Новини компанії

16 січня в Національному музеї Голодомору-геноциду відбувся показ документального фільму «Йона. Голодне марення» виробництва Суспільного. Презентація проєкту пройшла у Києві за участі творчої команди та головної героїні фільму. Стрічка розкриває одну з найменш досліджених сторінок української історії — масовий штучний голод 1946–1947 років, який залишив болючий слід у житті багатьох громад, зокрема й громаді українських болгар.

У рамках заходу Йона Тукусер, головна героїня стрічки, українська художниця болгарського походження, передала до архіву Музею близько 80 інтерв’ю, записаних з очевидцями — жителями різних сіл Болградського, Ізмаїльського та Арцизького районів Одещини. Після показу відбулась дискусія на тему: «Голод 1946–1947 років: факти, усна історія, осмислення», модераторкою якої була Світлана Маховська, старша наукова співробітниця відділу науково-архівних фондів Музею-архіву народної культури Українського Полісся Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф.

Перед показом фільму глядачів чекав особливий момент: Йона особисто знайомилася з присутніми, передаючи кожному маленьку баночку з зерном, яке вона привезла із рідної Бессарабії. «У нас це символ надії. Тримайте свою надію», — зверталась до гостей художниця. Зерно, подароване Йоною, — це більше ніж просто пам’ять про трагедії. Воно символізує зв’язок між минулим і сьогоденням, між Бессарабією, де розгорталися події Голодомору, та сучасною Україною, яка продовжує боротьбу за свої цінності.

Керівниця департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного, продюсерка фільму «Йона. Голодне марення» Анастасія Гудима перед показом представила творчу команду фільму.

Антон Кіссе, президент Асоціації болгар України, сказав: «Це був жахливий час, про який на той момент ніде ніхто нічого не казав. Я щиро вдячний всім, хто сьогодні дає можливість, щоб історія дійшла до кожної людини».

Генеральна директорка музею Леся Гасиджак наголосила: «Теми, над якими працюють наші науковці, це не тільки Голодомор 1932–1933, це й штучні масові голоди, які мали місце на території України в 1921–1923 й 1946–1947 роках. Якщо тема голодомору сьогодні досліджена все-таки більше, то штучні масові голоди — і один, і другий — є менш дослідженими. Саме тому зустріч з Йоною була знаковою подією для Національного музею Голодомору-геноциду, дуже дякуємо Суспільному за вашу працю!»

«Я вважаю, що за мене мають говорити мої роботи, — зізнається Олена Кривенко, авторка і режисерка фільму. — Ми знімали цей фільм близько року і не втручалися в життя, у творчість Йони. Ми були лише спостерігачами, свідками того, що відбувається в її житті й чим вона займається. Найважливіше, що хотілося донести, — це надважливу місію Йони».

Йона поділилася історією, як виникла ідея серії картин про Голодомор: «У 2007 році, розповідаючи студентам в болгарській Художній академії мистецтв спогади людей про Голодомор, я побачила, як вони жахнулися, бо не знали цих фактів. А я, у свою чергу, жахнулася від того, що вони цього не знали. Тоді я вирішила, що після закінчення навчання перше, що зроблю як художниця, — створю серію картин, щоб розповісти ці історії болгарській аудиторії. Перша тема була саме про голод у Бессарабії».

Старший науковий співробітник відділу історії України другої половини XX ст. Інституту історії України НАНУ, к.і.н. Віктор Крупина, який прийшов на презентацію фільму, поділився своїми враженнями від перегляду:

«Фільм неординарний. Власне його унікальність полягає не тільки в тому, що контекст, про який ми зараз говоримо, — третя трагедія українського села у 20 столітті. Унікальність сьогоднішнього заходу, як на мене, полягає в мистецькому осмисленні цієї трагедії. Цю спробу якраз і здійснила пані Йона. Творчість Йони працює на краще усвідомлення штучного голодомору, на боротьбу з потенційними трагедіями і на запобігання подібним трагедіям у майбутньому».

Історикиня Світлана Маховська відзначила, що Йона зібрала досить потужний масив джерел: «Саме усна історія та свідчення людей стають тим інструментом, який дозволяє розкрити правду, довести про те, що відбувалось насправді, і сформувати той наратив, який не буде продиктований радянською чи іншою владою, яка є ворожою».

Своєю чергою Юлія Коцур, завідувачка відділу усної історії Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду, к.і.н., закликала дослідників користуватися музейними архівами: «Ми закликаємо всіх, хто цікавиться й прагне досліджувати історії масового штучного голоду, звертатись до музею».

Більше фото з показу — у фейсбук-альбомі Суспільного Мовлення.

Детальніше про фільм читайте за посиланням.

Творча команда: 

• Олена Кривенко — авторка та режисерка; 
• Надія Стадницька — редакторка; 
• Юнус Сейтаблаєв, Микола Зоценко — оператори-постановники;
• Надія Діновська, Руслан Кузьгов — оператори;
• Сергій Петренко, Олександр Грідін — звукорежисери;
• Олена Мамай — режисерка монтажу;
• Марія Харакоз-Лапаєва, Олена Кваша — лінійні продюсерки;
• Олена Адамчук, Оксана Мигаліско — літературні редакторки;
• Ігор Грицик — дизайнер графіки;
• Вікторія Польченко — акторка дубляжу;
• Анна Терзівець — гостьова редакторка;
• Поліна Чечкова — колористка;
• Анастасія Гудима — продюсерка та керівниця.  

Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатека — платформу унікальних відео та аудіо Суспільного від 1950-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.

Матеріал підготувала Дар'я Опря

Фотографувала Анастасія Мантач

Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом «Повернись живим» для батальйону безпілотних авіаційних систем 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.