Новини компанії

Суспільне розбудовує гіперлокальну мережу універсальних журналістів та інформаторів, щоб розповідати ще більше історій про громади країни. Восени команда мовника відвідала 30 віддалених від обласного центру містечок Харківщини, Сумщини та Чернігівщини. Ці три області стали пілотними у проєкті, який реалізується за підтримки Королівства Нідерландів у рамках Програми МАТРА. Зараз відбувається навчання для учасників. 

Генеральна продюсерка регіонального мовлення на Суспільному Марія Фрей разом із колегами зустрілася з мешканцями громад. Чому медійники частіше мають бути там, де живе найбільша частина населення України, — за межами столиці — генеральна продюсерка пояснила у колонці для видання Рубрика. Нижче — повний текст.

Локальні медіа мають власні неповторні історії, які відрізняються від історій національних платформ. Це люди зі своїми щирими та непідробними прагненнями впливати на несправедливу реальність, це спостереження за розвитком громадянського суспільства на місцях, це кризи й трагедії, яких можна було б уникнути. Мабуть, саме це й тримає мене в регіональному медіаменеджменті загалом уже понад 10 років, останні чотири з яких я працюю з 24-ма регіональними мовниками Суспільного. 

Локальні медіа з-поміж усіх інших засобів масової інформації мають шанс бути найближчими до своїх аудиторій і фізично, і ментально. Навіть у сучасних умовах, коли виробництво контенту — більше не монополія ЗМІ й продукувати та поширювати інформацію може кожен власник смартфона, локальні медіа все ж залишають за собою частку впливу і стають інструментом для об'єднання й змін у громадах.  

Читайте також: Суспільна довіра як базова цінність

За всю поїздку я жодного разу не пошкодувала, що майже на місяць покинула офіс у столиці й здійснила 30 польових візитів і поспілкувалася з мешканцями громад трьох областей наживо. В умовах пандемії, війни, економічних та політичних криз ми частіше маємо бути там, де живе найбільша частина населення України, — поза межами столиці. Завдяки попередньо проведеним експертним зустрічам з децентралізаційних процесів я їхала з конкретними питаннями, на які шукала відповідей. Інформація, яку ми отримали в регіонах, лягла в основу нової концепції розвитку регіонального мовлення і стала чудовим доповненням наших напрацювань з продюсерами регіональних офісів напередодні туру. 

З того, що ми побачили на місцях, я не робитиму драми: громади розвиваються дуже по-різному і можуть зустрічати тебе «пациками» на вході до офісів місцевого самоврядування, а можуть дивувати сучасними книжками про сексуальну освіту дівчат у публічних бібліотеках. 

Що стосується особистих вражень, то найважче було боротися з романтизацією українського сільського життя. Мені, дитині степів та морів — просторів, на яких споконвіку вільно гуляє вітер, дуже непросто марнувати години свого життя на затори та відстані столиці.

«Регіональні медіа — це система раннього оповіщення»

Регіональні медіа — це система раннього оповіщення: якщо вони мовчать, або їх не чують, це не значить, що нема про що хвилюватися. Швидше навпаки. Тиша, яка тривалий час заповнювала регіональний медіапростір, дала багато приводів національним платформам кепкувати з життя поза межами кількох центральних районів Києва. Цей зверхній, а часом і саркастичний тон стримував розвиток регіональної журналістики, в той час, як продукування неякісної інформації на місцях стало нормою й почало набувати ознак спадковості. З появою соціальних мереж місцева журналістика зазнала найбільших втрат, відтак суспільство втратило цікавість до локального інформування й сприяло миттєвому поширенню фейків та брехні. Нішеві гравці ринку почали формувати навколо себе спільноти за окремими інтересами, що не завжди ґрунтуються на наукових підходах. А тотальне спрощення зробило відповідальним за незабезпечення базових потреб громади одразу найвищих посадових осіб, минаючи всі інші рівні та гілки влади. Тож маємо типове «в усьому винен хтось у столиці». 

З усеохопною доступністю інформації (моїми словами — примусовим інформаційним шумом) регіональним медіа все важче привертати до себе увагу місцевих мешканців. У цьому контексті постає питання особистої безпеки локальних журналістів, які мають більше ризиків фізичного тиску і втрати соціального капіталу у своїх громадах під час роботи над розслідувальними форматами. Якщо якісних зв'язків між медіа немає, а місцева аудиторія — пасивна, то у випадку загрози життю й діяльності місцевих журналістів їх просто нікому буде захистити. Суспільний мовник за 4 роки доклав чимало зусиль, аби надати своїм працівникам можливість бути почутими та захищеними, адже за одним журналістом, якого виштовхують із зали засідань місцевого виконкому, стоїть команда, готова відстоювати права своїх колег. 

Читайте також: Наше завдання — розповідати про зміни у нацспільнотах, — Анастасія Гудима на «Правозахисній НеКонференції»

Говорячи про гіперлокальне мовлення — не на рівні обласних центрів, а на рівні громад, — маємо брати до уваги низку обмежень, у яких гіперлокальні медіа мусять виживати й розвиватися: законодавчих, фінансових, професійних. Ці ж обмеження дають шанс інформувати більш природним шляхом — без економічного та політичного впливу. 

У світі простежується тенденція до справжньої інформаційної децентралізації. Потужні мовники з багаторічною історією у своїх стратегічних напрямах розвитку вказують інформаційну децентралізацію і технічних, і людських ресурсів. До прикладу, всім відомий британський суспільний мовник BBC у своїй стратегії розвитку на 2022–2027 рр. декларує: почути та зрозуміти свою аудиторію з усією повагою до контексту її існування, залучити її до співтворчості та впливів, збільшувати фінансування розвитку місцевих незалежних медіавиробників. Суспільне мовлення України також ставить собі за орієнтири поглиблення регіональної взаємодії та розширення гіперлокальних аудиторій, створюючи мережі інформаторів і виділяючи фінансування для локальних продакшенів.   

«Вибирати якісне медіа добровільно — найкращий приклад нових інформаційних потреб суспільства»

Хорошим прикладом тут буде історія, яка сталася з нами в одній з громад Харківської області. Там під час зустрічі з місцевими мешканцями одна пані впевнено заявляла, що підписана на сторінки Суспільного в соціальних мережах. Коли ми попросили її це продемонструвати, виявилося, що вона стежить за Суспільним мовником Закарпаття. В Харківській області у її стрічці новин з'являються повідомлення про карантинні обмеження та пункти вакцинації… в Ужгороді. Ми з цього посміялися й поєднали її "інформаційний тунель" з географічно найближчим суспільним мовником у Харкові. Але за кумедною ситуацією ми побачили контекст і потреби споживача: як виявилося, вони не відрізняються у мешканців сіл і міст. Жителям великих міст і невеликих населених пунктів однаково важливо розумітися на поточній ситуації в країні: культура, політика, економіка, пандемія. Втім, кожен регіон має унікальні інфоприводи й варті уваги події, тож регіональні суспільні мовники повідомляють місцевих мешканців про найважливіше саме в їхньому регіоні. 

Читайте також: «Передовсім створена ефективна система управління», — Олександр Павліченко про 4 роки розвитку Суспільного

Усі медіа ділять між собою всіх споживачів інформації й постійно конкурують за кожного з них. Ми змінюємося, умови нашого життя стають кращими, тож навіть поділ аудиторії за рівнем доходів не завжди показує якість інформаційних потреб мешканця села чи міста. 

Ми б хотіли, щоб наша аудиторія вибирала нас самостійно, щоб кількість людей, які потребують перевіреної інформації на будь-якій зручній для них платформі, зростала свідомо. Вибирати якісне медіа добровільно — це найкращий приклад нових інформаційних потреб суспільства, а зрештою, і зростання критичного мислення у населення України. 

Медійні виклики прикордонних територій

Після відвідання 30 локальних громад можу сказати найголовніше: в Україні інтернет все ще не повсюдний, тож роль телебачення й радіо в регіонах досі надважлива. Особливої уваги потребує прикордонна територія, яка зазнає нищівного інформаційного впливу сусідніх країн. Щоб забезпечити неупереджене і достовірне подання інформації, Суспільний мовник постійно розбудовує, зокрема, мережу регіонального радіомовлення. 

Там, де немає українського телебачення, де не чутно українського радіо, обов'язково має забезпечуватися альтернативний доступ до українського контенту через діджитал. Що робити з тотальним засиллям блогерів? Створювати альтернативний контент і вкладатися в медіаосвіту. 

Бути ближчим, справжнім, рівним

Повага до глядача — найцінніший інструмент у боротьбі за увагу глядача і єдиний, який може дозволити собі якісне медіа. Треба бути ближчим. Бути справжнім і рівним. Я маю на увазі повагу до потреб у наданні перевіреної інформації, повагу до емоційної безпеки, повагу до вибору способів відпочинку і підтримки у складних життєвих обставинах. Мені пощастило зрозуміти найбільшу цінність нашої аудиторії — це люди з неймовірною внутрішньою гідністю та потужним бажанням робити життя кращим. Мати таку аудиторію і бути частиною їхнього життя — велика відповідальність і мрія будь-якого медіа. 

Авторка: Марія Фрей, генеральна продюсерка регіонального мовлення на Суспільному

Вперше надруковано на сайті rubryka.com