Новини компанії

Журналіст, поет, вчитель — редактор Українського Радіо Рось Олексій Юрін поєднує в своєму житті кілька професій. З початку повномасштабної російсько-української війни робить все, щоб наблизити перемогу України. Воює словом, збирає допомогу, його вірші читають для захисників на концертах. Ми розпитали Олексія, кого зараз запрошує на ефіри Суспільного радіо у Черкасах, як працює культурний фронт Черкащини і що допомагає творчим людям генерувати нові проєкти у воєнний час.

Читайте також: Підтримка України й світова преса 一 міжнародний огляд щочетверга у «Суспільне. Спротив»

• Олексію, як змінилося ваше життя з 24 лютого?

— Для мене війна почалася у лютому 2014 року після окупації Криму. Наступні 8 років я жив у очікуванні нового наступу. Але війна стала настільки близькою, що чутно її подих. Кожен день починається з новин із фронту і ці події не відпускають мої думки цілодобово. Дуже переживаю та емпатую. У перший день я відправив свою сім’ю до більш безпечного місця і тепер бачу дитину не так часто, як хотілося б. Всі плани довелося відкласти до перемоги. 

• Ви стали у стрій інформаційної оборони з перших днів, де відчуваєте себе найефективнішим?

— З самого початку подумав, де я можу бути найбільш корисним та ефективним для своєї країни. Почав писати про події англійською. На мене вийшли журналісти з різних країн: Чехії, Болгарії, Гонконгу, Тайваню. У перші дні дав кілька інтерв’ю для іноземних видань і телебачення. Так у мене з’явилися тисячі нових підписників у Фейсбуці. Я писав історичні дописи, висвітлював події, намагаючись приправляти їх вірою, надією і навіть гумором. Люди писали і казали, що мої дописи підіймають бойовий дух. Такі дописи я пишу і зараз. А потім вирішив долучитись до культурного фронту. Вважаю його одним із найважливіших. Приємно, що митці з Черкас відгукуються, об’єднуються і консолідовано йдуть разом. Так ми створили поетичну виставу «Танго утрьох», відеопроєкт «Переспіваємо вкрадені українські пісні», провели чимало концертів в укритті. Всі виручені кошти пішли на підтримку ЗСУ. А про самі події та підготовку, щоб розширити коло допомоги, розповідаємо в ефірах Українського Суспільного радіо у Черкасах.

• Проєкт «Переспіваємо вкрадені українські пісні» з’явився після повномасштабного вторгнення?

— Цю ідею давно виношувала колишня менеджерка Черкаського музично-драматичного театру Юлія Горда. До організації долучилася акторка театру Наталка Вігран. Саме вона проводила документальне дослідження щодо першоджерел. Потім ми запропонували пісні вокалістам, музикантам, акторам черкаського театру. Кожен мав можливість обрати для себе пісню. Призначили час і місце запису, дали пісні на домашнє опрацювання. Запис робили в укритті, запросили звукорежисерів, які надали свою професійну апаратуру, до зйомок долучився і режисер Суспільного Олег Клименко. Всі працювали як волонтери. Пісню «Плаття твоє із ситцю» (яку група «Ненсі» переробила на «Дым сигарет с ментолом») ніхто з артистів не обрав. І за день до запису була думка, щоб її заспівати мені. Я до останнього сумнівався, а потім вирішив спробувати. Кажуть, вийшло непогано, принаймні, душевно. Адже нашим завданням було показати людям, що ці пісні потрібно співати всім і повертати їх до нашої культури.

• Поетична вистава «Танго утрьох» — чому така назва?

— У 2019 році вийшла моя крайня книжка «Амброзія». А от презентації поки так і не було. Лише нещодавно я забрав увесь тираж з видавництва і подумав, що саме час презентувати книжку. Потім мені спало на думку зіграти на антитезі та зробити позитивну виставу в укритті. Ідею про створення лабораторії позитивного настрою підказала мені та ж Юлія Горда. Тоді я підібрав позитивні речі з різних книжок. Почав пошуки актриси, яка підходила б для вистави за типажем, так з’явилась Альона Старцева. Згодом мій давній товариш і партнер по сцені, артист черкаського театру, музикант Валерій Заїка запропонував допомогу з музичним оформленням. Дійство ми фактично створювали втрьох під час репетицій, працювали з пластикою і механікою рухів. А назву вистави підказав напис на дверях в укриття: «ТУТ». Я розшифрував цю абревіатуру і вийшло «Танго утрьох». Це логічно, адже нас троє і назва натякає на любовний трикутник. А ще це відповідь на англійське прислів’я: it takes two to tango (для танго потрібні двоє). Виступали у білих халатах, адже це лабораторія, а перформанс почався ще перед початком, коли Валерій виконував всесвітньо відому музику на гітарі та панфлейті, а Альона зі стетоскопом в образі лаборантки на вході перевіряла глядачам пульс та серцебиття. Вистава, діалоги якої побудовані виключно на поезії, сподобалася і акторам, і глядачам. Хочемо її ще повторити.

• Творчість і журналістика у вашому житті тісно переплетені — «культурні ефіри» часті на Суспільному радіо у Черкасах?

— Наразі мій авторський проєкт «Артстудія» призупинено. Але теперішні мої ефіри так чи інакше пов’язані з культурою, адже до студії часто приходять люди мистецтва, які тримають культурний фронт. Зараз веду програму «Актуальний репортаж» про актуальні події та соціальну програму «Радіодень» — наживо. 

Запрошую людей, які працюють на перемогу: волонтерів, громадських діячів, митців. А також фахівців у темі, яку хочеться розкрити. З крайніх програм мені найбільше запам’ятався ефір про доброчинні екскурсії Черкасами з організаторкою Людмилою Фіть. У цьому проєкті взяли участь історики, краєзнавці, археологи, просто відомі люди міста, яким є що розповісти черкащанам і гостям. Вони провели 30 екскурсій і зібрали майже 30 000 грн на потреби військових. Мені особисто дуже зайшла екскурсія про птахів з орнітологом Максимом Гаврилюком. Такі екскурсії називають модним словом «бьордвотчінг». За якусь годину у черкаському парку ми почули і побачили 26 видів птахів, назви половини з яких я чув уперше. Я був настільки вражений, що ще тиждень розповідав про птахів своїм знайомим і, за рекомендацією орнітолога, встановив собі на телефон програму з розпізнавання голосів птахів. І знаєте, вона працює. Іноді тепер ходжу до парку або скверу і слухаю. 

• У проєкті Людмили Фіть Ви теж мали екскурсію?

— Так. Я теж провів одну екскурсію, яку назвав «Поетична прогулянка Хрещатиком». Власне, це була історична екскурсія, приправлена авторською поезією про місця, споруди, розташовані на черкаському Хрещатику. Ось, наприклад, про візитівку Черкас — Блакитний палац (готель «Слов’янський»):

***
У цій будівлі був колись готель,
Тепер вона чи не остання в місті,
Що пережила полум’я густе,
Дві світові і навіть комуністів.

Вона існує ніби у три-де
І розбавляє метушню буденну,
Напевно, всіх приваблює шедевр
Єднання псевдоготики з модерном.

Вона — поезія, кругом усе — арго,
Що меркне перед величчю фасаду,
Не народився ще новий Гюго,
Щоб цю красу місцеву описати.

В будівлі оселились бутіки,
Численні банки, офіси, дім моди,
І дух творця блукає навкруги
Споруди, ніби привид Квазімодо.

До екскурсії ретельно готувався: шукав цікаві історії та факти, спілкувався з істориками, краєзнавцями, людьми, які зараз працюють в історичних будівлях. На екваторі екскурсії почався дощ, який пізніше перейшов у зливу. Завершували під парасольками, які не дуже допомагали. Я страшенно замерз, промокнув наскрізь, але  дійшов до кінця. А найбільшим для мене враженням було те, що жоден із дванадцяти учасників не пішов до кінця екскурсії. Мрію про таких глядачів на моїх концертах і виставах.

• Запит на культуру з початком повномасштабної агресії росії змінився? 

— Так. Більше людей почали звертатися до української культури. Українці усвідомили, що наша культура як складова української етнічності — це те, за що ми боремося. Запит на українську культуру є по всьому світу. І зараз ми спостерігаємо її ренесанс. Окрім того, культура допомагає людям пережити цю війну. Велику роль у розповсюдженні інформації про культуру та культурні події грають медіа. Як каже моя знайома культурна діячка: «Якщо про Ваш захід не згадали у ЗМІ, то його не було». Велика частка правди є у цих словах. Радує, що ми продовжуємо говорити про культурні події напередодні та постфактум, на телебаченні, радіо та діджитал платформі. Адже це примножує роботу митців у десятки разів. 

• Якби ми хотіли скласти умовний портрет бійця культурного фронту, яким він був би у Черкасах?

— Ініціативна, сильна, рішуча, смілива, креативна людина, яка любить свою країну та культуру своєї країни. І, звісно, має смак і розбирається у мистецтві. 

• Що допомагає триматися і генерувати нові проєкти?

— Любов до мистецтва і бажання бути корисним людям та країні. Окрім збору коштів на армію, ми займаємося популяризацією української культури. Хочеться, щоб люди знали більше про її багатство та різноманіття, відчували свою причетність до неї, розуміли, що культура країни є основою її незалежності та виживання у світі. Зникає культура народу — зникає народ. Усвідомлення цього є індивідуальною перемогою. А з індивідуальних перемог складається перемога народу. Саме тому працюю і надалі. На вересень готуємо концерт вкрадених українських пісень. Хочеться, щоб пройшов він у великому залі, на широку аудиторію. А далі будуть нові проєкти. Це як снігова куля: головне — почати. 

• Чи можна адаптуватися до війни? 

— Людина може адаптуватися до всього, але краще адаптуватися до чогось хорошого, адже життя одне і хочеться прожити його щасливо. Війна і щастя — це антоніми.

• «Жити далі» — що вкладає у це словосполучення поет і журналіст Олексій Юрін?

— Горіти, запалювати інших і продовжувати боротьбу. До останнього подиху.

Світлини надав Олексій Юрін