Новини компанії

Журналістка й телеведуча Першого каналу Суспільного Мовлення Олена Ремовська регулярно працює з іноземними ЗМІ, моніторить та аналізує зарубіжні публікації про Україну, щоб було зрозуміліше, як світ бачить російсько-українську війну, та записує інтервʼю для Суспільного мовника й національного телемарафону «Єдині новини #UAразом».

Про це, а також як обирає гостей, з ким мріє поговорити та чому захоплюється українським стендапом у свіжому інтерв’ю розповість ведуча, яка цьогоріч увійшла до складу відбіркової комісії конкурсу «Честь Професії».

Читайте також: Ангеліна Карякіна закликає міжнародні ЗМІ активно висвітлювати війну в Україні

• Після повномасштабного вторгнення росії ви активно розповідаєте про війну для іноземної аудиторії — включалися для британських, німецьких, литовських та навіть індійських ЗМІ. У цьому ви віднайшли власну місію? 

— Після початку повномасштабного вторгнення, коли головний офіс Суспільного мовника переїхав до Львова, я обмірковувала, чим можу бути корисною в цих обставинах як журналістка та що можу зробити, перебуваючи в Києві. Буквально за кілька днів на мене почали виходити іноземні видання, яких цікавило, що відбувається в Україні. Питання вирішилося саме собою.

«Місія» звучить досить пафосно, я просто знайшла, чим можу бути корисною у той момент. Подекуди це було декілька включок на день. Згадані вами ЗМІ з Індії у перші дні просили включатися по кілька разів на добу. 

• Про що у вас питали іноземні ЗМІ на початку повномасштабної війни і як змінився фокус уваги впродовж цих місяців? 

— Спершу мене сприймали скоріше як очевидицю подій, і вже потім як журналістку, тож на початку я розповідала про події, які розгорталися в Києві на тлі наступу російських військ. Згодом, коли російських військових відігнали від столиці, я почала більше коментувати політичні рішення та заяви, розповідала про роботу журналістів під час війни. Загалом можна сказати, що це були зусилля, спрямовані на те, щоб іноземний глядач зрозумів контекст цих подій. 

Зараз Україна поступово сходить з перших шпальт провідних видань — як не прикро, але, думаю, це закономірно, складно тримати увагу таку кількість часу. Якщо раніше ви відкривали сайт закордонного ЗМІ — першим бачили блок про Україну, зараз він змістився донизу, або ж таких окремих рубрик узагалі немає — просто з’являються статті про ситуацію на фронті в Україні. Думаю, зараз ми на тому етапі, коли іноземного глядача чи читача можна зацікавити лише чимось вкрай непересічним. На мій погляд, українські журналісти зараз мають шукати способи, як робити свій продукт доступним для іноземної аудиторії. У нас є багато цікавих історій — якщо перекладати їх або робити субтитри англійською, вони цілком можуть стати «вірусними» далеко за межами України.

Читайте також: «Ці місяці страшної війни показали, наскільки цінними є наші регіони», 一 Ольга Крупник, випускова «Суспільне. Спротив»

• Ви також моніторите закордонну пресу та публікуєте аналіз іноземних ЗМІ на власному телеграм-каналі. Чому українцям важливо виходити зі своєї інформаційної бульбашки та розуміти зріз настроїв в інших країнах? 

— Зважаючи на очевидні обставини, українці зосереджені на внутрішніх новинах. І нам може помилково здатися, що якісь речі, зрозумілі для нас, так само зрозумілі іноземцям. До прикладу, історія з захисниками Маріуполя, серед яких, зокрема, — бійці полку «Азов». Коли вони перебували в оточенні на «Азовсталі», про них говорила вся Україна, писали всі українські ЗМІ. Закордоном, однак, дуже мало уваги приділяли власне героїзму бійців — більше зосереджувалися на стратегічному значенні Маріуполя. Що значно гірше — деякі іноземні ЗМІ писали про полк «Азов», послуговуючись штампами російської пропаганди. Як на мене, корисно знати, що пишуть в іноземних ЗМІ про Україну — аби тверезо оцінювати настрої в тій чи іншій країні та врахувати, з чим ще треба попрацювати.

• Чи змінюється підтримка світу і розуміння українців зокрема?

— Тут краще сказала б соціологія. Але, наприклад, у Німеччині провідні ЗМІ підтримують Україну, це видно по їхніх публікаціях. Відтак впливають на думку німецьких читачів. У Німеччині, наскільки мені відомо, люди дуже підтримують українців.

• Нині ви журналістка й телеведуча Першого каналу Суспільного Мовлення, однак раніше працювали в Департаменті закордонного співробітництва, скажіть, ці знання вплинули на розуміння специфіки роботи з іноземцями? 

— Так, це був гарний досвід. Це було у період, коли я вирішила взяти перерву у журналістській діяльності. Журналісти періодично зіштовхуються із вигоранням на роботі, це сталося і зі мною. Я вирішила зробити паузу та спробувати себе дещо в іншій сфері. Цей досвід був корисним, і я досі користуюся тими контактами, які у мене залишилися після роботи в Департаменті закордонного співробітництва Суспільного. 

Читайте також: «Найбільше мотивує, коли слухачі Українського Радіо пишуть, що ми допомагаємо їм пережити війну», — Юрій Табаченко

• Щодо ваших власних інтерв’ю: яким чином ви обираєте спікерів та теми для них?

— Ставлю собі за мету, щоб це були цікаві і/або актуальні гості. Звичайно, я маю зважати й на спільний телемарафон, адже багато ньюзмейкерів з'являється в ефірі колег наживо — намагаємося уникнути дублювання. 

Я бачу, що в українських ЗМІ є велика прогалина з іноземними спікерами — політиками, експертами. Але ж це важливо — розуміти, як представники інших країн сприймають війну в Україні, які політичні рішення вони ухвалюють і чим вони обумовлені. Тож намагаюся з певною регулярністю запрошувати до розмови іноземців. Серед нещодавніх прикладів — розмова з експрезидентом Естонії Тоомасом Гендріком Ільвесом. 

Часом просто хочеться поділитися з глядачами історіями, які мене вразили. Наприклад, після 24 лютого мене дуже зацікавив український стендап. Він зараз на хвилі популярності. Здатність сміятися під час війни — це парадоксально, але також, як на мене, свідчить про нашу велику внутрішню силу. На додачу, чи не кожний виступ цих хлопців і дівчат — благодійний, вони збирають на ЗСУ, допомагають відбудовувати зруйновані оселі. Саме з цієї причини ви можете побачити на Першому каналі розмови зі стендап-коміками — це просто моє бажання розповісти про них глядачам.

• Ви розмовляли із великою кількістю публічних людей — посли, європейські політики. З ким мрієте зробити інтерв’ю? 

— Цікавий Борис Джонсон — дуже харизматична особистість, плюс підозрюю, що це інтерв’ю подивився б кожен українець, адже популярність Джонсона в Україні неабияка. Я й сама хотіла б подивитися таке інтерв’ю. Також цікаво було б поговорити з Ангелою Меркель. До повномасштабного вторгнення її сприймали як великого партнера України, однак зараз багато її рішень виглядають помилковими. Захоплююся експрезиденткою Литви Далею Грібаускайте — вона зрозуміла, яка загроза в нас під боком, раніше за абсолютну більшість європейських лідерів і задовго до повномасштабного вторгнення, і завжди відкрито про це говорила. 

• Яку дасте пораду щодо медіаграмотності? 

— Хоч за останні 8 років рівень медіаграмотності в українців виріс, досі часто стикаюся з поширенням недостовірної або сумнівної інформації. Хочеться порадити завжди ставити запитання — хто є джерелом того чи іншого повідомлення. Звідки це джерело взяло інформацію, з якою метою її поширює. Зараз, наприклад, дуже популярні анонімні телеграм-канали. Але їхні автори не несуть жодної відповідальності за те, що публікують, а отже — можуть публікувати будь-що, зокрема й на користь ворогу. Пам’ятаймо, що Україна — у стані війни, інформація — один із засобів її ведення.

Нагадаємо, Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й канали Суспільного радіо (Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура), а також 24 регіональні телерадіокомпанії. Читайте Суспільне Новини на сайті  suspilne.media, а також підписуйтеся в Telegram, Facebook, Youtube, Instagram, Viber, Twitter.

Авторка — Леся Луцюк

Фото — Анастасія Мантач