Новини компанії

Володимир Ладижець, директор департаменту виробництва соціально впливового контенту та спеціальних проєктів Суспільного, переможець відзнаки «Суспільний код – 2024» в номінації «Креативність: Безстрашний втілювач». Шлях Володимира у компанії почався у 2017 році на Суспільне Житомир, до цього він створював телевізійні канали з нуля «під ключ». Через певний час перейшов до центральної дирекції на посаду виконавчого продюсера, а згодом очолив департамент внутрішнього виробництва соціально важливого контенту. В інтервʼю він розповів про свій досвід виробництва та популяризації контенту, про знаки долі й продюсерську фішку у формуванні команди, а також що означають його татуювання.

• Читайте також: Команда Суспільного готується до запуску міжрегіонального ранкового шоу

— Розкажіть про свій досвід роботи до Суспільного.

— До Суспільного ми з товаришем будували регіональні телеканали «під ключ». По суті, це та діяльність, якою я займаюся зараз на посаді директора департаменту внутрішнього виробництва — підбір, формування та навчання команд, повна концепція бачення, створення контенту.

Згодом мене запросили експертом перезапустити телеканал «СК-1» в Житомирі. Ми зібрали нову команду, почали виробляти класний якісний контент і вже тоді намагалися вкласти у продукт усі ті цінності, за якими ми зараз працюємо на Суспільному. Це був важливий досвід для мене, тому що в той час я і навчав, і навчався сам. Наступним каналом на якому я працював був «Тернопіль 1». Згадую про цю діяльність як про задачу з зірочкою — потрібно було запустити канал так, щоб ніхто не довідався, що будується канал (сміється). За час роботи я зібрав команду, і ми створили багато проєктів різних форматів.

Для мене те, що я прийшов на Суспільне, свого часу був ковток свіжого повітря.

— Як взагалі з'явився поклик до кіноіндустрії, до режисури, можна про це детальніше?

一 Батьки радили, щоб я вступив на політологію, а я не знав, чого конкретно хочу, був на роздоріжжі. Цікавіше і ближче мені була творчість, я все життя грав у шкільному театрі та в КВК. В день вступного іспиту на політологію на мені тріскаються окуляри і я отримую травму ока, попри це складаю іспит, а за результатами вступаю на безплатне навчання. Саме в той момент я усвідомив, що політологія — це не моє, а травма — знак, що я рухаюсь і дивлюсь не туди. Порадившись з батьками, я забрав документи з політології й вступив до Київського національного університету культури і мистецтв на режисерський факультет на заочну форму навчання. Батьки не дуже цьому раділи, і я розумів, що моє дитинство закінчилось і що час йти працювати, щоб, як мінімум, платити за своє навчання. Відтоді я жодного разу не пошкодував про це рішення.

В 19 років я зняв свій перший повнометражний фільм на Закарпатті «Право на життя», з яким ми виграли фестиваль Енді Воргола в Словаччині, де представляли Україну. Після цього фільму все закрутилось — я познайомився з Миколою Ковальчуком, наразі він директор департаменту організаційного розвитку на Суспільному, і ми створили ППТРК «Перший кабельний». 

— Як розпочався ваш шлях на Суспільне Житомир?

— Це був грудень 2017 року, я дізнався про конкурс на посаду виконавчого продюсера Суспільне Житомир і подав заявку на участь. Під час співбесіди ми дуже щиро поспілкувалися з Зурабом Аласанією, колишнім головою правління Суспільного, Юрієм Макаровим, шеф-редактором, Миколою Чернотицьким, на той час членом правління, та Дар’єю Юровською, колишньою виконавчою продюсеркою платформи телебачення. Якось неочікувано для себе отримав позитивну відповідь вже за добу. 

Ми заходили на Суспільне у складний час на початку реформи, на етапі, коли треба було в перші три місяці роботи кожен день купувати якісь будівельні матеріали, брати з собою робочу форму, переодягатися, ламати стіни, самому щось перебудовувати, бо по-іншому воно не рухалось. Ми вкладали свої кошти, щоб зробити студію, зараз я розумію, що це неправильно, але іншого вибору не було.

Я ніколи в житті не шкодував жодної копійки, часу чи свого особистого ресурсу, вкладених у Суспільне, тому що ми всі як горіли, так і горимо зараз, бо ми прагнемо якісних змін. 

Я ніколи в житті не шкодував жодної копійки, часу чи свого особистого ресурсу, вкладених у Суспільне, тому що ми всі як горіли, так і горимо зараз, бо ми прагнемо якісних змін. Для мене те, що я прийшов на Суспільне, свого часу був ковток свіжого повітря. Це складна структура, яка тоді тільки переформатовувалась і яка досі змінюється, але тут дійсно є свобода слова, є можливості, якщо є бажання робити більше. На комерційних каналах простіше в плані виробництва, людей, технічного забезпечення, фінансів. 

— Як робота на Суспільне Житомир вплинула на ваше кар'єрне зростання і перехід до Києва?

— За освітою я режисер-постановник і все життя думав, що буду режисером. На попередніх каналах дійсно багато працював з режисерським функціоналом, але, сам того не знаючи, робив багато продюсерської роботи.

Суспільне Житомир — це величезна структура, з якої треба було витягнути максимальний результат. Потрібно було мотивувати людей, дати їм інструменти в руки, знайти кошти, а це вже більше про продюсування. Саме в Житомирі я здобув величезний досвід ухвалення продюсерських рішень, який з часом привів мене в центральну дирекцію. 

— Як створити сильну команду?

— Мій принцип завжди був один: сформувати кістяк, вкласти в нього всю свою енергію і сили. Має бути міцний і надійний фундамент, який сам почне нарощувати стіни — це моя продюсерська фішка. 

Зараз мені легше формувати команди, тому що я спілкуюся мовою всіх учасників команди, бо самостійно проходив всі етапи — від написання сценарію, зйомок, монтажу, до створення графіки та видачі ефіру. Я можу пояснити людям, чого я від них хочу і як вони мають це зробити, при цьому дати можливість людям проявити себе, але в рамках наших стандартів. Я можу сказати, що в мене дійсно виходить формувати команду.

Мені вдалося зібрати сильну, потужну команду, якою я пишаюся. Ми почали з одного проєкту, а зараз маємо декілька різних проєктів — як документальних, так і розважальних.

— Як ви оцінюєте кар'єрне зростання від виконавчого продюсера до директора департаменту виробництва соціально впливового контенту? Що змінилося? 

— Я перестав займатися мікроменеджментом, налагоджую процеси та займаюсь стратегічним розвитком. Для мене це було складно, бо я звик постійно бути в операційній діяльності, але при цьому можуть страждати стратегічні цілі й прорахунки, бо на них просто фізично не вистачає часу. Коли я прийшов на Суспільне як виконавчий продюсер, моєю метою було відновлення внутрішнього виробництва, і я від цієї мети ніколи не відмовлявся. Для цього потрібно всередині сформувати й навчити команду, вкласти в неї енергію, сили, здоров'я, технічну та грошову бази, щоб ці люди були мотивовані творити. І моя мета, по суті, починає реалізовуватися. Мені вдалося зібрати сильну, потужну команду, якою я пишаюся. Ми почали з одного проєкту, а зараз маємо декілька різних проєктів — як документальних, так і розважальних.

Суспільне може й повинно виробляти якісний, конкурентоспроможний контент, адже має для цього безліч талановитих кадрів і ресурсів. Ми маємо чудових людей, частково, можливо, не до кінця мотивованих, частково не на своєму місті, але люди бачать зміни та те, як оживилась компанія. Щодня кожен на Суспільному вкладає дуже багато сил в розвиток людських ресурсів, контенту, ідей.

— Яким був цей рік для вас і для вашої команди?

— Це важкий рік… Постійно треба доводити, що ти можеш і знаєш, як краще. З одного боку — це хороший виклик. З іншого — трішечки втомлюєшся, але в цілому і я, і моя команда мотивована й заряджена. Найскладніше — долати байдужість, але більшість колег — це мотивовані люди, які хочуть бути дотичними до змін.

— Якими проєктами пишаєтесь?

— Я пишаюся «Останньою війною». Це дуже складний для мене проєкт, тому що я все життя звик працювати в більш гумористичному жанрі. Робити серйозні документальні проєкти — справді складний виклик. Пишаюсь першим серіалом, який ми зняли на Суспільному у 2019 році — «Бюджетники». Смішний серіал, який ми знімали з усіма наявними і не наявними ресурсами в компанії, свого часу він набрав доволі непогані показники. Насправді я пишаюсь багатьма проєктами, але найбільше пишаюсь своєю командою, без неї я б нічого не зробив.

• Читайте також: Суспільне запускає власний скетчком «Бюджетники»

— В чому черпаєте натхнення та ідеї на реалізацію задумів?

— Натхнення доводиться шукати кожен день: у книгах, фільмах, у своїй команді, яка дуже мене підтримує, і це мотивує рухатися й не здаватися. Мене оточують однодумці, які не дають занепасти духом.

Для того, щоб рухатись вперед, важливо довкола себе тримати людей, які не дадуть навіть на секунду втратити віру у правильність обраного шляху.

— Який ви керівник?

— Для мене хороший керівник — небайдужий, спокійний, той, який чує, завжди знає, що порадити, а якщо не знає, то шукає варіанти для того, щоб допомогти й підтримати. Сподіваюся, що я хороший керівник. Насправді про це краще запитати в моїх колег.

— Розкажіть про свою команду.

— Люди, з якими я працюю в команді — дійсно професіонали своєї справи. У нас є свої ритуали, традиції, моменти, які ми спільно робимо. Команда — це моя максимальна підтримка, яка намагається не залучати мене в ті процеси, які вона сама може вирішити. Якщо ж без моєї участі не обійтись — колеги самостійно шукають рішення і вже тоді пропонують мені варіанти. Не було жодного разу, коли хтось прийшов і сказав, що все пропало, завжди є варіант — це дуже важливий момент, тому що ми спілкуємося і не боїмося одне одного.

Можливо, це доля, яка зводить людей, можливо — талант знаходити таких людей. Для того, щоб рухатися вперед, важливо довкола себе тримати людей, які не дадуть навіть на секунду втратити віру у правильність обраного шляху.

«Володимир Ладижець — керівник, який уміє надихати й мотивувати свій колектив на досягнення високих результатів. Завдяки його вмінню стратегічно мислити і приймати виважені рішення наша команда постійно досягає нових висот. Його відкритість до нових ідей і готовність вислухати кожного співробітника створюють атмосферу довіри та співпраці. Володимир завжди готовий підтримати своїх підлеглих, допомагаючи їм розвиватися професійно й особисто.

Крім того, Володимир має здатність ефективно організовувати робочий процес і забезпечувати оптимальні умови для виконання завдань. Він завжди ставить перед собою й командою амбітні цілі, які здаються недосяжними, але завдяки його лідерству ми завжди знаходимо шляхи для їх досягнення. Під його керівництвом ми не тільки досягаємо успіхів, але й постійно вдосконалюємося, що дозволяє нам залишатися конкурентоспроможними й рухатися вперед у виробництві проєктів Суспільного», — розповідає про колегу Олександр Опанасюк, начальник управління внутрішнього виробництва Суспільного. 

— Як мотивувати таку потужну команду?

— Коли формуєш команди, до кожного необхідно знайти підхід. З кожним потрібно знайти щось, що буде вас поєднувати. Я не забороняю нічого, а даю можливості реалізовувати власні ідеї та плани.

— У вас досить багато татуювань, про що вони?

— Мої татуювання — це історія, яку я пишу у себе на руках. Гуцульська символіка, Маріуполь у тризубі, який болить, моє ім'я у вишиванці, символ того, чим я займаюсь і з чого ми починали, терези — знак балансу і мій знак зодіаку, а також ще є оберіг, який захищає мене від всього негативного.

— Як вдається відновлюватись і відпочивати від роботи?

— Останні два роки я постійно в роботі. Моя проблема в тому, що я взагалі не вмію відпочивати. Такий час, що перемикатися складно. Інколи мене рятує спорт, гра у волейбол, дорога — сісти за кермо і кудись далеко поїхати.

Мої татуювання — це історія, яку я пишу у себе на руках.

— Що для вас особисто означає нагорода «Суспільний код» від команди?

— Визнання, що я працюю не даремно. Це мотивація, щоб робити ще краще, більше, ширше, вище, сильніше, глибше. Організація «Суспільного коду» це класний проєкт — так звучить «дякую» команді, яка працює і буде працювати над тим, щоб створювати якісний контент. Мені особисто не вистачало цієї подяки. Часом є враження, що працюєш безперервно, і не зрозуміло, чи комусь помітна твоя робота.

Це внутрішня і надзвичайно важлива нагорода, тому що люди всередині компанії повірили в мене, і це дійсно мотивує.

• Читайте також: Суспільне презентує документальний цикл «Остання війна»

Організація «Суспільного коду» це класний проєкт — так звучить «дякую» команді, яка працює і буде працювати над тим, щоб створювати якісний контент.

— Як команда сприйняла нагороди за проєкт «Остання війна»?

— Ми всі були щасливі, тому що це не моя особиста нагорода, це нагорода команди, яка працює зі мною. Один в полі не воїн, це був мій девіз, я про це говорив. Один в полі нічого не зробить. Максимум бігти з прапором і кричати, що ми переможемо.

Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Новини, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих діджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Захищаємо свободи в Україні.

Матеріал підготували Дар’я Гонтарєва, Марина Задвірна

Фотографувала Валерія Мезенцева