Новини компанії

«Капелани. Віра на війні» — документальний проєкт про трьох капеланів різного віросповідання та етнічного походження — Василя Вирозуба, Леоніда Болгарова та Олександра Чокова. 26 лютого 2022 року на судні «Сапфір» вони вирушили з пошуково-рятувальною місією на острів Зміїний, щоб забрати тіла нібито загиблих українських прикордонників. Через погрози росіян атакувати корабель екіпаж українського судна потрапив у полон. 

Прем’єра документального проєкту на платформах Суспільного:

• 25 березня: 19:00 — YouTube Першого; 21:00 — місцеві канали; 
• 26 березня: 13:30 — канал Суспільне Культура;
• 26 березня: 21:00 — радіоверсія в ефірі Українського Радіо.

Василь Вирозуб пробув у полоні 70 днів, Леонід Болгаров та Олексадр Чоков — 43 дні. У полоні їм дали номери замість імен, піддавали знущанням та тортурам, тримали в карцері, морили голодом, цькували собаками. Усі капелани займалися волонтерством з 2014 року та продовжили робити це після повернення з полону — підтримувати військових та їхні родини. Вони надають духовну підтримку військовим на фронті та в тилу, створюючи культурний місток між різними віросповіданнями.

Читайте також: «Жоден закарпатський угорець не скаже, що він не хоче вчити українську мову», — Йосип Резеш в інтерв’ю «Межі»

Фото Олександра Чокова

«Ця світлина  відіграла тоді  дуже важливу роль, тому що вона облетіла  увесь  світ», — Олександр Чоков. 

Над проєктом працювала команда Координаційного центру мовлення національних меншин Суспільного. Відзняли 20 годин матеріалу, з яких зробили  28 хвилин фільму.

«Я раніше думала, що капелани лише підтримують бойовий дух розмовами й молитвами, але познайомившись з героями нашого фільму, побачила обсяги їхньої роботи і на лінії фронту, і в тилу. Капелани для солдатів стають і мамою, і татом, і товаришами, і психологами одночасно. Цей фільм це чергове розвіювання стереотипів, як і всі наші проєкти», — ділиться враженнями Олена Кривенко, авторка та режисерка фільму.

«Україна — унікальна держава в Європі, яка не відповідає моделі, де домінує одна релігія, і унікальна мультиетнічним населенням. Нам пощастило знайти героїв, які створюють культурні та релігійні містки у суспільстві й можуть про це розповісти на прикладі власного досвіду, зокрема через досвід військового капеланства», — вважає Анастасія Гудима, керівниця Координаційного центра мовлення національних меншин Суспільного, виконавча продюсерка проєкту.

Читайте також: ЛГБТ в армії, цивільні партнерства та шкода радикальних рухів в Україні — інтерв’ю «Межі» з Володимиром Бєгловим

У фільмі розкривається роль капеланів у війську та зміна їхнього статусу з ухваленням змін до законодавства.

Василь Вирозуб — настоятель Свято-Троїцького гарнізонного храму м. Одеса, священник Православної церкви України. Ініціатор створення Служби військового капеланства Збройних сил України. У 2014-2015 роках — військовий капелан у складі 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. З 2014 року займається волонтерством. Після повернення з полону допомагає у реабілітації військовополонених, родин загиблих, опікується військовим госпіталем. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня.

Його дорога до капеланства почалася з Майдану: «Там, де твій народ, там має бути священник».

«Капелан — це був тато, брат, друг, товариш. Це був волонтер, це  той, хто повинен нагодувати, одягнути, витягнути  з поля бою,   знати,  як накласти джгут. До того ж  ти мав і маму якось заспокоїти: "Не хвилюйтесь, мамо! Син  одягнений, взутий і в  касці"», — розповідає капелан.

Він переконаний, що капелан повинен здобути спеціальну освіту: «Це має бути і фізична підготовка, оскільки він все-таки завжди поруч, а також і психологічна підготовка».

Олександр Чоков — пастор Християнської реформаторської церкви Прославлення Української євангельської церкви. У 2014 році став волонтером — допомагав переселенцям. З 2018 року — штатний капелан 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Засновник духовного мультиконфесійного центру.  З 2022 року як військовий капелан проходить службу в Збройних силах України, продовжує займатися волонтерством. Має нагороди від Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ. 

Читайте також: #Лютий #Опір #Прилуки — телепрем’єра на місцевих каналах Суспільного

«Місія капеланської роботи задля  перемоги дуже велика. Потрібно підтримувати бойовий дух, і капелан знає, як це робити. Капелан може, як той годинник, щось покласти на місце і людина піде правильним шляхом,  і її дух буде високим. А якщо у людини високий дух, то жоден ворог його не зламає», — впевнений Олександр Чоков.

Він підкреслює: «Заради наших дітей, заради наших онуків ми маємо вистояти і мати пам'ять, тому що багато людей загинуло. Тому, нам потрібно боротися далі».

Леонід Болгаров — пастор Християнської реформаторської церкви прославлення Української євангельської церкви. У 2014 році став військовим капеланом — спочатку у 18-му окремому батальйоні морської піхоти, потім у 1-му окремому Феодосійському батальйоні морської піхоти та у 38-му зенітному ракетному полку імені генерал-хорунжого Юрія Тютюнника. Після повернення з полону займається гуманітарною допомогою для військових, опікується госпіталем у Миколаївській області та продовжує свою капеланську роботу на фронті. Нагороджений відзнакою МО України медаллю «За сприяння Збройним силам України».

Леонід каже, що у нього навіть думки не було не поїхати з рятувальною місією: «Взагалі, я  живу за  таким принципом: “Якщо не я, то хто?”».

«Найцінніше, що у мене було з собою, — це стрічка двостороння, моя Біблія. Вона у мене уже 17 років. До речі, у полоні її перевіряли на екстремізм, і коли вона до мене повернулась, то стала ще дорожчою», — згадує Леонід Болгаров.

Над фільмом працювали:

Олена Кривенко — авторка та режисерка, Надія Стадницька — редакторка, Олена Мамай — режисерка монтажу, Андрій Дмитрик — графічний дизайнер, Юнус Сейтаблаєв — оператор-постановник, В'ячеслав Попелюх, Євгеній Войтенко — оператори, Ольга Мудрова, Анна Терзівець — інформаційні редакторки, Анастасія Гудима — виконавча продюсерка.

Нагадаємо, Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший, Суспільне Культура, супутниковий телеканал Суспільне Новини й радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, а також 24 місцеві мовники. Новини про Україну та регіони читайте на сайті suspilne.media та діджитал-платформах. У 2019 році був створений Координаційний центр мовлення національних меншин. Команда Центру збирає інформацію з усіх куточків України про найважливіші для кожної спільноти події, виклики та проблеми, прагне створити середовище рівності, толерантності та плюралізму нацменшин.