Новини компанії

Директором нового департаменту зовнішнього виробництва соціально впливового контенту та копродукції Суспільного Мовлення став Лук’ян Галкін, який понад шість років був виконавчим продюсером телеканалу Суспільне Культура. Лук’ян Галкін розповів про перші кроки, які здійснить на новій посаді, плани і бачення роботи департаменту, а також про свою нову команду.

Перші кроки на новій посаді

Серед перших кроків, які планую зробити спільно з новою командою, — це напрацювання механізмів копродукції Суспільного, включно з механікою кількох шляхів, якими ми йдемо. Це включатиме копродукційний мистецький конкурс, для якого готуємо нормативну базу. Також наша команда, зокрема Сергій Недзельський (виконавчий продюсер департаменту зовнішнього виробництва соціально впливового контенту та копродукції — ред.), спільно з юридичним департаментом працює над розробкою копродукційного контракту. Копродукція відкриває нам нові можливості оптимізації витрат, а також, що не менш важливо, підтримки ринку, оскільки зараз ми часто стикаємося з ситуацією, коли ті чи інші українські копродукційні проєкти, щоб отримати додаткове фінансування, потребують залучених коштів до проєкту від українських мовників. Мені здається, що це ситуація win-win — для наповнення наших платформ і безпосереднього контакту й перебування всередині екосистеми.

Серед інших важливих кроків, які є ключовою частиною діяльності цього департаменту, що звучить наче як дрібний операційний крок, але насправді дуже потрібний для стратегічного планування, — це створення календаря цільових подій на українських і міжнародних професійних платформах, на яких ми маємо амбіцію представити наші проєкти. Важливо ставити собі таку мету, щоб наші графіки виробництва враховували світові фестивальні реалії. І це не заради того, щоб отримати красивий лавр і тішитись — це входження на рівних правах уже в європейську та світову екосистему, яка ставить нас на абсолютно інший рівень як виробника контенту, і що найважливіше — допомагає нам адвокатувати й просувати у світі українські наративи.

Зараз ми бачимо, наскільки зросла сила креативного слова. Донесення нашого голосу про українські реалії у протистоянні російському вторгненню залишається однією з ключових задач, тому такі кроки й виходи на міжнародні майданчики безумовно важливі. Крім того, в цій системі працюють незалежні продюсери і мовники — це колеги з ARTE, ZDF, BBC та інші, які присутні на фестивалях, і цікаві нам для циклової співпраці та стратегічного партнерства. Маємо проходити знайомий усім кіновиробникам шлях: брати участь у платформах work in progress, презентувати наші проєкти на стадії розробки, брати участь у докторингу, щоб проєкт ставав видимим всередині світової індустрії ще до того, як буде вироблений. Ми можемо заходити в перемовини і ставати цікавими дистриб'юторам, фестивальним відбірникам і всім тим, хто для нас важливий на фінальній стадії. 

Звісно, йдеться не про всі проєкти, бо ми не фабрика хітів, і зважаючи на нашу загальну стратегію і місію, було б недоречно концентруватись тільки на цьому. Також якісне просування потребує значного ресурсу, тому ми говоримо про обмежену кількість проєктів, для яких буде визначена саме така ціль. Не називатиму це амбіцією, бо це має бути метою, яку ми маємо навчитися досягати. Тому важливо розуміти, в яких термінах ми рухаємось і з якими проєктами пройдемо саме такий шлях на всіх етапах внутрішнього девелопменту, фінансового планування й визначення оптимального виробничого циклу. 

Перші проєкти для копродукційної моделі виробництва 

Фактично в нашій невеликій, але маю відзначити, дуже професійній та креативній команді вже маємо певну кількість напрацювань, які були презентовані минулого року для копродукційної моделі виробництва. Зараз говорю саме про проєкти, які розроблятимемо самостійно ми як частина команди Суспільного Мовлення, і які будемо просувати для подальшого пошуку копродукційного фінансування та копродукційних партнерів. Одним з таких проєктів є «Спалахи свободи» Альони Голякової та Сергія Дмитренка. Це історія, яка має охопити різні трагічні досвіди громадян країн колишнього Варшавського договору, які після радянської воєнної інтервенції у Прагу в 1968 році вчинили протестні самоспалення. Тут говоримо про Яна Палаха, про Василя Макуха, але також і про Польщу, і про країни Балтії, також такі протести мали місце й в Угорщині. Тобто ми хочемо бути цікавими партнерами за допомогою рефлексії спільної історичної пам'яті перебування в умовах тоталітарної окупації. Цей проєкт станом на зараз вже побував на якісній і фаховій платформі Eurodoc. Минулого року на цій платформі був проєкт, який зараз ми знаємо як «Велика російська брехня». Саме завдяки платформі Eurodoc дуже змінився наш погляд на цей контент, його фокус, основні акценти, його tone of voice. Зараз на цій платформі побували «Спалахи свободи», сподіваємось завершити девелопмент проєкту цьогоріч і далі переходити до пошуку копродукційного фінансування.

Також працюємо над розробкою проєкту, присвяченого практикам радянських спецслужб у країнах соцтабору. Це практики каральної психіатрії, від яких постраждала велика кількість українських громадян, але такі непоодинокі випадки траплялися й в інших країнах, на які зміг накласти лапу Радянський Союз. Тобто це теж певне поєднання досвіду. Зважаючи на те, наскільки зараз географічно ближчі до нас країни фізично відчули безпекові виклики, відчули, наскільки небезпечно межувати з божевільним тиранічним режимом, вірю в те, що рефлексія тоталітарного минулого матиме підвищену актуальність — і для мовників, і для виробників, і для аудиторій.

Аутсорсні проєкти з новими підходами в роботі

У розробці проєктів ми абсолютно не обмежуємося наявними й плануємо запустити певну кількість документальних проєктів, які матимуть реліз наступного року. Плануємо їх як аутсорсні проєкти, які виходили й раніше на Суспільному. Але до цих проєктів ми хочемо запровадити нові підходи, які покращать нашу співпрацю і комфорт для виробників у роботі з Суспільним Мовленням. 

Моє велике бажання, щоб навіть за стовідсоткового фінансування виробництва, — а значить, ми розпоряджаємось ста відсотками прав на вироблений контент, — така співпраця була все ж цікавою зовнішнім виробникам для реалізації творчих задумів і поповнення фільмографії. Таке партнерство важливе для нас як для замовника і виробника, який може брати участь у формуванні ринкових трендів, і це частина наших стратегічних завдань, затверджених до 2025 року. 

Розбудова команди —  в пріоритеті

Ще один важливий крок — це, звісно, розбудова нової команди. З одного боку, я знайомий чи перетинався та працював практично з усіма, хто буде входити у цю невелику, але потужну команду нового департаменту. З іншого боку, ми розуміємо, що зараз перед нами стоять абсолютно нові виклики: новий рівень відповідальності й нові можливості, які відкриває нам співпраця у такому форматі. 

Звісно, в планах працювати над тим, щоб всередині команди кожна і кожен були залученими й почувались почутими, а також могли реалізовувати свої креативні фахові навички, працюючи на виконання цілей Суспільного Мовлення, — це та робота, до якої не можна поставитись легковажно. Вважаю за честь мати настільки сильну команду, в якій ми намагаємось вибудовувати горизонтальні зв'язки й розуміння спільності прийняття рішень та наших креативних напрямів. Тому робота з командою залишиться моїм пріоритетом, оскільки я звик бути командним гравцем і працювати у талановитих командах, де кожен і кожна має власне бачення, яке має реалізуватися.

Світла туга за командою Суспільне Культура

Звісно, я абсолютно впевнений, що зміни на краще не тільки для мене, але й для команди Суспільне Культура. Але у мене є така, знаєте, світла туга. Насправді я давно перебував на цій посаді (виконавчого продюсера телеканалу Суспільне Культура — ред.) і вважаю здоровою практикою оновлення гравців на керівних посадах, оскільки це стає найкращим поштовхом для розвитку всієї команди. Вже зараз бачу, як впроваджують нові підходи й нові ідеї Юля Ісакова, яка буде керівницею ТО Суспільне Культура, та Ірина Бубнова, яка очолить команду лінійного виробництва дирекції телебачення. Розумію, що за цей тривалий час утворився певний зв'язок із командою Суспільне Культура, який, звісно, не дає виходити з цього процесу без певної ностальгії, тим паче, що ми реалізовували справді потужні проєкти. Частина команди, яка опікувалась аутсорсним виробництвом, переходить у нову команду разом зі мною, і я дуже вдячний їм за довіру й готовність працювати разом з новими викликами. Більша частина залишиться в дирекції телебачення, й це цілком логічно з огляду на високий фаховий рівень і компетенції колег, які займаються виробництвом лінійних проєктів. 

Звісно, я не можу не згадати, як швидко і самовіддано ми запускали наш інформаційно-аналітичний проєкт на самому початку повномасштабного вторгнення — він був у стратегічних планах на 2022 рік не раніше серпня. У результаті вже наприкінці березня ми стали частиною марафону «Суспільне. Спротив», де мали свою частину ефіру. Це було важливо тоді, оскільки світові лідери думок зі сфери культури й медіа, мистецької сфери, надавали дуже потужну підтримку Україні. Це не просто слова, це величезні аудиторії, на які вони транслюють свою позицію — лідери думок, які можуть охоплювати, без перебільшення, мільйони. Це було певним світлим промінчиком, про таку підтримку варто було говорити на загальнонаціональну аудиторію в ці темні дні. Без команди, яка долучалась на різних стадіях і з якою в результаті ми запустили «Культуру на часі», це було б не можливо, і я без міри ціную те, що ми змогли зробити. 

Одразу пригадую наші трансляції «Оскара», які розпочалися вже після повномасштабного вторгнення. Суспільне Культура двічі ставала ексклюзивним транслятором цієї премії. Цьогоріч команда Суспільного пройшла складні виклики у зв'язку з відомим виключенням з міжнародної версії документальної номінації, де перемогла стрічка Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі». Враховуючи, що ми пам'ятали, як минулого року до міжнародної версії була включена документальна номінація, і з наполегливим донесенням нашої позиції, у міжнародну версію таки включили промову Мстислава Чернова.

Кожен наш спеціальний чи цикловий проєкт — «Культурний інстинкт» чи наше виробництво документальних проєктів — це те, що давало нам змогу фіксувати рефлексії, вимірювати, як певний суб'єктивний, але важливий барометр, тих, хто створює наше спільне інтелектуальне поле. Наші документальні проєкти за цей час потрапляли на світові події, де вони справді могли бути нашим голосом. Зокрема дуже ціную роботу «Жевріння. Дерево життя» Надії Миколаєнко, яка побувала на важливому для Східної Європи фестивалі FilmFestival Cottbus. Знаково, що ця робота висвітлює Маріуполь до російського вторгнення й унікальні мозаїки Алли Горської, які зазнали руйнувань. Цей фільм — документальна фіксація того, що ми могли побачити зовсім незадовго до російського вторгнення і до вчинення страшного воєнного злочину — знищення міста Маріуполь, фізичного знищення його мешканців. Зйомки фільму мають свої рамки всередині історії нашого героя, який зміг-таки евакуюватися з Маріуполя. З ним проводили зйомки у Львові після початку повномасштабного вторгнення.

Важливим і цікавим експериментом вважаю роботу Сергія Дмитренка «Мальовані історії про війну». Індустрія мальованих історій, індустрія коміксів — це світова індустрія, яка часто ставала ретранслятором меседжу для дуже широкого загалу. В тоталітарних країнах або в країнах, які перебували у стані війни, наприклад США під час їхнього входження у Другу світову війну, — мальописи ставали інструментом для формування суспільної думки, а часом й інструментом пропаганди. На мою думку, це дуже важливе дослідження, оскільки ця індустрія в Україні недостатньо висвітлена, і ми не можемо говорити про неї як про якусь, умовно, розважальну і несерйозну. У мальописах підіймаються важливі питання: психологічного здоров'я, проблематики людей, які  зазнали насилля під час російського вторгнення, зрештою, фіксації того, що з нами усіма відбулося, коли почалася російська військова агресія. Світ знає багато прикладів, коли самі по собі мальописи ставали окремим меседжем, не зайвим буде згадати той самий «Маус» або «Персеполіс». 

Амбасадори Суспільного — наші проєкти

Станом на зараз мої основні компетенції — це компетенції продюсера і фахівця, який може зробити внесок в розбудову Суспільного як частини індустрійного середовища України і світу. Це значно важливіше для мене особисто, ніж певна частина публічної діяльності, хоча, безумовно, моя нова посада лишається публічною. Звісно ж, несу відповідальність як частина Суспільного перед компанією, перед суспільством за те, що буде зроблено мною і моєю командою. Але, я сподіваюсь, що амбасадорами стануть не окремі особистості, а наші проєкти, які ми будемо нести у світ.

Фото — Анастасія Мантач