Новини компанії

Ведуча програми «Культура на часі» на каналі Суспільне Культура, членкиня Спілки кінокритиків України, акторка і дикторка Людмила Чиркова в інтерв’ю Marie Claire розповіла про нові звички й світобачення, які змінила війна. Також телезірка поділилася подробицями перезапуску свого авторського ютуб-проєкту про кіно та улюбленими українськими фільмами.

Ведуча програми «Культура на часі» на каналі Суспільне Культура Людмила Чиркова

— Людмило, ви людина з безліччю досягнень у різних сферах — телеведуча, кіножурналістка, акторка, дикторка. Що вас найбільше надихає та мотивує у кожній з ваших ролей?

— Складно говорити про мотивацію і натхнення в обставинах, коли хочеться просто виспатися і бути в безпеці… Насправді усі ці мої прояви тісно пов’язані. На телебаченні я завжди обирала працювати з темою культури, а проєкт «Люди кіно» зробила на тему українського кіно. У Спілку кінокритиків вступила саме як авторка цього проєкту. Акторські роботи («Поки тут тихо», «Ля Палісіада», «Дім за склом») теж органічно утворилися з моєї роботи з українським кіно. Така різноманітність можливих проявів мене якраз і надихає. Навіть в одному, здавалося б, вузькому напрямку, знайдеться купа способів застосувати свій досвід і компетенції, реалізуватися. Мені подобається такий підхід.

У галузі озвучень я дійсно розвивалася паралельно. Спершу після університету влаштувалася на студію звукозапису джуніор-продюсеркою, працювала над дублюванням фільмів. Далі обрала шлях фрилансерки. Зараз називаюся дикторкою і режисеркою озвучень, працюю з дистриб’ютором kyivmusicfilm. Завжди надихає матеріал, з яким випадає нагода працювати (мені з цим направду щастить), фантастичні колеги й колежанки. Та, звісно, замовники й продакшни з крутими креативними проєктами, наші спільні творчі пошуки в процесі роботи. Словом, надихає сама робота та її складові.

— Вже два роки ви ведете інформаційно-аналітичну програму «Культура на часі» на Суспільному. На ваш погляд, що в культурному світогляді українців змінилося за цей час?

— Здається, ми нарешті зацікавилися самі собою. Про це свідчить навіть число культурних проєктів, які ми з командою висвітлюємо у програмі. Вражає, яку кількість переглядів збирають різноманітні проєкти, скажімо, про історію України в тому ж ютубі. Це засвідчують і розпродані на кілька місяців наперед квитки в театр, нові книжкові фестивалі, видавництва й книгарні. Звернення до класики, поява проєктів на перетині різних жанрів — музики, перфомансу, історії та літератури. Такі штуки — ознака високого попиту і зростання (і вже, мабуть, трансформації) культурної галузі.

Цікаво спостерігати за змінами в різних напрямках, наприклад, у так званому «інституті зірок». Сьогодні без чіткої позиції, української мови, відповідальності перед аудиторією і роботи на перемогу — ніяк. І суспільство в цьому плані дуже вимогливе. Окремою культурною течією я б назвала весь креатив, пов’язаний зі зборами. Масштаби цього руху та рівень творчості вражають, як і те, що суспільство таким шляхом закриває велетенську частину потреб війська. Плюс у нас поступово з’являється культура піклування про своє ментальне здоров’я, уваги до оточення, прийняття інакшості. Ми вчимося говорити й думати по-новому про минуле, вчимося по-новому пам’ятати.

Культурні проєкти відповідають на гострі виклики, що перед нами постали. Питання інклюзивності, питання протиставлення військові-цивільні, чи конфлікт «поїхали-лишилися», мовне питання, з рештою. Працюючи з такими продуктами, на власні очі бачу їхній вплив на суспільство, і що воно дійсно трансформується. Я в ці процеси дуже вірю і знаю, що завдяки культурі ми стаємо найкращими версіями себе. І в масштабі суспільства, і в індивідуальному. Можна ще говорити про масштаб міжнародний і дієвість культурної дипломатії, але це вже окрема тема.

— Які зміни бачите у собі?

— За ці два з гаком роки, окрім професійного розвитку, почуваюся значно дорослішою і найбільш усвідомленою за все своє життя. Це сталося завдяки психотерапії, у першу чергу. Плюс, десь я таке читала, що такий стрибок — це нормально після травматичної чи кризової події. Спочатку стається регрес, а потім — відчутний прогрес. Здається, ці процеси у масштабі суспільства працюють так само. Але не можу визначити, на якому ми зараз етапі як суспільство.

— Багато людей зараз свідомо чи підсвідомо ставлять життя на паузу. Чи був у вас синдром відкладеного життя? За якими принципами живете зараз?

— Можливо, я і зараз у цьому синдромі, хтозна! Можу точно сказати, що на початку вторгнення кілька місяців перебувала в заціпенілому стані. Думаю, це пов’язано ще й із тим, що мала вигорання та депресивні симптоми ще задовго до повномасштабної війни. Тому ці стани ще більше оприявнилися і поглибилися. Ці кілька місяців життя точно було «відкладеним», я навіть слабко пригадую, чим тоді займалася. Але зрештою, знайшла в собі сили піти на нову роботу, почати психотерапію. Зцілення від таких глибоких станів займає багато часу, терпіння і зусиль, і тут важливо мати підтримку близьких людей.

— Нещодавно ви анонсували повернення власного ютуб-проєкту «Люди кіно», який виходив до 2022 року. Що спонукало повернутися до нього?

— У першу чергу, для мене це можливість творчо реалізовуватися у темі, в якій я почуваюся вільно, принаймні відносно інших тем. Мені пощастило спостерігати за найкращими роками українського кіно. З 2018-го відбувався поступовий зліт, навіть попри пандемію. Мені цінно бути свідком і робити такий своєрідний літопис українського кіно. Тож навіть шкодую, що не відновила роботу раніше (такі історичні часи пропустила!). Але це можна надолужити, за бажання та наявності ресурсів.

Взагалі, у мене складні взаємини зі своїм проєктом. Хоча я його створила і люблю, при цьому добряче на ньому вигоріла. І до того ж виростила чималенький синдром самозванця, який час від часу заважає мені рухатися по життю. Тож для мене повернення до роботи над «Люди кіно» — спосіб розібратись у стосунках із проєктом, із собою та з українським кіно зрештою.

Повний текст інтерв'ю читайте на сайті marieclaire.ua.

Автор: Євгенія Власенко

Фото: Анастасія Мантач, Валерія Мезенцева

Вперше опубліковано на сайті marieclaire.ua.