Новини компанії

До 90-х роковин Голодомору Суспільне Мовлення спільно із Fresh Production Group випускає в ефір 4-серійний документальний цикл «Голодомор. Літописці». Автори разом із провідними істориками світу досліджують формулу кремлівського геноциду українців. Але завершальний епізод циклу оповідає не так про історію, як про сучасність. Про те, яким чином пам’ять про Голодомор стала ключовим елементом у формулі української незламності під час новітньої агресії кремля, — читайте у матеріалі «Історичної правди».

Читайте також: «Голодомор. Літописці»: Суспільне презентує документальний серіал до 90-х роковин Голодомору

Увечері 10 вересня 1933 року тричі колишній прем'єр-міністр Франції зійшов з поїзда. Рига стала першим містом вільного світу після двох тижнів подорожі «Країною Рад». Едуарда Ерріо оточив натовп журналістів. Гучний тріск фотоспалахів приглушував вигуки репортерів. У вигуках ясно було чути про потьомкінські села і голод в СРСР. Ці вигуки раптово розлютили Ерріо.

«Потьомкінські села? Не знаю… Те, що я бачив у росії, було прекрасно, а про те, чого я не бачив, я не можу говорити!.. Але голод?!» — газети докладно описували емоції колишнього прем'єра Франції: запитання про голод вивело його з рівноваги. Ерріо роздратовано грюкнув кулаком: «Голод? Це брехня! Чистісінька, чистісінька, чистісінька брехня!..»

Протягом трьох місяців перед візитом Ерріо в Україну Нестор Білоус звично записував «хроніку дня». Тьмяне світло гасової лампи освітлювало, як на поганий папір звичайного шкільного зошита лягають чорнильні літери: «20 травня 1933 року. Щодня люди мруть від голоду. Сільрадою призначена санітарна комісія для прибирання трупів та їх похорону. Адже хоронити тих людей нема кому, тож тепер сільрада виганяє людей, риють велику яму — душ на 10, і тоді заривають…»

Нестор Білоус був звичайним селянином. Він мешкав за 50 кілометрів від тодішньої столиці УСРР Харкова — в селі Лебяж'є. Свій щоденник Нестор розпочав іще перед Першою світовою. Але під час Голодомору його як прорвало. Він починає писати частіше і частіше: «31 травня. Дощі весь час ідуть дуже великі. День і ніч… А люди знай мруть голодною смерттю…»

«10 червня 1933 року. Люди вмирають голодною смерттю: на залізничних станціях, у Харкові, на полі — і ніхто не прибирає. Наприклад, Костенко Микола помер біля Таганки. Вже цілий місяць — і ніхто не прибрав трупа… І нема нікому діла, що труп вже розклався…»

«28 червня. Дощі весь час ідуть дуже великі — день і ніч…. А люди знай мруть…»

«15 липня. Померла Мамаша об 11 годині вечора на 68 році життя. Померла через недоїдання».

Мати Нестора Білоуса померла від голоду за три тижні до візиту Ерріо в Україну. 

Читайте також: Суспільне покаже фільм «Зима у вогні: Боротьба України за свободу» в ефірі телемарафону

Раніше консул Королівства Італії Серджо Ґраденіґо повідомляв у Рим італійському диктатору Беніто Муссоліні, що за чутками в Україні померло від голоду від 10 до 16 мільйонів її мешканців. Подібні повідомлення направляли до своїх столиць дипломати інших країн.

Ще навесні 1933 року інформація про мільйони голодних смертей в Україні просочилась у західну пресу. Та жоден уряд жодної країни світу не заявив протест, не висловив обурення. Всі хотіли дружити зі Сталіним.

Авторка книжки «Червоний голод. Війна Сталіна проти України», пулітцерівська лавреатка Енн Епплбом під час одного зі своїх виступів у Києві зауважила, що одними геноцидними намірами Сталіна неможливо пояснити масштаб жахіття Голодомору. 

Формула геноциду складалася з трьох складових: байдужість світу, колаборанти комуністичного режиму на місцях та власне геноцидні наміри Сталіна. Сталін у будь-який момент міг зупинити Голодомор. Але його задум був іншим: залякати, упокорити напоєне козацьким духом українське селянство. Без цих геноцидних намірів Сталіна не мали б тієї жахливої сили й інші складники формули. Без намірів Сталіна їх просто не було б. Але для сучасного українського суспільства важливо належно відрефлексувати усі три складові смертельної формули. 

Як так сталося, що світ закрив очі на голодну смерть мільйонів українців? Чим їм замастили очі? Якими кремлівськими інформаційними спецопераціями? Як вдалося корумпувати Захід, щоб його журналісти і політики мовчали? Які корисні ідіоти допомогли Кремлю у 1933-му?

Як так сталося, що десятки тисяч українців взялися допомагати комуністичному режиму виморити голодом своїх земляків? Якими були механізми залучення колаборантів? Що їх мотивувало до співучасті в такому нелюдському злочині?

Ми — автори фільму «Голодомор. Літописці» — спробували реконструювати тогочасну реальність та відповісти на всі ці питання. 

Ми залучили «репресовані щоденники» свідків Голодомору, які збереглися у розсекречених архівах комуністичних спецслужб. Щоденники селянина Нестора Білоуса з села Лебяж'є на Харківщини докладно оповідають, що бачили і як сприймали перебіг тих трагічних подій українські селяни.

У двадцяти кілометрах далі на захід, у сусідньому селі Велика Бабка вчителька Олександра Радченко також занотовувала свої спостереження до шкільних зошитів.

Ці щоденники — це анатомічний розтин злочину. Видно все: причини, наслідки, усі найжахливіші подробиці геноциду. Ми скористалися з щоденників валійського журналіста Ґарета Джонса, який нелегально відвідав Харківщину і потім намагався докричатися до глухого і сліпого західного суспільства про смерть мільйонів в Україні. 

Спогади одного зі співучасників злочину геноциду Дмитра Гойченка з відвертим натуралізмом пояснюють, як саме комуністичному режимові вдавалося вишикувати шеренги місцевих колаборантів собі у поміч.

Спогади австрійця Александра Вінербергера — автора найбільш відомого і достовірного фоторепортажу про Голодомор — доповнюють картину жахіть, що була зафіксована його фотокамерою.

Празький інтелектуал Ольгерд Іполит Бочковський теж був одним з тих, хто намагався докричатися до сплячого сумління тодішньої безхребетної Європи. У своїх публікаціях він зібрав усі відомі факти голоду в Україні. Він гнівно засудив брехню Ерріо. Він боровся за правду, коли брехня майже перемогла.  

Італійський консул Серджо Ґраденіґо фіксував усе, що він бачив у Харкові та околицях, та надсилав свої рапорти до Риму.

Всі вони — Білоус, Радченко, Джонс, Гойченко, Вінербергер, Бочковський та Ґраденіґо — увійдуть в історію як літописці Голодомору. Їхні свідчення неоціненний, щоб зрозуміти, що, чому і як сталося в Україні у 1932-33 роках.

Повністю матеріал читайте за посиланням

Дивіться «Голодомор. Літописці» на платформах Суспільного:

• з 22 по 25 листопада о 21:00 — на телеканалі Суспільне Культура;
• 25 листопада 11:10–12:50 — 1-2 серія; 22:00–23:40 — 3-4 серія — на місцевих каналах Суспільного; 
• 25 листопада — 1-2 серія на ютуб-каналі Першого;
• 26 листопада — 3-4 серія на ютуб-каналі Першого.

Автор: Олександр Зінченко

Кадри з фільму «Голодомор. Літописці»