Серпень 18, 2021
Як це — працювати на Олімпійських іграх у Токіо? Розповідають спортивні журналісти Суспільного
XXXII літні Олімпійські ігри у Токіо наповнювалися емоціями, переживаннями та колосальною роботою як спортсменів, так і людей, котрі близько місяця висвітлювали головну спортивну подію 2020–2021 років. Спортивні журналісти Суспільного мовника розповіли, як це — бути у вирі подій, переживати з учасниками здобутки, поразки й паралельно виконувати свою роботу. Що відбувалося поза камерами та з чим довелося зіткнутися спортивним кореспондентам Суспільного — читайте далі.
Читайте також: Як Суспільне готувалось до Олімпіади-2020 та які журналістські формати мовника підкорили соцмережу
Дар'я Кузнецова, спортивна журналістка, ведуча програми «Спорт» на UA: ПЕРШИЙ
— Цього року літні Ігри, як і очікувалося, виявилися безпрецедентними через пандемію. Перенесена на рік Олімпіада позначилася як на результатах топових спортсменів, так і на журналістах. Дуже багато обмежень: починаючи від пересування містом і завершуючи забороною на будь-який фізичний контакт з атлетом у мікст-зоні (прим.ред. зона на стадіоні, відведена для спілкування спортсменів із журналістами) та лімітом часу спілкування з ним. Оскільки я людина-оптиміст, то сприйняла це як виклик. Робила свою роботу так, щоб глядач не зрозумів, що ми у чомусь обмежені. Зважаючи на відгуки, думаю, ми впоралися добре!
Олімпійські Ігри — це завжди дуже амбітно, це завжди понаднормова робота і переживання, тому що ти хвилюєшся не лише через матеріал, а й через виступ спортсмена. Мені дуже подобається працювати на Іграх — це яскраво відображає сутність журналіста, там «виживають» лише ті, хто фанатично закоханий у спорт!
Кожна медаль — це теплі та зворушливі спогади на все життя. Коли таке відбувається на твоїх очах — це безцінно. Важко щось сказати про олімпійський Токіо, адже ми були обмежені у пересуваннях — лише арени, головний пресцентр та готель. Та через 14 днів карантину нам дозволили виходити на вулицю. Після цього світ заграв новими фарбами, адже прогулянки найкраще знімають стрес через навантаження. Під час них я звернула увагу на велику кількість японців, що бігають, при майже 90% вологості повітря — і бігають не самі, а разом із дітками! Це дуже круто і це те, що хотілося б принести в нашу культуру як і звичку вболівати за спорт. Там дуже популярний бейсбол: поля у кожному районі. Коли проходить матч ліги, в барах ввечері навіть попри карантин немає вільного місця. А ще вони підтримують всіх спортсменів.
Попри мітинг проти Ігор, діти молодших класів віддали до арен квіти, які вирощують в межах природничих уроків. На кожній квіточці — папірець з побажанням для атлетів, для всіх учасників Олімпіади! Сенс цього задуму в тому, щоб попри відсутність глядачів на трибунах, спортсмени відчували підтримку. Це так зворушливо! Впевнена, ці Ігри були важливими для людства, вони повертають потроху світ до звичного ритму життя, в якому, впевнена, завжди буде місце наймасштабнішому спортивному форуму планети! І я щаслива, що була частинкою цієї історично важливої Олімпіади!
Дар'я Кузнецова (зліва) разом з бронзовою призеркою Олімпійських ігор у Токіо-2020 Еліною Світоліною
Юлія Пазенко, спортивна журналістка, ведуча програми «Спорт» на UA: ПЕРШИЙ
— Працювати спортивним журналістом на XXXII літніх Олімпійських Іграх у Токіо — це насамперед почесно, адже таку можливість отримують одиниці, і надвідповідально, бо за твоєю роботою стежать мільйони глядачів. Це виклик собі, оскільки треба бути готовим до роботи в режимі 24/7 в умовах шаленої спеки і високої вологості. Це емоційний сплеск — позаяк саме журналіст одним з перших зустрічає спортсмена після виступу і ділить з ним радість або розпач. Це перевірка дипломатичних здібностей, адже в умовах пандемії місця у мікст-зонах для спілкування з атлетами були обмежені і, їдучи на ту чи іншу арену, ми не завжди мали «підтверджене» місце, проте щораз добивалися, аби нас таки пропустили. І це тест на професійність, тому що на цій Олімпіаді особисто я зробила більше сюжетів і прямих включень у трансляції та студії, аніж на 4-х попередніх. Зрештою, це маленьке «життя у житті», яке ми прожили разом з усією країною і яке залишиться одним з найцінніших експонатів у галереї моїх спогадів.
Найбільші враження — це нагороди борчині Алли Черкасової та каноїстки Людмили Лузан. Саме в інтерв’ю з цими спортсменками я за 17 років роботи на ТБ вперше не стримала сліз у прямому ефірі. Алла зізналася, що син попросив її повернутися з медаллю, а Людмила присвятила свій успіх мамі, котра в неї завжди вірила! Завжди згадуватиму ці моменти з особливим трепетом. Вони ще раз доводять: для деяких спортсменів їхня бронза чи срібло — дорожчі і вагоміші за золото, бо емоційний ґатунок медалей далеко не завжди тотожний їхньому металевому еквіваленту.
Юлія Пазенко на Олімпійських Іграх-2020 у Токіо
Олексій Мандзій, шефредактор діджитал-платформи Суспільне Спорт
— Робота на Іграх-2020 в Токіо точно була унікальною. Сам факт проведення Олімпіади в умовах пандемії — виклик як для Японії, так і для всього світу. Не меншим викликом були й умови роботи для журналістів: існували обмеження щодо пересування, контактів з місцевим населенням та часу на спілкування зі спортсменами. Але це обов'язкові деталі для сучасних умов, по-іншому й бути не могло. Зважаючи на обмеження та відсутність глядачів на трибунах, робота журналістів була ще важливішою: передати усі емоції спортсменів та драматургію змагань, які проходили з обмеженим доступом.
Найяскравіше враження зі мною трапилося одразу в перший змагальний день. Це була шосейна чоловіча велогонка — один з небагатьох стартів з уболівальниками на трибунах. Велосипедисти стартували в Токіо, а фінішували на знаменитому автодромі Фудзі — біля гори Фудзі. Упродовж дистанції їх підтримували тисячі людей, а безпосередньо на трибунах автодрому зібралися 10 тисяч фанів! Велосипедисти провели на автодромі кілька хвилин: зробили три кола за 60 кілометрів до фінішу, а тоді виїжджали на сам фініш. Проте люди на трибунах зібралися ще перед стартом змагань, тобто за 6 годин до того як велосипедисти уперше заїхали на автодром! Увесь цей час уболівальники проводили на арені, незважаючи на сонце та спеку. Вони стежили за гонкою онлайн через великі екрани, емоційно реагували, фотографувалися та в основному насолоджувалися можливістю бути присутніми на цій олімпійській події.
Сергій Захарченко, спортивний журналіст діджитал-платформи Суспільне Спорт
— Ця Олімпіада була першою в моєму житті, тому, звісно, перед її початком був легкий мандраж. Однак робота в режимі «встигнути все й скрізь» вже в Токіо під час змагань швидко заспокоює.
Наш день починався за місцевим часом, але закінчувався за київським. Враховуючи різницю в часових поясах, на сон і відпочинок залишалося дуже мало годин. День зйомок на декількох локаціях, нічний монтаж, короткі перерви на сніданок о 15:00 — стали нашим режимом на 18 днів. Тому враження від змагань, Олімпіади та Японії загалом злилися в один клубок, який навіть по приїзду важко розплутати. Однак, досвід роботи на Олімпійських іграх — найважливіший за весь мій час у журналістиці.
Сергій Захарченко (зліва) та Олексій Мандзій на Олімпійських Іграх-2020 у Токіо
Костянтин Дульцев, спецкореспондент, спортивний оглядач Українського радіо і Радіо Промінь
— Працювати на такому заході як Олімпійські ігри — це честь і велика удача. Така можливість випадає не кожному. Ігри в Токіо були, напевно, найважчими в сучасній історії. Їх можна порівняти з іграми 1948-го року в Лондоні, які увійшли до історії світового спорту під назвою «Суворі Ігри». Оскільки проводилися фактично в спартанських умовах, у зруйнованому після бомбардування під час Другої світової війни місті. Зараз у світі триває інша війна під назвою COVID-19, і до її завершення ще далеко. Особливо це відчувається в Японії, де діє надзвичайний стан, і саме в таких умовах проводились Ігри в Токіо.
Хоча для спортивних журналістів створили максимально комфортні умови, перебуваючи в такому великому місті як Токіо, складно пережити 14-денний карантин, під час якого ми мали відвідувати тільки спортивні арени й діставатися до них на спеціальних автобусах витрачаючи купу часу. Нелегко було працювати й на заходах, які проводилися на відкритому повітрі, адже в цей час у Токіо була неймовірна спека — 36°C, а вологість — 90%. Дивитися на виступи українських спортсменів, яким трішечки не вистачило, аби здобути золоту нагороду або медаль іншого гатунку, теж важко. Незважаючи на 44-те місце в медальному заліку, підсумкові виступи і результати українців я вважаю гідними. Адже в таких складних умовах навіть здобути медаль — вже подвиг.
Звичайно, стати призером Олімпіади — це іноді випадковість, але в більшості випадків медалі завойовують генії того чи іншого виду спорту. А ось щоб стати олімпійським чемпіоном, потрібно, щоб у певний час на небі зійшлися зірки, а самого спортсмена супроводжував неймовірний фарт. Також є купа молодих спортсменів, які зупинилися за крок від медалі, посівши 4-6 місця, проте в них буде шанс значно поліпшити свій результат і здобути нагороди в Парижі на Олімпійських Іграх-2024.
Костянтин Дульцев на Олімпійських Іграх-2020 у Токіо
Нагадаємо, офіційними українськими трансляторами XXXII літніх Олімпійських ігор стали телеканал UA: ПЕРШИЙ, веб-платформа Суспільне Спорт та Радіо Промінь, які входять до найбільшого незалежного медіа в Україні — Суспільного мовника.