Новини компанії

Минуло п’ять місяців від початку повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ на територію України. За цей час українці пройшли шлях від шоку і розгубленості через тотальну невизначеність до розуміння необхідності вчитися жити в нових реаліях, гуртуватися та знаходити власне місце у боротьбі за нашу спільну перемогу.

Читайте також: «Культура допомагає людям пережити цю війну», — редактор Українського радіо Рось Олексій Юрін

Про те, як змінилася робота радійників Суспільного за ці п’ять місяців, як люди підтримують одне одного і що додає впевненості у нашій перемозі — в інтерв’ю виконавчого продюсера Українського Радіо Юрія Табаченка.

— Йде п’ятий місяць повномасштабної війни. Для багатьох українців життя змінилося кардинально. Як змінилося ваше життя та що відбулося за цей час?

— Найбільше подій припало на перші тижні і навіть дні великої війни. 90% контенту, який звучав по радіо до цього, вранці 24 лютого вмить втратив актуальність. Звісно, ми були готові до будь-якого розвитку подій, розуміли, що потрібно робити у разі необхідності, про всяк випадок мали навіть деякі заготовки. Та все одно це був виклик для всієї команди радіо: і в сенсі обсягів роботи, і в сенсі психологічної стійкості. Дехто з працівників навіть до роботи доїхати не зміг, бо жив за межами Києва, і одразу опинився у зоні бойових дій. Та попри все, ми дуже швидко перебудували роботу радіо на воєнний лад, постійно тримаючи слухачів у курсі подій, і тепер вдосконалюємо її, готуємо нові проєкти. А найпомітніша зміна — це люди, війна по-новому відкрила багатьох знайомих, колег, сусідів. Залишились у минулому багато малозначних турбот, переживань. Коли розумієш, що все твоє життя вміщується у тривожній валізці, дрібниці стають неважливими.

— Розкажіть про ваш день у новій реальності. Чим він відрізняється від дня до 24 лютого? Над чим сьогодні працюєте?

— Українське Радіо зараз мовить в режимі цілодобового марафону, і робочий графік теж став схожим на марафон, де немає чіткого розподілу на будні й вихідні, робочий і неробочий час. Ефір триває безперервно, постійно виникають якісь питання, їх обговорюють в робочих чатах, і їх потрібно розв’язувати, хоч вдень, хоч вночі.

— Що вам допомагає сьогодні триматися самим та підтримувати інших? Хто з рідних, колег чи інших людей вас надихає?

— Найсильніший мотиватор — це слухачі. З перших днів повномасштабного вторгнення нам почали писати люди, що ми допомагаємо їм пережити війну. Тим паче у підвалах, де немає ні світла, ні інтернету Українське Радіо — єдине джерело інформації. Так само для тих, хто кілька діб провів у машині, рятуючись від війни. Починаючи від психологічної підтримки (писали, що ви так впевнено і життєствердно тримаєтеся в ефірі, що нас це заспокоює, додає сил, віри у перемогу) до суто практичної (багато людей повідомляли, що завдяки Українському Радіо почули про можливість евакуації, безпечно виїхали із зони бойових дій, в тому числі з Маріуполя). Ми з колегами також підтримуємо одне одного: працюємо однією дружною командою. Коли здається, що важко, проблеми якісь, я згадую про наших військових в окопах, і все як рукою знімає. Мені особисто ще додає сил, коли бачу процес будівництва, відновлення: їду на роботу, і бачу, що будується розв’язка біля мосту, хоч і дрібний, але ремонт дороги зробили, а комунальники траву підстригли, квіти висадили. Це вселяє впевненість у майбутньому.

– Як змінилися ваші плани і мрії?

— Звісно ж, як і в усіх нас, з’явився один головний план і мрія — перемогти у війні та повернутися до мирного життя. А щодо планів дрібних, побутових (кудись поїхати, щось купити) — всі вони залишилися, тільки у часі відсунулись. Але я вірю, що настане день, і все задумане перед війною та під час війни здійсниться.

Фото — Володимир Шевчук