Серпень 15, 2024
Олександра Малевич: Суспільне стало кращим, воно стало класною платформою для молодих журналістів
Олександра Малевич, шеф-редакторка Суспільне Миколаїв, переможниця відзнаки «Суспільний код – 2024» в номінації «Якість: рушій змін». Знайомство Олександри з компанією почалось у 2018 році з роботи в грантовому відділі, який вона згодом очолила. Через деякий час з центральної дирекції Олександра перейшла в миколаївську філію Суспільного — досвід роботи журналісткою нагадав про себе бажанням бути напряму дотичною до змін, які активно відбувалися в компанії та в країні.
В інтервʼю з Олександрою ми поговорили про пристрасть до подорожей, єдине правило в роботі, сучасні можливості для молодих журналістів, питання, на яке Олександра хоче знайти відповідь, та на які дії вона здатна заради того, щоб закрити збір для військових.
- Читайте також: Володимир Ладижець: Кожен на Суспільному вкладає багато сил у розвиток людських ресурсів, контенту, ідей
— Чим ви займались до Суспільного?
— Разом з Тетяною Кисельчук, колишньою членкинею правління Суспільного, відповідальною за інформаційне мовлення та диджитал-платформи, я працювала над запуском безплатного освітнього відеолекторію WiseCow.
Під час роботи над лекторієм я написала грантову заявку, Таня її наративно оформила і ми виграли мільйон гривень на просвітницький проєкт. Я одночасно була і керівницею проєкту, і програмною менеджеркою, і відповідала за гранти, зйомки та контент. Проєкт мав зніматися на Донбасі, тому ми пів року їздили з просвітницькими лекціями з літератури, історії й культури.
Коли проєкт закінчився, я поїхала місяць подорожувати Африкою.
— Що в цій подорожі запам’яталося найбільше?
— Це була друга чи третя поїздка в Африку. Весь маршрут пролягав від Зімбабве до Кейптауну — Зімбабве, Ботсвана, Намібія, ПАР. Місяць у компанії з 20 людей на вантажівці, схожій на каркас автобуса, що прикручений до ваговоза. Ця вантажівка їде через всю Африку, по всіх визначних та цікавих місцях.
Загалом така поїздка триває близько трьох місяців, але турист може доєднатись на будь-якому етапі.
— Як у вашому житті з'явилося Суспільне?
— На Суспільне я прийшла у 2018 році. Тетяна Кисельчук на той момент працювала генеральною продюсеркою просвітницького напряму. Зважаючи на мій досвід, вона запросила мене приєднатись до команди грантового відділу, який був у складі департаменту закордонного співробітництва. Першим великим грантом, що заводився на Суспільне, було політичне токшоу «Зворотний відлік». Це був важкий і виснажливий досвід — менше ніж за два місяці зробити повністю робочий продукт. Ми впоралися, і в цьому неймовірна заслуга нас як команди. А вже у 2019 році я стала керівницею управління грантової роботи, чим і займалась на Суспільному до 2023 року.
Суспільне стало кращим, воно стало дуже класною платформою для молодих журналістів.
— Як стався перехід на Суспільне Миколаїв? Що цьому сприяло?
— Це було восени 2022 року, ще до деокупації Херсону. В той час був шалений дефіцит кадрів у двох прифронтових філіях, які тоді сильно провисали — в Миколаєві та Донбасі. Я хотіла піти з грантового відділу, бо, попри важливість цих процесів для компанії та її розвитку, в основі своїй — це робота з паперами, бюджетами, таблицями та цифрами, а мені хотілось бути там, де несеться професійне життя. Ангеліна Карякіна, яка тоді займалась стратегічним плануванням і координацією всіх платформ, запропонувала правлінню на шеф-редакторку мою кандидатуру й мені дістався Миколаїв. 1 грудня 2022 року я офіційно приїхала в миколаївську філію.
— Як змінилося Суспільне з того часу, коли ви прийшли, і до сьогодні?
— Якщо говорити комплексно, я вважаю, найбільші здобутки, які в нас є в компанії, — це новини. Також з'явилось дуже багато рішень та інструментів, які впливають на якість і швидкість роботи, на те, як витрачається людський ресурс.
Суспільне стало кращим, воно стало дуже класною платформою для молодих журналістів. Пам'ятаю себе, коли мені було 22 і не було варіантів працювати журналістом і бути чесним з собою. Можна було піти працювати на олігархічні канали чи медіа й потім домовлятися зі своєю совістю. Або займатись культурно-освітньою журналістикою. І це чудово, що зараз молоді люди в будь-якому регіоні мають можливість робити чесну журналістику. В нашій редакції багато людей, яким 18–20 років, вони вчаться журналістики й працюють, це їхня перша робота, і вони розпочинають свою кар'єру як журналісти саме на Суспільному.
— Яка подія чи ситуація запам'яталася найбільше за роки роботи?
— Був момент, коли ми висвітлювали підрив Каховської ГЕС і дуже довго були на зйомках у Херсоні, з 8 ранку до 9 вечора. Пам'ятаю, як привожу на філію Валентину Гурову, завідувачку редакції, і Юлію Філімон, операторку, а вся команда, з восьмої ранку працює, ніхто додому не пішов. Ми заходимо і колеги починають Валентині з Юлею аплодувати. Це дуже класний момент, коли розумієш, що редакція згуртована і це, напевно, один з найкращих спогадів.
Ще один момент запам'ятався, коли на побудову студії «Зворотного відліку» було близько 40 днів, що дуже мало для такого проєкту, і я сиджу в паперах, ночую в редакції, сплю на робочому місці, тому що немає сенсу навіть додому їхати. В якийсь момент хтось кличе подивитись студію. Заходжу і бачу цю нереально красиву студію, і розумію, що всі безсонні ночі були недарма, вони перетворилися на щось матеріальне, щось таке, що можна побачити.
— Розкажіть про свою команду.
— У мене найкраща команда, яку собі можливо уявити, ми одне одного підтримуємо. Не можу бажати кращої команди в цьому житті. Дуже вдячна їм за те, що вони мене прийняли. Я в них впевнена, як в собі, та завжди про них дуже піклуюся — у нас налаштовано все, що пов'язано з професійним та особистим розвитком, ментальною допомогою.
Так вийшло, що я дуже добре будую команди і вмію створювати в цих командах згуртованість, коли всі тримаються як одна сім'я.
— Що ви вважаєте своєю найсильнішою стороною?
— Я дуже віддана своїй справі. Настільки віддана, що мені здається, це позитивно впливає на людей, з якими я працюю. Так вийшло, що я дуже добре будую команди і вмію створювати в цих командах згуртованість, коли всі тримаються як одна сім'я.
— Що вам найбільше подобається у роботі?
— Напевно, спонукати людей до того, щоб вони розвивалися певною мірою і пробували щось нове. Я ставлю їм задачі, проєкти, і зазвичай такі, які вони ніколи раніше не робили, або мають дуже обмежений досвід у цьому. Ми починаємо над цим працювати, і це важко, тому що це щось нове. Ми так зробили «Битву за Миколаїв». Це був перший великий документальний проєкт, який зробила наша філія.
— Назвіть ваші ключові підходи в роботі?
— Я дуже підтримую розвиток колег і не контролюю кожен крок. Хочеш на Донбас — вперед, у Харків під обстріли — тіко бронік не забудь.
Єдине правило, яке є, особливо коли ми говоримо про польові небезпечні виїзди, — кожні дві години виходити на звʼязок і повідомляти, що ти живий і здоровий.
Я дуже віддана своїй справі. Настільки віддана, що мені здається, це позитивно впливає на людей, з якими я працюю.
— Що мрієте реалізувати на Суспільному?
— З журналістського регіонального погляду, ми б хотіли колись зняти хороші розслідування про Миколаївську область і про місто Миколаїв. Коли я приїхала в Миколаїв, то була шокована, наскільки місто має поганий вигляд, крім того, що воно понівечене війною. При цьому місто отримувало непогані доходи. До повномасштабного вторгнення область була серед лідерів аграрної сфери, там працювала митниця, заходили кораблі. Я б хотіла колись знайти відповідь на питання, як так сталося, що досить перспективне місто Миколаїв у плані розвитку застрягло в минулому сторіччі. Це якщо на такому дуже точковому рівні.
На глобальному рівні я б хотіла зламати парадигму підходу Суспільного до журналістів. Компанія створює певні умови для роботи, але було б чудово, щоб вагомість праці журналістів цінувалась і визнавалась більше, щоб вони були більш захищеними, отримували гідну, конкурентну на ринку заробітну плату, підтримку і простір для реалізації своїх ідей. Адже ми всі розуміємо, що колеги-журналісти є фундаментом медіакомпанії.
— Як перезавантажуєтесь від роботи?
— На цей момент мало що існує в житті, окрім роботи та волонтерства.
Я ходжу в зал, але це не тому, що я люблю спорт, це тому, що інакше я розвалюся.
Мені дуже важко, якщо чесно, підтримувати соціальні зв'язки з людьми, які не військові, не волонтери, які не занурені у війну з головою.
Дуже пишаюся тим, що керую цією редакцією, дуже пишаюся командою та її здобутками.
— Чи є у вас обов'язкові щоденні ритуали?
— Ранок починається з того, що я прокидаюся і відкриваю стрічку новин, дивлюся, що сталося. Під вечір роблю «перекличку» серед своїх близьких, хто в гарячих точках фронту — чи всі цілі. День закінчується теж стрічкою новин і кремом для обличчя.
— В травні у своїх соцмережах ви проводили розпродаж своєї колекції суконь, в якій більше ніж 100 одиниць. Як вона утворилась?
— Вона збиралася роками. Просто я дуже любила купувати сукні з історією. Щось привезла з різних країн, щось мені тато подарував.
Є сукні, які навіть не одягались. Я виставила на продаж десь 20–25, щоб закрити збір на авто для ТРО. З них продалося тільки декілька, але мета була досягнута — збір закрився. Люди почали активніше донатити, навіть моя лікарка-стоматолог задонатила зі словами «Я дуже люблю, коли ти приходиш до мене в сукнях, не продавай їх, будь ласка». Це було дуже мило. Коли буде новий збір, я і надалі буду їх виставляти на продаж.
— Що для вас означає перемога в номінації «Суспільного коду»?
— Це валідація того, що моя робота важлива та значуща. Один з найкращих моментів мого життя стався, коли я прийшла в Суспільне Миколаїв, за що я дотепер нескінченно вдячна Ангеліні Карякіній. Дуже пишаюся тим, що керую цією редакцією, дуже пишаюся командою та її здобутками.
Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатека — платформу унікальних відео та аудіо Суспільного від 1950-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.
Матеріал підготували Дар’я Гонтарєва і Марина Задвірна
Фото — Валерія Мезенцева
