Радіодиктант став важливим елементом єдності України і класно, що в День писемності та мови у нас є така добра традиція, ритуал. Це констатує військовий, письменник, читець Радіодиктанту національної єдності – 2024 Павло Вишебаба. В інтерв'ю Українському Радіо він розповів про власний досвід написання диктантів, перехід на українську, начитування аудіокниг та казок для дітей. Після пережитого на фронті читання диктанту зовсім не лякає, зауважує Павло Вишебаба. І додає: у Радіодиктанті, як і в житті, не треба боятися помилок. Головне — взяти в цьому участь і написати разом.
Радіодиктант став важливим елементом єдності
— Українці вже втретє писатимуть Радіодиктант національної єдності під час повномасштабного вторгнення. Відбудеться це 25 жовтня об 11:00 до Дня української писемності та мови і транслюватиметься на всіх платформах Суспільного — радіо, телебачення, диджитал. Авторкою Радіодиктанту цьогоріч стала українська письменниця Оксана Забужко, а читатиме текст письменник, музикант і військовий 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша Павло Вишебаба. Тож, пане Павле, як дізналися, що будете читати Радіодиктант, наскільки це було для вас несподіванкою і як відреагували на таку звістку?
— Ваша колега написала мені в соцмережах, що є така ідея і вони запрошують мене прочитати диктант. Я сказав, що це, звісно, на розсуд командування, тому що треба бути фізично в Києві. Сьогодні в мене останній день відпустки, я їду від вас одразу на Покровськ. А далі, щоб приїхати до вас цього дня, треба згода командування. Але вони схвально сприйняли цю ідею. І хочуть навіть, щоб хлопці з моєї бригади, які в цей час відпочиватимуть, також писали диктант і взяли участь.
— Торік ви теж зі своїми побратимами писали?
— Саме я того дня не зміг, був на завданні. Але знаю, що побратими писали. Загалом Радіодиктант став важливим елементом єдності. І класно, що в День писемності та мови у нас є така добра традиція, ритуал.
Павло Вишебаба у студії Українського Радіо
«Сумнівів у собі не мав»
— А коли ви отримали це запрошення, не вагалися погоджуватися чи ні? Відповідь одразу була ствердна чи все-таки якісь думки були?
— Єдине, чи мене відпустять з бригади. Читати, чесно кажучи, якихось сумнівів в собі не мав. Мені здається, я досить добре говорю і люди зможуть розчути всі мої слова. Але я ще потренуюсь обов'язково.
— Ви людина медійна, маєте багато виступів, тобто досвіду вистачає. Але чи готуєтесь ви якось особливо до читання диктанту?
— Хіба що працюю над вимовою. Але ваші колеги мені пообіцяли, я дуже на це сподіваюсь, що вони мені підкажуть, як саме читати диктант. Бо диктанти я писав дуже багато разів у своєму житті, але не диктував. Тому мені зроблять експрес-курс з порадами, які я буду сумлінно виконувати.
Досвід читання
— Досвід співпраці з Суспільним у вас є, він пов'язаний з казками. Що це була за співпраця і які емоції залишилися?
— Коли ми були під Вугледаром, мене набрали ваші колеги з Суспільного. Є такий проєкт «Хоробрі казки» і я прямо на телефон начитував казку «Кепка сили», також про військового і його дітей. Я ж і аудіокнигу записував, свою збірку віршів і оповідання начитував. Тому трохи досвіду читання для аудиторії маю.
— А що складніше або відповідальніше читати — вірші, проза для дорослих, чи та ж казка для дитини?
— Коли я начитував саме дітям — це, мабуть, найвідповідальніше. Тому що наскільки я знаю, для дітей дуже важливо як говорять, яким тембром, з яким настроєм. Це навіть важливіше, ніж зміст, який закладається. Тому я намагався дуже спокійно, лагідно і з любов'ю начитувати цю казку, щоб вони відчули якесь тепло, а не лише прекрасний зміст тієї казки про те, як пояснюється, чому тато змушений йти на фронт. Там така історія, що він не лишає своїх дітей, він йде захищати своїх дітей. В цьому був зміст казки і я намагався прочитати так, щоб закладене тепло в змісті вони і в формі могли відчути.
Продовження інтерв'ю читайте на сайті Українського Радіо.
