Новини компанії

Чернігівщина 一 один з тих регіонів, де мешканці перенесли російську окупацію, а зараз продовжують потерпати від постійних обстрілів зі сторони рф. Надія Мартишко одна з двох спецкореспондентів Суспільне Чернігів у місті Прилуки. У лютому вона приєдналася до команди мовника через проєкт «Гіперлокальна кореспондентська мережа — побудова мережі більш інформованого суспільства», який реалізували у межах програми МАТРА за підтримки Королівства Нідерландів в особі Міністерства закордонних справ.

Ми розпитали Надію Мартишко про роботу журналісткою Суспільного під час повномасштабного вторгнення. 

Ви працювали у журналістиці до Суспільного? Чому вирішили приєднатися до проєкту розбудови гіперлокальної мережі?

— Працювала в журналістиці 10 років: була журналісткою, а потім головною редакторкою місцевого комунального телеканалу у місті Прилуки. За рік до проєкту за власним бажанням пішла з роботи та перебувала у «творчому пошуку». Відчувала потребу розширити свої професійні вміння, працювати незалежно та слідувати стандартам журналістики. Проєкт дав мені те, що шукала.

Розкажіть про початок роботи для Суспільне Чернігів у лютому. Що запам'яталося з того періоду?

— За перший, тоді ще «мирний» тиждень зробила кілька опитувань для загального новинного дайджесту, а також сюжет про продаж Прилуцької колонії. Всі тодішні матеріали так чи інакше торкалися теми потенційного вторгнення росіян, адже Чернігівська область є прикордонною.

Читайте також: Їхніми очима ми бачимо війну. Історії команди Суспільного в регіонах

Що відбувалося в Прилуках у перші дні після повномасштабного вторгнення росії і як початок війни вплинув на вас?

—  За день до повномасштабного вторгнення, 23 лютого, зібрала матеріал для сюжету про стан захисних споруд у Прилуках. 24 лютого цей сюжет втратив свою актуальність, адже здебільшого люди у своїх коментарях скептичного ставилися до потенційної загрози від росіян. Сюжет так і залишився «у чернетках».

Перший день війни я займалась моніторингом ситуації з офіційних джерел: сайти ОДА, РВА, профільних департаментів, місцеві ЗМІ. Від ранку увімкнула Перший і Суспільне Чернігів.

28 лютого зв’язалася із керівником територіальної оборони, місцевими посадовцями. В цей час телефоном збирала інформацію про військову ситуацію в районі, роботу критичної інфраструктури. Найскладнішою ситуація лишалася в Ічнянській та Срібнянській громадах. Ними курсували колони російської техніки, деякі села були під ворожими обстрілами. По телефону голови цих громад стисло розповідали про життя людей та забезпечення необхідним. Тоді кожна зайва інформація могла спрацювати на користь ворога, тому це були загальні дані, без суттєвих подробиць.

Весь час, поки область лишалася в окупації, і до 13 червня самі Прилуки були у відносній тиші: не було обстрілів чи «прильотів». Незважаючи на це, місто було у постійному напруженні. Люди нервували й гостро реагували на чутки чи потенційні загрози. Був випадок, коли під час спроби сфотографувати міську раду для статті на сайт Суспільне Новини у мене ледь не вирвали з рук телефон. Жодних пояснень люди просто не чули.

Розкажіть про вашу роботу журналіста після 24 лютого.

—  Перший повноцінний сюжет я зняла 27 березня. Це було прощання із прилучанами, які загинули під час воєнних дій неподалік Прилук. Наступні сюжети також були про загиблих оборонців області.

На 6 день після деокупації Чернігівської області працювала у найбільш постраждалих від дій російських військових селах Прилуцького району: Більмачівка, Припутні, Мартинівка, Крупичполе. Деякі будинки, які спалили росіяни під час відступу, ще диміли.

Далі звільнені села Ніжинщини 一  Велика Дорога, Макіївка, Новий Биків, Нова Басань.

Читайте також: Унікальні історії та докази воєнних злочинів — роботи журналістів Суспільне Чернігів Олександра Котенка та Андрія Тітка

Як змінились теми ваших робіт: до війни, на початку війни й зараз?

— До війни найголовнішим інфоприводом для міста Прилуки був неприйнятий другий рік бюджет та наслідки від цього. Прилуки були єдиним містом без бюджету в країні, що дуже впливало на життя людей та політичну картину. Після 24 лютого люди про це забули. Їх найбільше цікавила власна безпека та загальна інформація про просування російських військ в області.

Від першого дня війни й надалі для мене як журналістки пріоритетом став пошук та оприлюднення злочинів російських військ, знайомство з людьми, які особисто бачили, на що здатні росіяни. А ще, на мою думку, дуже важливо розповідати про добрі справи, які роблять волонтери, звичайні українці заради спільної перемоги. Це люди з інших областей, які відбудовують зруйновані будинки Чернігівщини, іноземні парамедики, які надають медичну допомогу українцям, творці, які тримають ментальний фронт. І просто буденні справи, які наближують перемогу.

Тоді 一  політика, далі 一 безпека, тепер 一 перемога.

Яка зйомка з лютого і до сьогодні запам’яталась найбільше?

— Найбільше вразили люди із деокупованих сіл Новобасанської громади. Всупереч тим жахам, які переживали майже місяць, вони зберегли щирість, добрі серця, позитивні наміри все відновити. Під час першої поїздки ми з оператором просто заходили у кожну хату й питали людей про пережите і жодного разу не побачили чи навіть не відчули негативу. Люди плакали, жалілися, але ніколи не виявляли агресії чи негативу в наш бік. Із деякими обмінялася телефонами та продовжую тримати зв'язок.

Ну і класика 一 тупість та безглуздість дій росіян. Це було повсюди: просто постріли в бік будинків (причому тих, які мали найбільш доглянутий стан), відбита голова радянському солдату, крадені двері від людських сараїв, де тримали худобу, крадена спідня білизна, руйнації заради задоволення, вбиті тварини.

Як повномасштабна війна змінила ваше життя, як вона змінила вас?

— Війна навчила цінувати колись буденні моменти, сильніше любити й тримати поруч рідних, друзів. Тепер деякі близькі друзі стали чужими, а колись просто знайомі стали надійними друзями.

Із професійного 一 навчилася самостійно працювати на зйомках, підсилилася багатьма контактами, як в Прилуцькому, так і в сусідньому Ніжинському районі.

Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й канали Суспільного радіо (Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура), а також 24 регіональні телерадіокомпанії. 

У Чернігівській області — це телеканал Суспільне Чернігів та Українське Радіо «Чернігівська хвиля». 

Дивитися Суспільне Чернігів можна в ефірі та онлайн на сайті філії. Оперативні новини шукайте на діджитал-платформах:  

• Суспільне│Новини; 
• телеграм-каналі;
• фейсбук-сторінці; 
• інстаграм-сторінці; 
• ютуб-каналі філії; 
• вайбер-каналі.

Фото — Суспільне Чернігів