Новини компанії

Про виклики війни, роботу під час та після бойових дій на Чернігівщині ми розпитали Вікторію Сидорчук — одну з двох спецкореспонденток Суспільне Чернігів у місті Прилуки. 

Вікторія почала співпрацю із Суспільним на початку лютого в межах проєкту  «Гіперлокальна кореспондентська мережа — побудова мережі більш інформованого суспільства» програми МАТРА за підтримки Королівства Нідерландів в особі Міністерства закордонних справ.

Що вам запам’яталось з перших, довоєнних, тижнів роботи?

— Початок співпраці із Суспільне Чернігів запам’ятався хвилюванням. Коли поїхали в Чернігів знайомитися з командою, з технікою. Було багато нової інформації, отриманої стисло. Були побоювання за результат роботи. Працюючи на авторитетному каналі, коли усвідомлювала суворі вимоги до кінцевого продукту, було трохи лячно. Адже фактично всі процеси, пов’язані з виготовленням телевізійного продукту, згідно з умовами проєкту, були на одній людині. Маю на увазі підготовку до зйомки, отримання та обробку інформації, попереднє редагування (все ж сама себе неодноразово перевіряла перед тим, як відправити матеріал редакторці). Та вірила, що пару тижнів — і все налагодиться. Майже так і сталося. У мирних Прилуках вдалося виготовити пару сюжетів. Ще один, про закриття міської друкарні, мали монтувати 24 лютого. Але на Чернігівщину прийшла війна.

Якими запам’ятали перші дні повномасштабного вторгнення? 

— У перший день не могла усвідомити, що відбувається. Зранку 24 лютого читала новини про вибухи, наступ, колони рашистської техніки на Чернігівщині. Це був шок. Прийняти це мозок відмовлявся. Чесно, вірила що вже після обіду все закінчиться, буде якесь пояснення, буде вибачення, скажуть, що сталася страшна помилка. Фактично, стан шоку і неприйняття 一 це мій звичний стан із 24 лютого.

Майже одразу в магазинах зникли продукти. Старі запаси розкупили, нових не завозили. На четвертий день війни пішла у волонтерський центр. Він працював на повну. Люди привозили продукти, теплі речі ковдри, жінки й діти плели сітки, десятки чоловіків виготовляли коктейлі Молотова. Тут же хлопцям з ТрО робили бутерброди, автівка відвозила на блокпости. Зібрала трохи матеріалу для сюжету, особливо «світитися» волонтери не хотіли.

Читайте також: «Пріоритетом став пошук та оприлюднення злочинів російський військ», — спецкор Суспільне Чернігів Надія Мартишко

Ви розповідали про війну і надалі. Яке враження залишала ця робота?

— Це гіркий і болючий досвід. Фактично, у всіх сюжетах після 24 лютого так чи інакше йдеться про наслідки війни — історії переселенців, людей, які втратили близьких внаслідок військової агресії росії, паливна криза, поховання героїв, які загинули. Відчуття, наче ти плаваєш в океані людських трагедій. Певний час місто було повністю паралізоване, поки остаточно не відбили ворога від околиць. Тоді з’явилася можливість виїздити в інші населені пункти й дивитися, що залишили після себе чужинці. Було важко добирати слова, розповідаючи історії вимушених переселенців. Треба було старатися прибрати емоції з матеріалу, подавати інформацію відсторонено, але це була непосильна задача. З початку літа з’явилися сюжети, не пов’язані з війною, або пов’язані не суттєво. Таких поки мало.

Читайте також: Унікальні історії та докази воєнних злочинів — роботи журналістів Суспільне Чернігів Олександра Котенка та Андрія Тітка

— До 24 лютого було інше життя й інші теми. На початку війни — були побоювання надати потрібну ворогові інформацію при виробництві сюжету. Чітко контролювала зйомку відповідно до вимог воєнного стану — нічого, що може нашкодити нашим військовим і допомогти ворогу. Особливо дивувало, коли бачила колосальні помилки в роботі деяких інших телеканалів, коли здавали локації, кількість людей, надавали інформацію, яку варто було приховати.  

Яка зйомка з лютого і до сьогодні запам'яталася найбільше?  

— Майстер-клас для дітей-переселенців. Звичайний сюжет на легку тему у мирному житті. Але не зараз. У більшості дітей вже не було дому. Деякі були активні, деякі сиділи з втягнутими в плечі головами. Дуже складно було на них дивитися. Бо це ж діти.

 Як події останніх місяців вплинули особисто на вас? 

— Моє життя не буде таким як раніше, коли я і всі українці дізналися про Бучу, Ірпінь, Бородянку. Коли місяць ми жили й молилися, щоб вистояв Чернігів. З 24 лютого зникли всі плани на майбутнє. Кожен день зараз — щоб наші вистояли, відстояли і вижили, щоб їм вистачало зброї та сили. Зрозуміла, що можу сильно ненавидіти — все, що за північним та східним кордонами нашої держави. Зараз важко працювати й важко жити.

Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й канали Суспільного радіо (Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура), а також 24 регіональні телерадіокомпанії. 

У Чернігівській області — це телеканал Суспільне Чернігів та Українське Радіо «Чернігівська хвиля». 

Дивитися Суспільне Чернігів можна в ефірі та онлайн на сайті філії. Оперативні новини шукайте на діджитал-платформах:  

• Суспільне│Новини; 
• телеграм-каналі;
• фейсбук-сторінці; 
• інстаграм-сторінці; 
• ютуб-каналі філії; 
• вайбер-каналі.

Фото — Суспільне Чернігів