Новини компанії

«Капеланки. Молитва у пеклі» — документальний фільм-антологія Суспільного про трьох капеланок з різною історією, але спільною вірою — Олену Легенчук, Марину Сердіченко, Олену Жевець. Фільм розповідає історії жінок, які працюють на передовій, підтримуючи військових у найважчі моменти життя. «Капеланки. Молитва у пеклі» — це не про релігію, а про віру і зміну гендерних ролей. 

Чи може бути жінка капеланкою, чи варто бути жінці капеланкою? Свої думки про ці питання озвучують три капеланки в новелах документального фільму «Капеланки. Молитва у пеклі». Головні героїні стикаються з гендерною дискримінацією й упередженнями з боку деяких військових, які не готові бачити жінку в ролі духовного лідера. Як їхня непохитна рішучість і здатність знаходити слова розради та натхнення поступово завойовують повагу й довіру солдатів.

Прем’єра документального проєкту на платформах Суспільного:

• 20 вересня о 20:55 на телеканалі Суспільне Культура, другий показ — 23 вересня о 9:35;
• 21 вересня о 13:00 на ютуб-каналі Першого;
• 21 вересня о 22:00 на Першому каналі Суспільного, другий показ — 22 вересня о 13:00.
• 21 вересня о 22:00 на телеканалах Суспільне Крим та місцевих каналах Суспільного, другий показ — 22 вересня о 13:00.

Олена Легенчук прийшла до віри через пережите домашнє насилля та внутрішнє спустошення, Марина Сердіченко — через волонтерство, а Олена Жевець обрала цей шлях після втрати чоловіка. Усі капеланки з початку війни проводять служіння, надаючи духовну підтримку військовим на фронті, в госпіталях, підтримують родини військових у тилу. Крім капеланського служіння, кожна з героїнь пережила особисту драматичну історію, яка зробила їх тими, ким вони є: жінками, дружинами, матерями, посестрами, військовослужбовицями, капеланками. 

Над проєктом працювала команда Департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного.

«Ідея документального фільму "Капеланки. Молитва у пеклі" виникла як відповідь на питання: "Чи може жінка бути капеланкою?". Впродовж усієї стрічки три героїні демонструють своєю діяльністю, як змінились ролі жінки у нашому суспільстві після початку повномасштабного вторгнення. Я навмисно вирішила розповісти історії героїнь в окремих новелах, аби підкреслити значення служіння кожної та показати їхній внесок у капеланство, яке зовсім молоде у нашій країні. Я думаю, що через десятки років цей фільм стане свідченням того, як зароджувалось "жіноче капеланство" в Україні, а закладені паростки гендерної рівності проростуть у здорове суспільство, де всі мають рівні права», — ділиться Олена Кривенко, режисерка фільму.

«Я перша жінка-капеланка, яка поїхала на нуль, щоб помолитися за військових», — Олена Легенчук, капеланка-волонтерка, яка консультує ще й у соцмережах.

Олена Легенчук

Олена — протестантка, мати чотирьох дітей, яка до війни була фотографинею, писала книги, малювала та жила з родиною в Іспанії. Після повномасштабного вторгнення вона як волонтерка приїхала до України допомагати військовим, а уже за кілька місяців стала позаштатною капеланкою.

Олена щомісяця їздить в гарячі точки, щоб підтримати військових духовно. «Багато військових казали: “Якщо ви не побоялися сюди приїхати, то нам точно вже нема чого боятися, бо ви з нами!”. І тоді я зрозуміла, що це моя місія. Я маю приїжджати, я маю служити військовим. Сьогодні це те покликання, куди мене кличе Господь», — згадує Олена. Тисячі солдатів можуть молотися з нею і через соцмережі, адже Олена зареєструвалась в тіктоку, щоб будь-який військовий чи на передовій, чи в госпіталі, чи в тилу міг почути її підтримку і молитву. 

Марина Сердіченко — позаштатна капеланка-волонтерка, яка часто їздить на деокуповані та прифронтові території, щоб підтримати не лише військових, а й цивільних. «Для мене капеланство — це частина мого життя. Я не піду на вихідний, я не візьму відпустку. Це те, хто я», — розповідає Марина.

Марина Сердіченко

Марина — євангелістка, болгарська мама, яка виховує трьох дітей. «В крові у болгар піклування про сім’ю, про чоловіків, про дітей. Діти у болгар на першому місці. Для них все — нагодувати, попіклуватися, обігріти», — розповідає Марина. Разом з чоловіком ще до війни жінка відкрила школу та дитячий садок, якими керує й досі. З однодумцями заснувала благодійний фонд «Добрий самаритянин», який допомагає переселенцям. Після повномасштабного вторгнення Марина разом з чоловіком та дітьми почала займатись волонтерською допомогою і для військових: її доньки допомагають у фонді в Одесі, а син їздить з нею у гарячі точки з волонтерською місією.

Марина на своєму досвіді переконалася, що жінки можуть надавати допомогу, яку чоловіки не завжди здатні забезпечити: «Є дівчата, є хлопці, молоді дуже, вони в сини мені підходять. І вони не відкриються чоловікові так, як відкриються жінці. Жінка налаштовує до себе як мама, як сестра, як подруга». 

Дивіться інтерв’ю з Мариною на ютуб-каналі Суспільне Одеса, текстову версію читайте на сайті Суспільне Новини.

Олена Жевець — одна з трьох жінок України, офіційно призначена офіцеркою-капеланкою в лавах ЗСУ. «Не всі в захваті, що жінка взагалі на війні, а тут ще й священник», — ділиться Олена. Однак вона впевнена: «у капеланства немає статті».

Олена Жевець

Олена — протестантка, мати трьох дітей та бабуся. Вона пройшла шлях від професійної медикині та соціологині, працювала в пенітенціарній системі й була капеланкою довічно ув’язнених. До 2016 року Олена займалася соціальною роботою із вразливими групами населення: допомагала нарко- та алкозалежним. 

Служінням для військових Олена, як капеланка-волонтерка, займалась ще з 2017 року, а після початку повномасштабного вторгнення прийшла у військкомат як медикиня. За плечима в Олени 20 років медичного стажу. Майже рік жінка прослужила з ротою охорони як солдатка і бойова медикиня. З 28 січня 2022 року офіційно перебуває на посаді в лавах ЗСУ. 

Втративши багатьох своїх побратимів, зараз Олена як капеланка проводить служіння на похованнях, підтримуючи рідних загиблих героїв: «Капеланство для мене — це посвята Богу і людям до останнього мого життя».

Керівниця департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного Анастасія Гудима говорить про головну мету фільму:

«Це не лише розповідь про службу жінок-капеланок на передовій, а й важливе нагадування про те, як зміна гендерних ролей трансформує наше суспільство. У час війни жінки не просто підтримують захисників та захисниць, вони стають невіддільною частиною цієї боротьби. Цей фільм демонструє, що рівність — це питання не лише прав, а й можливостей, і жінки можуть робити величезний внесок у ті сфери, які ще донедавна вважалися суто чоловічими», — вважає Анастасія.

Творча команда:

• Анастасія Гудима — продюсерка; 
• Олена Кривенко — режисерка; 
• Надія Стадницька — редакторка; 
• Данило Притченко — оператор-постановник;
• Микола Зоценко — другий оператор; 
• Євген Шевченко, Олег Авілов — оператори; 
• Сергій Петренко, Дарина Петренко — звукорежисери;
• Олена Мамай — режисерка монтажу;  
• Марія Харакоз-Лапєєва — лінійна продюсерка.

Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатеку — платформу унікальних відео та аудіо Суспільного від 1950-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.

Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом «Повернись живим» для батальйону безпілотних авіаційних систем 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.