Новини компанії

Автор книги та сценарію до фільму «Я працюю на цвинтарі», що нещодавно вийшов в український прокат, Павло Белянський дав інтерв'ю ведучій програми «Культурний інстинкт» на Суспільне Культура Лізі Цареградській. 

Павло відповів на питання про власне ставлення до смерті, досвід роботи на кладовищі, чому пише і спілкується російською мовою, а також, як ставиться до того, що головний актор фільму «Я працюю на цвинтарі» зіграв російського офіцера в російському кіно. 

Читайте також: Книги як політичний інструмент: дивіться «Культурний інстинкт» з Олександрою Коваль

«Культурний інстинкт» вийшов в ефір телеканалу Суспільне Культура 2 жовтня. Нижче коротко наводимо, про що йшлося в інтерв’ю.

Про смерть

Ліза: Як саме вплинув на ваше життя досвід роботи на цвинтарі? 

Павло: Якби не цей досвід, не було б і книги. Цвинтар дав мені таке чітке розуміння, чим я у житті бажаю займатися.

Ліза: А що ви хочете? Писати?

Павло: Я хочу розповідати людям історії як за допомогою книг, так і за допомогою кіно.

Ліза: Чому саме цвинтар вам дав це розуміння? 

Павло: Так склалося: саме там були такі герої, які привертали до себе увагу, і їхні історії були такими, що не написати про них було неможливо. Спочатку я писав у фейсбук і бачив відгук від читачів. Так зрозумів, що це потрібно і що в мене виходить цим займатися. 

Я також зрозумів, що зараз мені це допомагає на війні, треба жити тут і зараз. Поруч зі смертю людина розуміє, що ми всі помремо. Треба жити. Смерть — це частина життя, і треба жити тут і зараз, це дуже допомагає. Жити цією миттю, яка зараз проходить, ми сидимо, чудово розмовляємо, клас, супер, це дуже гарно!

Ліза: Мені здається, що і цвинтар, і війна роблять смерть якоюсь не буденною, але дещо статистичною, чи що. Ти починаєш до неї ставитися як до чогось дуже страшного і дуже болісного, але ніби перманентного. Ти постійно з нею маєш справу. Це страшно?

Павло: Війна взагалі — це коли завжди страшно. 

Ліза: Я розумію, що в контексті, в якому ми нині перебуваємо, у стані повномасштабної війни, не всі змогли б подивитися фільм «Я працюю на цвинтарі». Ви берете на себе відповідальність радити дивитися це кіно всім?

Павло: Так-так, я дуже всім раджу його дивитися, особливо тим, хто зараз втратив близьку людину. Тому що у фільмі є такий монолог одного з героїв, коли він каже: втратити близьку людину — це як втратити ногу. Тобто от вона в тебе була, — там це каже дитина, — а потім ти якось прокидаєшся, а ноги нема. Але треба ж якось далі жити, треба щось робити, а як робити, ноги ж нема? І от цей фільм допомагає, показує, що і як треба жити. Тобто, що життя триває, у будь-якому разі, і в цьому житті багато всього іншого, смерть — це частина життя. Як би не було прикро, як би не було сумно і боляче від того, що ти втратив когось тобі дуже близького. Ти разом з героями проходиш цей шлях примирення. 

Ми розбили сценарій умовно на п'ять частин, і кожна частина — це стадія прийняття проблеми. Гнів, депресія і все інше. Саме це проходить глядач разом з героями, і в кінці виходить на катарсис, на прийняття життя, як на мене. Я бачив глядацькі реакції, я бачив, як люди дивляться, і я вважаю, що в нас це вийшло.

Про російську мову

Ліза: Свої книжки ви пишете російською, свої дописи ви пишете російською, однак герої говорять українською. Ви мали когось, хто перекладав сценарій?

Павло: Я його писав російською, потім перекладав, а потім ще окремо перекладач працював саме з діалогами.

Ліза: В Україні є російськомовні автори, але чи не суперечить це певним чином тому, що ви за таку категоричну українізацію, за квоти?

Павло: Так. Я російськомовна людина всередині, я думаю російською мовою, для мене це такий інструмент, яким я дуже вдало працюю. Коли я розмовляю російською, немає в мене потреби підбирати слова. Ті книги, які я пишу, і про що я пишу, з моєї точки зору, можна прочитати будь-якою мовою. Права на видання моєї нової книги придбала одна з європейських країн. Саме зараз, коли я був на війні, я за допомогою електронної пошти підписав договір про передання прав на книгу «Бабушка умирать не любила» про родину шахтарів. Я про те, що цю книгу можна прочитати, якщо хочеться, будь-якою мовою.

Ліза: А ваші подальші книжки? Книжка про війну, нотатки, ви її пишете якою мовою?

Павло: Російською. 

Ліза: А про цю війну не можна написати українською?

Павло: Може, і напишуть. Але дивіться, у моїх книгах, мабуть, є щось більше, ніж сама мова. Ну тобто щось таке, що цікаве людям, цікавить людей з інших країн, іншомовних. 

Про «офіцера» Салія

Ліза: У вашому фільмі головну роль грає пан Салій, який виконав роль російського офіцера не так давно, тобто вже тривала війна в Україні. Не повномасштабне вторгнення, а війна. Це не дисонує у вашій свідомості?

Павло: Це більше питання до продюсерів, ніж до мене, я не займаюся підбором акторів.

Ліза: Ви не можете не мати позиції з цього приводу.

Павло: Наскільки я розумію, у Салія дуже чітка позиція щодо України, щодо війни та все інше.

Ліза: Чітка, але одна справа, коли ти маєш родину в росії, — я теж маю, моя бабуся нині в росії, вона там живе, вона паралізована, не може звідти виїхати, і я розумію ті всі обставини. Але зовсім інше — приїжджати до росії й працювати там. Отримувати зарплатню, долучатися до фінансування.

Павло: Це питання до нього. В мене до його акторської гри жодних питань, це дуже чудовий актор. Він знявся, зіграв, зробив дуже гарну роботу, що було оцінено критиками, і він отримав найвищу нагороду від українських критиків за найкращу роль у повнометражному фільмі у 2021 році. Що ще можна сказати? Він приймає і називає війну війною. Що ще треба? Не знаю.

Повністю інтерв’ю можна переглянути тут.

Програма «Культурний інстинкт» — це інтерв’ю зі складними, часом незручними питаннями та глибокими фаховими відповідями. Співведучі — Ліза Цареградська та Софія Челяк — не просто модератори, а співрозмовники. Як трансформується культура країни під час війни, чи можна говорити про докорінні зміни в суспільстві, як вберегти психіку в стресових умовах та що чекає на нас після перемоги — ведучі проєкту розпитують відомих українських письменників, художників, режисерів, акторів, істориків, журналістів та психологів.

Нагадаємо, Суспільне Культура — суспільний загальнонаціональний телеканал для культурного дозвілля. Кіно, театр і музика, цікаві програми про мистецтво, спецпроєкти та ефіри наживо з головних культурних та мистецьких подій країни.