can allocate more time to think about them better. If we need help, we help each other. Everyone here is important, there are no more or less important people.
- What do you encourage in your team and what do you consider unacceptable?
- Openness, honesty, and most importantly, desire is important. It sounds trite, but you need to love what you do and understand who we work for. We work for people. Of course, everyone can find dozens of topics that they consider more important, or criticise us. I'm not saying that we always do everything perfectly, sometimes mistakes happen. Sometimes these are not mistakes, but simply a lack of time to research a topic in depth.
It is important that the people who work for us look at everything as broadly as possible. For example, our graphic designer is now actively involved in the process of creating a jazz concert. I am pleased to see this because it is a development and improvement of their capabilities outside of work. A person has to develop, has to fulfil itself.
Photos from the presentation of the documentary #February #Resistance #Pryluky
I can't say that we have anything unacceptable. When I disagree with something, I voice it. The worst thing is when a person keeps silent about a problem. If we argue about something, it is for the sake of making Suspilne better, for us to move forward, develop, and for each team member to be proud of this work. I would like all colleagues at all levels to understand this.
We are making progress. I would like to remind you that in 2017 we had cassette cameras, and we filmed with them for the first 7-8 months. Today we still have problems with equipment, but I can say with confidence that our branch is one of the best in terms of technical support. Some people think we're crazy, but it's just a healthy adventurism and a desire to be among the leaders. It was important for us to prove to ourselves that we are worth something.
Photos from the filming of live broadcasts in the center of Chernihiv
- There are many bright creative people in the Chernihiv team of Suspilne. How do you manage to channel their energy?
- Sometimes it seems that you need to motivate people by example, but I like it when people take the initiative. When they also meet deadlines, it's perfect (smiles - ed.). Everyone here is talented and professional, and we don't stop on the way to success because stopping is like death. Of course, we need to find time for healthy rest, but we have to move forward.
“It's no exaggeration to say that I don't know anyone more focused on work than Artem. He has tremendous productivity and multitasking skills. Very often I have to remind him that there is a life outside of his professional work: he listens, tries to distract himself, but not for more than 10 minutes. Once, on one of the tumultuous days in March last year, when the city of Chernihiv was under fire and almost surrounded by the enemy, we were almost shot in our car by local residents of one of the surrounding villages who had organised a hastily built checkpoint. All because one of the locals shouted to another: “Look! The one behind us (meaning Artem) is clicking something in his laptop!”. After the guns were pointed at us, we had to politely and hastily explain that we were journalists from Suspilne, and Artem was using his laptop to remotely trigger an air raid alert on the air of Ukrainian Radio Chernihiv. He is a responsible person, what can I say?”
Vadym Sokoliuk, manager of Suspilne Chernihiv
- What are you most proud of over the years at Suspilne?
- It is difficult to single out. The most recent thing I am proud of is the film Battle for Chernihiv, but there are also many interesting interviews, stories that helped change people's lives.
At the same time, we cannot dismiss stories about the development of culture, about musicians and concerts. Unfortunately, they don't get many views, but we also need to do this, we need to showcase creative people, historians, museum workers, scientists. We need to show that their work is extremely important, that it is possible to pursue your potential in a fairly small city.
Chernihiv is not a city of millions, not even half a million people live here. The city is proud, but small. However, there is space here. I have always wanted any work of any people to be in demand if they do it really well.
I don't want to single out anyone from the team. In general, it is important for me that each member of our team says “we” rather than “I”, because you will never do anything alone. Something may work once or twice, but you need a team to achieve consistent high results, and we have such a team. Again, we are not perfect, there is always room for growth, but in general, if you don't give up and make efforts, everything will be fine under any circumstances.
Photos from the presentation of the documentary film Shlonchyk: Master with Golden Hands
- What do you value most?
- The people around me. It would be difficult to work in a team with those whom you don't like or respect. Suspilne Ukraine is about people.
- What is the most memorable story of your time at Suspilne?
- From what I can remember now, it is a radio show that Alla Skoryk and I were doing on the radio on the third or fourth day of the full-scale invasion. We were finishing the programme, and I saw that our branch manager, Vadym Sokoliuk, for the first time in my memory, was acting restless and fidgeting. The radio studio has high-quality noise insulation, so you can't hear what's going on around you. We told the latest news, tried to cheer people up somehow, left the studio in high spirits, as if nothing had happened, and Vadym said: “You can't imagine how everything was thundering and firing here.”
There was also a case when we heard a gunfight for the first time. It seemed that the battle was going on very close by, at the beginning of our street. I remember that I apologised to everyone then, in case I had offended someone (laughs - ed.).
24 February 2022. Suspilne team in Chernihiv is waiting for the air raid alert to end
We also have a whole selection of bloopers and some good trash on TV. All this is connected with the live broadcast. There were always funny moments. In general, the manager is the main humourist at our branch. He always makes me laugh when I'm irritated, but I'm not in the mood for humour right now, so I can't remember any particular incident.
- As an idea generator, where do you get your inspiration from?
- From life. You need to communicate with people and be interested in their lives. There are so many wonderful things happening in every city. For example, I am constantly walking. As a media person, I follow many interesting people and their work. Many people come to us with their ideas. It's amazing, and it's great when they don't get offended if an idea doesn't work for us. Sometimes we just don't have the time and energy to respond to all the good ideas.
“There is simply no limit to perfection in his work. Even if a project is done at the level of world-class journalism, he will still say that it can be better and will strive for it. He is a titanic workaholic and demands it from everyone around him. Theoretically, if he were fed, slept in his place, and all the other necessary life procedures were done for him, he could work 24 hours a day without being distracted by anything. Whenever there is some kind of trouble, disaster or emergency, Artem is the first to call me and then we start working. As a rule, it happens at night or early in the morning. I am very afraid of his morning and night calls (laughs - ed.).”
Andrii Titok, news producer, Suspilne Chernihiv
- Do you already have ideas for after the victory?
- This is a difficult question. To be honest, not yet. What I really want is for us to change and for society to change. I would like us to be kind, to be eager to learn, to nurture professionals, and most importantly, I would like young people to stay not just in Ukraine, but in the regions. We are now losing the colour of the nation at the frontline, many people have been killed by shelling. When people are also leaving, it is a very painful issue.
I want people around me who work not for their personal benefit, but for the benefit of the place and city where they live. Professional, honest people who want to change the country. What we have now is good, but we want much better, many times better. There are no limits to perfection.
