Новини компанії

Виконавчий продюсер Радіо Промінь Максим Яковенко розповів, яким було радіо в 90-х роках, про трансформації, які відбулися протягом останніх десятиліть, як змінилась радіостанція з початком реформи Суспільного та про плани святкування 60-річчя Променя в ефірі.

22 квітня 2025 року Радіо Промінь відзначатиме 60-річний ювілей. Нині «Промінь» — це не лише радіостанція, а мультимедійна платформа, де можна слухати сучасну українську музику в діапазоні ефірного мовлення (ФМ/УКХ), через інтернет у застосунку suspilne.radio або ж дивитися програми, подкасти та шоу на ютуб-каналі радіостанції. До того ж це ще й найповніша база української музики від 2000-х до сьогодення, єдина спортивна радіоредакція в Україні, музичні та спортивні подкасти, які звучать на головних подкаст-платформах. Також Промінь є ексклюзивним радіопартнером Пісенного конкурсу «Євробачення» та українських національних відборів. Щорічний 30-хвилинний мікс української музики від Радіо Промінь представлений на найбільшому європейському танцювальному радіошоу Europe’s Biggest Dance Show. Про все це «Детектор медіа» поспілкувався з виконавчим директором Радіо Промінь Максимом Яковенком.

— Максиме, ви двічі приходили працювати на «Промінь». Уперше це було у 1992 році, п’ять років працювали ведучим. Розкажіть, як це було і чому тоді вирішили піти?

— Десь у 1989 році було прийнято рішення робити з другого каналу, який, якщо я не помиляюся, був російським «Маяком», молодіжний канал «Промінь» із формуванням музичної редакції. Це були прямі ефіри, музичні блоки, токшоу, телефонні дзвінки слухачів, тобто це було зовсім інше радіо. Якось збіглося це з тим, що і країна йшла до незалежності. У 1992 році «Промінь» у цьому новому форматі вийшов у ефір. Я якраз закінчив педагогічний інститут імені Драгоманова, тоді ще Горького. Постійно працював із музикою, був діджеєм, працював у нічних клубах, проводив дискотеки ще в інституті. По завершенні вишу пішов у центральний Палац піонерів на Печерську, крутив дискотеки, ми робили шоу-програми для старшокласників по суботах. Я відповідав за музичну складову, проводив музичний ринг, де виступали групи з різних шкіл. У мене був конкурс діджеїв, на який я запросив свого майбутнього шефа Олександра Рудяченка, він був редактором «Молодої гвардії». З ним мене познайомив Олексій Коган (він із 1992 року й досі веде програму «Година меломана з Олексієм Коганом» на «Промені»). Тоді Олександр Рудяченко був членом журі на конкурсі, оцінював школярів. А потім запропонував мені бути одним із ведучих на «Промені». У нас був слот три години під назвою «Гарячий компот», це шоу йшло з 1992 по 1997 рік, воно складалося з тригодинних програм, були різні ведучі, які відповідали за свої напрями. У мене була програма про українську музику.

Але у мене була проблема — я не вивчав українську мову. У Київ я приїхав із Санкт-Петербурга. Мій покійний батько — з Києва, звідси на початку Другої світової війни вони евакуювалися в Горький (тепер — Нижній Новгород), потім повернулися. Діда забрали на фронт, він був поранений під Москвою. У 1944 році всі повернулися в Київ, я постійно приїжджав до дідуся та бабусі, ми їздили в село. Мама родом із Макіївки. Батько, коли планував піти у відставку, сказав, що поїдемо жити в Київ. А познайомилися батьки в Пітері. За рік до батьківської відставки мене відправили навчатися в Київ. Так склалося, що мої друзі розмовляли українською, але я все одно говорив російською, мені так було зручніше.

Коли мені запропонували роботу на радіо, я кажу: «Як я піду на радіо, якщо я не говорю українською?». «Ну, слухай, щось будемо придумувати», — відповіли мені. Я писав свій перший сценарій, потім мені його перекладали, потім я його переписував як мені було зручно — транскрипцією. Траплялися якісь складні моменти, але слово «паляниця» я завжди вимовляв правильно. Потім мені записували це на касету, я її вставляв у диктофон, брав сценарій і начитував. Запис своєї першої програми, яку писала Вероніка Маковій, я нікому ніколи не покажу — там півтори хвилини тексту, які я записував десь 2,5—3 години. Було дуже багато дублів, вона вся на склейках. А потім… треба читати вголос, треба розмовляти. Друга програма вже відрізнялася від першої, бо все приходить із досвідом.

Як ми раніше робили програми? Ти сам був автором сценарію, редактором, музичним редактором, потім записував у студії текст, потім накопичував музику на бобінах і йшов за режисером монтажу, який усе це монтував. Я брав оригінал, який ішов на ефір, записував у спеціальній кімнаті, потім переписував на касету, йшов додому, брав сценарій, слухав, як воно було, ставив якісь помітки, як краще, слухав у суботу і неділю — а в понеділок, коли приступав до нового сценарію, враховував усі попередні помилки. А паралельно працював, щоб було за що жити, діджеєм у нічному клубі.

Мій шеф працював в агенції «Луна-інформ», до нас приходило дуже багато музикантів. Я пам’ятаю Олену Мархасьову з гуртом «Брати Гадюкіни», Олег Скрипка з «ВВ» приходив, Віктор Павлік, Рома Копов, Володимир Бебешко. І ми ж це все збирали, тоді ж не було, як зараз, Spotify, новинки п’ятниці. Тоді все телефоном: «Алло! Що там нового? Що можна забрати? Як називається трек? Як можна послухати?».

Максим Яковенко

— Яка атмосфера тоді, у 90-х, була на Радіо Промінь?

— Це нагадувало якийсь мурашник. Ви ж розумієте, що музичних станцій не було, артисти, які мали фонограми, всі йшли на «Промінь». Приносили фонограми, плівки по всіх редакціях, комусь каву, комусь якийсь тортик, із кимось поговорити, когось запрошують на ефір. А ще можна було палити на всіх сходах. Повна творча атмосфера. Мене звідси нікуди не тягнуло. На іншу роботу я ходив, але більшість часу проводив тут. Мені хотілося спілкуватися, щось писати, розмовляти. Олексій Коган завжди розповідав анекдоти, і зараз знає безліч. Це було весело.

— А чому ж тоді пішли з «Променя» у 1997 році?

— Десь із 1994 року почав заповнюватися ФМ-діапазон. Спочатку з’явилося радіо «Рокс», яке транслювалося чи то з Гельсінкі, з російськими низькими голосами, які представляли виконавців. Потім з’явилося Music Radio — це був фурор, бо вони транслювали сучасну музику. І почали з’являтися нові радіостанції — Gala Radio, «Ютар». Потім з’явилися живі прямоефірні ведучі, у яких була купа музики. А «Промінь» пішов не туди. І мені іноді було трохи соромно, бо от Music Radio класно грає, «Ютар» із такими джинглами, а ми щось не встигаємо. До того ж уже почала розвиватися реклама, я пішов продавати рекламу на радіо. Пішов заробляти гроші.

— Не сумували за «Променем»?

— За тим, яким він був у 92-му році, сумував. А за тим, яким він став у 97-му — вже ні.

— Як складалася ваша професійна діяльність після роботи на радіо?

— Що ми тільки не робили! Записували рекламу. Ще працюючи на «Промені», я був якимсь рекламним голосом, озвучував рекламу. «“Тіктак” — море свіжості й усього дві калорії” або «Усе більше домогосподарок довіряють “Тайду”». Це теж гроші. Телевізійна реклама пішла. Потім робили якісь продакшн-історії, програми музичні, монтували й продавали на радіостанції. Потім реклама, реклама, реклама.

Пізніше вирішили, що нам теж потрібно зробити свою радіостанцію. Десь у 2001 році ми зробили радіостанцію «Радіоточка». Вона грала різного плану рок. А паралельно починали робити концерти, це були російські й українські групи. Це був момент просування станції. Станція привозить форматні групи й для слухачів це все показує. Потім мене запросили в Український медіахолдинг (УМХ), вони тоді відкрили «Авторадіо» — і ми пішли великою продюсерською групою туди працювати. Там теж займалися концертами й презентаціями, возили різних артистів. Чим тільки не займалися!

Радіо я вперше почув у 6 чи 7 класі в Пітері, а це все ж таки порт, було багато моряків, які їздили по світу, десь купували магнітофон і записували різні радіостанції. Я вперше почув хіт-парад ВВС чи якийсь американський хіт-парад — і мене просто вразило. У мене досі це в пам’яті, це було дуже круто.

Читайте також: Суспільне відвідали учасники проєкту «BLUE OCEAN LAB: офлайн-хаб інноваційної творчості та підприємництва для підлітків Харкова»

— У 2018 році ви повернулися на «Промінь» уже на позицію продюсера. Які зміни помітили? Чому вирішили доєднатися до реформи Суспільного?

— Це було складне рішення, я його приймав, напевно, півтора місяця. Закінчував працювати з УМХ, з радіостанцією «Джем-ФМ», десь пів року чи рік сидів без роботи, нікуди не хотілося, був якийсь депресняк. Почалася реформа Суспільного, приходить Аласанія на позицію голови правління, по музиці приходить Саша Кольцова (членкиня правління — «ДМ»), вона собі в команду взяла Сашу Стасова (зараз він робить проєкт «Селекція»). Вони шукали людей на «Промінь» і зателефонували мені. Я прийшов, пригадуючи той «Промінь» середини 90-х.

Хрещатик, 26 був майже порожній, людей майже не було. Я зрозумів, що треба щось робити. Чого людей не було — бо зарплати були такі, що як у Жванецького: «Вони вдають, що платять, а люди вдають, що працюють». Я порівнюю з собою: 90% грошей я заробляв у нічному клубі й проводив там 10% часу, а 10% грошей я заробляв на радіо і проводив там 90% часу. Мені було тут цікаво. А люди сюди приходили ніби на роботу, з 13:00 до 14:00 нікому неможливо було додзвонитися внутрішнім телефоном, тому що зайнято. А що робили? Знімали слухавку й обідали. Зустрічався з людьми, запитував: «Вас шість людей робить програму. Ви що робите? Відповідають: «Я пишу сценарій», «А я записую цю людину», «А я підбираю музику для цієї людини, яка пише сценарій», «А я монтую ту музику, яку мені дають за сценарієм», «А я розміщую в ефірі». Кажу: «Ви розумієте, що якщо якась помилка станеться між вами, то в ефірі може статись аут?». Мене запитували, чи буду я слухати змонтовану програму. Кажу: «Ні, я з ефіру послухаю. Якщо буде погано, тоді будемо звільняти вас». Нащо робити погану програму в ефірі? Краще тоді нічого не робити.

— Ви розповіли, що у 90-х роках, коли вперше прийшли на «Промінь», там була неймовірна атмосфера.

— Коли прийшов удруге на «Промінь», її вже не було. Це була робота людей, які працювали на якомусь заводі. Чому так, не знаю. Залишилося пару людей, на яких я міг покладатись. У кого бачив якийсь блиск в очах, із ними розмовляв, вони ображались, але починали працювати. Зі старої команди майже нікого не залишилося.

— Розкажіть про перші кроки на новій посаді. Які труднощі та виклики стояли перед вами, як ви їх долали?

— Як людина, яка вийшла з комерційних станцій, попросив знайомих, щоб мені показали рейтинг радіостанцій, зокрема «Променя», бо тут ніхто цим не цікавився. Були якісь програми, для кого — невідомо. З’ясувалося, що станція, яка позиціює себе як молодіжна й музична станція, має в годину лише одну пісню. А так були розмови, розмови, розмови, новини, розмови, гості. Я подивився профайл аудиторії, і виявилось, що 80% — це жінки, старші 65 років. Це означало для радіо смерть. Бо це вже аудиторія телебачення. Потім з’ясувалося, що у Радіо Промінь як у молодіжної станції, яку фінансує суспільство, всього дві ФМ-частоти — у Гадячі та Луцьку. Усі інші частоти — це радянські УКХ (ультра короткі хвилі). Для того, щоб моніторити ефір, поїхав на радіоринок, купив приймач, дістав свої колонки, поставив сюди й моніторив, слухаючи, що і як іде в ефірі.

Далі керівництвом Суспільного була розроблена дорожня карта. Нацрада зробила все можливе, щоб «Промінь», «Культура» й «Українське радіо» отримало нові частоти. Ми готові були мовити в Луганській і Донецькій області, на прикордонних територіях, куди ніяка комерційна станція не пішла б. Так поступово почала вибудовуватися наша мережа мовлення. Ми почали наповнювати нашу базу. Спочатку було прийнято рішення, що це буде суто українська музика, ми з Сашею Кольцовою прописали, які це можуть бути формати, вирішили, що тут не буде української естради, хай вона звучить на інших станціях. Це буде рок, поп-рок, інді, якісь продюсерські проєкти, фольк, поп-фольк, реп.

Плюс ми порівняли аудиторію трьох радіостанцій Суспільного, помітили, що якщо формати схожі, немає різниці за тон оф войс, за подачею, за форматом, за програмною сіткою — то виникає така штука як внутрішній канібалізм. Тобто слухачі «Українського радіо» слухаютьРадіо Промінь, а слухачі «Променя» слухають «Українське радіо» і «Культуру», і між собою вони перетинаються дуже сильно. І це дуже погано.

Ми почали шукати нових ведучих. Наша креативна продюсерка Вікторія Польченко — дуже гарний коуч. Ми проводили з ведучими роботу про те, як працюють ФМ, що це не радянське радіо. Ми розуміли, що рухаємося в якийсь віжуал, що нам треба ведучих якось представляти, вони будуть вести якісь події, тож хотілося, щоб вони й вигляд мали гарний. Або шукали ведучих, які мали досвід. А тим, хто не мав, я наполегливо казав: «Вам треба йти до людей. Якщо у вас є якісь вечірки, дні народження, презентації, — казати, що ви готові вийти, працювати з мікрофоном перед цими людьми. Бо інакше, якщо ти сидиш перед мікрофоном в студії та щось там бубониш — то тебе так і слухатимуть». Поступово ми почали наповнювати базу, будувати ФМ-мережу, працювати з ведучими, працювати з темами. Але це був нешвидкий шлях. Бо Суспільне справді велика компанія. На комерційних станціях набагато простіше.

Читайте також: Слухайте в Сумах Радіо Культура на 88.1 FM, Українське Радіо — на 97.5 FM

— Зараз, коли минуло вісім років, чи можете сказати, що вдалося зробити, а що ще, можливо, потребує доопрацювання?

— Я думаю, що вдалося зібрати команду, людей, думки яких спрямовані в один бік. Радий, що до нас приєднався мій давній товариш Віталій Клімов, продюсер, який свого часу знайшов гурт «Океан Ельзи». Вдалося зробити програмну сітку. У нас дуже яскраві ефіри у вихідні. Олександр Стасов продюсує проєкт «Вікенд нової музики», до нього ходить багато артистів. До нас приєдналася як ведуча Марійка Бурмака. Вдалося зробити тісне партнерство з «Євробаченням», артисти ходять до нас, вони розуміють, що таке «Промінь» і чому сюди потрібно йти. Вдалося зробити віжуал-студію, запустити ютуб-канал. Ми першими зробили стендап-шоу в радійному форматі. Ще шість років тому ми до себе запросили трьох топових коміків Антона Тимошенка, Тимура Шатайла та Серьогу Ліпка, який зараз воює. Замість нього зараз Настя Зухвала, а замість Антона Тимошенка — Юрій Коломієць. Це взагалі було перше стендап-шоу на українському радіо. Ми зробили першу адаптацію телевізійного формату для радіо. На Суспільному йшов проєкт Вінтоніва «#@??$0». Я пішов до нього, запропонував робити радіоверсію. Він каже: «А у вас нічого не вийде. У нас там усе на відео побудовано». А ми зробили. Він коли почув її на радіо, сказав: «Слухай, я знімаю капелюха. Це реально круто вийшло». Ми робили кілька адаптованих проєктів, радіоверсію проєкту «Сильна доля» — це програма про артиста, де він розповідає про життєвий шлях і співає пісні. Зробили проєкт, пов’язаний із військовими та їхніми піснями.

Не вдалося запустити повну лінійку ефіру — денний, вечірній слот. Це пов’язано з фінансуванням здебільшого, просто трохи не вистачає грошей. У мене є давня мрія. На «Промені» крім «Години меломана» Олексія Когана, яку ми поновили, у 92-му році була ще програма «Хіт-парад 12-2». Ми до пандемії цю програму запустили на пів року, вона мала шалений фідбек. Є ідея знову її запустити, але знов-таки не вистачає грошей.

Колектив Радіо Промінь

— Вам разом із командою вдалося створити не просто радіостанцію, а мультимедійну платформу. Розкажіть, що до неї входить і яким чином слухачі тепер можуть долучитися до прослуховування улюбленої музики?

— Я був колись в Америці на NPR. Вони розповіли, що відправили людей у якусь експедицію на вулкан. Вони там 3—4 тижні знімали, зняли, умовно, 10 документальних фільмів, 20 годин. «Потім із тих 10 фільмів і того матеріалу ми зробили 20 лонгрідів із 3D-графікою і фотками для нашого сайту. А потім ми це все порізали й у нас вийшло 50 п’ятихвилинних програм на радіо», — розповіли нам. Я запитав, навіщо вони це робили. «Бо знімати один телевізійний проєкт — це дуже дорого», — відповіли мені. Я подумав: а чому б і нам не робити так, якщо є руки, мозок і дуже гарний продакшн. Якщо розуміти, що цей продукт може бути адаптований, і він цікавить слухача та підходить за форматом, то чому б це не зробити?

До речі, ми змінили музичний формат, і на Радіо Промінь давно грає сучасна актуальна українська музика. Ба більше, впродовж 2024 року у нас грало в ефірі більш ніж 2000 прем’єрних треків. Також торік ми запустили ютуб-канал Радіо Промінь. Тож дуже рекомендуємо нашим слухачам не тільки слухати нас, а й дивитися. Приєднавшись до нашого ютуб-каналу, вони зможуть дивитися у зручний для себе час найкращі шоу радіостанції, записи живих виступів музикантів та ще багато всього.

Ми вже другий рік робимо проєкт із Віталієм Клімовим «“Промінь” рекомендує» — це щотижня 20—30 українських нових пісень. Це цікава музика, ми тягнемо артистів у ефір з понеділка по п’ятницю. Артисти приходять на «Вікенд», ми це розшифровуємо і ставимо на сайт. Просуваємо українську музику слухачу. З минулого тижня у нас почали виходити плейлисти. Раніше вони виходили тільки на Spotify, зараз виходять і поповнюються на ютуб-м’юзик. Нас можна слухати в ФМ, на мобільному застосунку suspilne.radio, ми представлені в Megogo, ми є в додатку наших колег «Тавр», у них є медіаплеєр. Слухайте там, де зручно! Зараз стоїть завдання, щоб нас можна було зловити будь-де. Якщо у 2018 році було дві ефемки, то зараз 77 робочих передавачів у містах України!

— Можете виділити знакові проєкти Радіо Промінь?

— Думаю, це точно «Селекція», «Вікенд нової музики», який робить левову частину контенту. Це точно «Ранок Про». Це «“Промінь” рекомендує», який дає левову частину нової української музики для ефіру. Щоранку ми представляємо нову пісню саме в ефірі, розмовляючи з музикантами. А потім робимо інтерв’ю з тими артистами, музику яких рекомендуємо.

— «Радіоточка». Як виникла ідея її створення? Та чи очікували ви на те, який відгук вона матиме?

— Дуже дивно було, що ніхто ще не зробив такий формат у ФМ. І вже не зробить, бо ми вже це зробили в інтернеті. Це була моя ідея. Просто пам’ятаю велику кількість пісень реально хітових, які звучали на Радіо Промінь — і їх немає, вони зникли. А це 100% хіти з прекрасною мелодією. Зникли вони, бо всі ФМ-станції хотіли бути модними, не хотіли бути українськими. А був період, коли почали з’являтися ретранслятори — «Русское радио», «Шансон» тощо — і сигнал ішов звідти. А мелодій дуже багато, до того ж у складі Суспільного є оркестр і Будинок звукозапису «Українського радіо».

Як працювали артисти? Приходили з якоюсь піснею до художньої ради, та слухала й ухвалювала рішення: «Добре, є така лінія партії» або «Така народна мелодія». Пишемо в Будинку звукозапису. Виписувався безплатний наряд на аранжування та запис, артист записував, далі здавав у тимчасову фонотеку, з якої пісня потрапляла на радіо і звучала в ефірі. Далі все складали в фонотеку. Дуже велика кількість пісень перебуває у фонотеці, вони частково оцифровані. Це 60, 70 й 80-ті роки. Мені дуже подобається, як вони звучать. Я вважаю, що це унікальний формат, і слава Богу, що ми перші це зробили.

— Це випадковість, що назва така ж, як колись називалась ваша радіостанція «Радіоточка»?

— І так, і ні. «Радіоточку» ми робили в іншому форматі, потім ця назва перейшла одному з наших товаришів. Коли ми почали збирати цю станцію у форматі «ностальжі», то шукали назву. В ідеалі добре було б, щоб ця станція називалась «“Українське радіо”: музика всіх часів від 70-х до сьогодні». Мені говорили: «Назвімо “радіо «Брехунець»”». Ну, так, нам ще не вистачало «Брехунця» на Суспільному. Я запропонував «Радіоточку», так ще називали радіо. «Що там по радіоточці?», — казали. Ми з’ясували, що назва вільна. Так і вийшло. Люди питають: «Коли вже буде на ФМ? Нацрада прийме правильне рішення?». Я сам із задоволенням слухаю «Радіоточку» — і з ностальгічною історією, і з художньої точки зору.

— 22 квітня Радіо Промінь відзначатиме 60-річчя. Торік Вікторія Польченко, розповідаючи про відзначення 59-річчя «Променя», сказала: «59 років — це не 60, ми зробили невеличку репетицію перед великим ювілеєм. Цього разу наш день народження був скромним, але ефективним». Чи є вже плани відзначення ювілейної дати?

— Ми плануємо, зараз у переговорах. У нас є пара проєктів, які ми хочемо запустити. Почали переговори з львівським фестивалем «Файне місто Львів» ще два роки тому, торік теж були у них, сказали, що хочемо приїхати ще. Щоб Суспільне знімало всі ці концерти, ми хочемо поставити там радіостудію, хочемо на одну з локацій фесту привезти наших коміків і зробити стендап. Бо люди хочуть слухати новини, музику і гумор. Ми позиціюємо себе як розважальна радіостанція, і хочемо з ними домовитися представити на одній зі сцен фестивалю наших форматних артистів, голосно сказати: «“Промінь” рекомендує!».

Є ще один проєкт, ми також у переговорах, він пов’язаний із Будинком звукозапису, артистами й нашим оркестром, який хочемо знімати й вийти з результатом під Новий рік. Це теж буде проєкт від Радіо Промінь.

Фото: з особистого архіву Максима Яковенка та Суспільного Мовлення

Вперше опубліковано на сайті stv.detector.media.