Новини компанії

22-24 серпня відбулася щорічна Українська конференція журналістів-розслідувачів, організована Інститутом розвитку регіональної преси. Провідні українські та іноземні журналісти-розслідувачі обмінювалися досвідом у розкритті важливих інформаційних історій. Темою конференції цього року стала «Точка (не)повернення: як розслідувати воєнні злочини та корупцію». 

Читайте також: «Черга на прощання»: 14 місяців очікування, щоб поховати героя

До однієї з панелей, присвяченої розслідуванням-переможцям премій, долучилися Алла Садовник, журналістка редакції розслідувань Суспільного Мовлення, Анна Миронюк (The Kyiv Independent), Юлія Химерик (Слідство.Інфо) та Анна Хіночик (Агенція журналістських розслідувань «4 влада»).

Алла Садовник розповіла про фільм-розслідування «Буча 22», що вийшов на Суспільне Новини, — історію пошуку та викриття конкретного російського підрозділу, причетного до розстрілу родини Чикмарьових у Бучі 5 березня 2022 року. Родина Чикмарьових — двоє братів із сім’ями та їхні батьки — відмовилась від «русского міра», залишивши рідну Донеччину. Вони оселились у Бучі, звідти довелось тікати вдруге. Машину, в якій їхала сім’я молодшого брата Олександра, обстріляли російські військові. Чоловік за кілька хвилин втратив обох синів та дружину. Того ж дня Буча опинилася під повним контролем російських військових. Тіла пролежали у спаленій машині майже до кінця окупації. 

Читайте також: Розслідування Суспільного «Буча 22» — переможець телефестивалю «Серце Європи» у Варшаві

«Наше розслідування для нас насправді переможне не лише через ту кількість нагород, яку ми отримали, — і міжнародних, і національних, — а й через те, що ми змогли “Бучу 22” через рік продовжити у новому фільмі-розслідуванні “Буча: екіпаж 111”, і змогли вже назвати імена ймовірних убивць родини Чикмарьових. Тобто тих, про чий підрозділ ми розповідали в фільмі “Буча 22”», — зазначила Алла Садовник.

Читайте також: «Буча: екіпаж 111» — у новому розслідуванні Суспільне розкрило імена ймовірних убивць сім’ї Чикмарьових

Вона згадує, що на Київщину команда журналістів-розслідувачів прибула одразу після деокупації території. Воєнних злочинів від одного до іншого населеного пункту журналісти назбирали чимало: «Ми не знали, про який саме воєнний злочин ми будемо робити своє розслідування. Ми їздили Київщиною від села до села, від містечка до містечка. Ми збирали дані. Спілкувалися з десятками, якщо не сотнями, людей. Записували історії, на які натикалися. Якраз історія родини Чикмарьових до нас постійно сама поверталася, хтось згадував у розмові, десь ми натрапляли на публікації, які вже тоді з’являлися в медіа. Ми зрозуміли, що це історія, яка приходить до нас сама».

«Крок за кроком, від будинку до будинку ми обходили сусідів, тих, хто живе близько до місця розстрілу, розпитували людей, які були в Бучі під час окупації, чи бачили вони що-небудь. Так ми познайомилися з нашими ключовими свідками. Зліва — пан Володимир, він живе на вулиці Гребінки, перпендикулярній до вулиці Леха Качинського, де сталося вбивство. Він бачив того ранку 5 березня, як колона російської техніки їхала цією вулицею. Нарахував близько 40 машин. Одна з них завернула до нього на вулицю, проїхала кілька метрів, потім вирішила розвернутися, але не змогла — втратила трак й там застрягла, пробувши  на місці цілу окупацію».

Внук пана Володимира також поділився з журналістами відзнятим відео з машиною, яка стояла у них під ворітьми. Завдяки цим матеріалам і за допомогою експертів журналісти з’ясували, що це БМД-2. Також свідки згадали бортовий номер, який значився на машині, — 715: «Це доволі значущий доказ у нашому розслідуванні, бо насправді те, яка це машина — БМД-2 чи БМД-4 — мало значення. Водночас бортовий номер став нашою зачіпкою, щоб з'ясувати, якому російському підрозділу належала ця машина».

Поруч з паном Володимиром — пан Валерій Ранський, який 5 березня проїжджав вулицею Леха Качинського. Він теж підтвердив, що на цій машині був номер 715.

«Це найбільш ключовий свідок у нашій історії “Буча 22”. Коли російська колона проїхала і в Бучі стало тихіше, він проїжджав тією вулицею. Побачивши залишену БМД-2, він зазирнув всередину і витягнув звідти тубус з документами з-під БК, де мав бути вказаний підрозділ і прізвище командира цієї БМД. На жаль, ці документи втратилися. Коли Бучу деокупували, з ним спілкувалися правоохоронці, одному з яких він і віддав цей тубус. Цього поліцейського шукали ми, прокуратура, поліція, та ніхто його не знайшов», — згадує події пошуку Алла Садовник.

За її словами, щоб з’ясувати, якому російському підрозділу належала БМД-2, важливо було знати не лише номер машини, а й розпізнавальний знак на ній. 

«Ми не знали взагалі нічого про російські бойові машини десанту, і якби на початку перед повномасштабною війною у мене хтось запитав, яка різниця між БМД і БМП, я, мабуть, не відповіла б. Нам довелося це все самим вивчати, тому що знайти такого експерта було практично неможливо. Ми телефонували всім відомим військовим експертам з проханням допомогти, та вони відмовлялися, вказуючи, що з’ясувати, якому десантному підрозділу належить машина з конкретним бортовим номером, не можна. Головне управління розвідки України давало інформацію про те, які російські підрозділи перебували у Бучі, — їх було чотири. Ми не погоджувалися просто вказати, що один із них причетний до розстрілу родини Чикмарьових».

Інтерв’ю зі ще одним експертом — Павлом Нетьосовим — привела журналістів до переломного моменту в розслідуванні. 

«Павло Нетьосов — голова міжнародної асоціації дослідників фортифікації "Цитадель", також він був одним із захисників Бучі. Розповідав нам про ті події, а ми йому про БМД, яку шукаємо, і він такий каже: “Стоп, я ж її бачив”. Він дістає свою флешку з архівом, відкриває її, і ми бачимо цю 715-ту БМД. Він проїжджав на початку квітня якраз вулицею Гребінки, зупинився сфотографувати її, бо архівує повністю все. На фото було чітко видно розпізнавальний знак, який допоміг нам з’ясувати, що БМД належить 104-му десантному полку з Чєрьохи, це біля Пскова».

У фільмі-розслідуванні «Буча 22» команда журналістів назвала підрозділ, який, ймовірно, стояв за вбивством Маргарити, Клима і Матвія Чикмарьових. За рік журналісти-розслідувачі Суспільного зробили продовження — «Буча: екіпаж 111», щоб поіменно викрити всіх російських військових, ймовірно причетних до розстрілу. 

«Це вже було простіше в плані пошуку, тому що на нас оперативники вийшли самі, повідомивши: “У нас в полоні є десантник 104-го полку. І вгадайте, з якої він бойової машини десанту? 715”. Саме завдяки першому розслідуванню й тому, що ми звернули увагу на номер цієї машини, оперативники знали цю інформацію, і що полонений десантник, скоріш за все, може бути свідком цього вбивства. І він був, прекрасно пам'ятав події того ранку», — наголосила Алла Садовник.

Журналісти-розслідувачі Суспільного були присутні під час проведення слідчого експерименту за участі полоненого десантника. Він описав деталі розстрілу, які збігаються зі свідченнями, що вже зібрали журналісти у фільмі «Буча 22».

«Він казав, що першою того дня рухалася машина під номером 111, і він повністю назвав екіпаж цієї машини. Я думаю, в кожного виникає сумнів, як людина може запам'ятати, хто там в цій машині був, але цей десантник служить багато років, він — контрактник і прекрасно знає тих своїх побратимів, так би мовити, він знав їх поіменно, він назвав ці імена», — додала під час конференції Алла Садовник.

У травні відбулася прем’єра другої частини розслідування Суспільного «Буча: екіпаж 111», в якій викрито членів екіпажу бойової машини десанту, з якої, за словами полоненого російського десантника, вівся вогонь по цивільних у Бучі 5 березня 2022 року.

Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні Перший телеканал Суспільного Мовлення та Суспільне Культура, супутниковий телеканал Суспільне Новини, радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка, а також національна мережа місцевих каналів. Новини про Україну та регіони читайте на сайті suspilne.media та діджитал-платформах.