Новини компанії

Марія Фрей, членкиня правління Суспільного, відповідальна за новини та регіональне мовлення, понад 30 років спілкувалась російською. До переїзду в столицю Марія жила в місті Маріуполь Донецької області, де будувала свою медіакарʼєру, і російська мова була її «джерелом» доходу. 

В інтервʼю вона розповіла про свій шлях переходу на українську мову, хейт в соціальних мережах та поділилась, як українська змінила її стиль спілкування. 

– Як виникло те «агов, а чому не українською?»? Був якийсь конкретний момент чи це було поступовим процесом?

– Для початку важливо сказати, що більш як 30 років свого життя я була повністю російськомовною людиною. На додаток, моя мова (російська, на той час) була основним джерелом мого доходу, адже я працювала ведучою та журналісткою. Не зважаючи на те, що в Маріуполі були осередки українськості, переходити на українську мову у мене не було економічної потреби. Етична частина мого російськомовного життя легко вирішувалась відповіддю на кшталт: «Я розмовляю з людьми тією мовою, якою вони до мене звертаються». Таким чином, перебуваючи в україномовному середовищі я переходила на українську, в російськомовному — на російську. Так я ростила і свою старшу доньку, яка народилась і почала своє навчання в школі — російською. 

– Які були ваші перші спроби спілкування українською?

– Мій повний перехід на українську стався після народження другої доньки у 2016 році. Тоді, вже в Києві, я зрозуміла, що навіть в столиці України я не можу оточити дітей україномовним середовищем. Я не чула побутової дитячої української, коли діти замість «папа», кажуть «тато». Стало страшно, що наше майбутнє, наші діти, не мають можливості чути й говорити українською. Прийшло усвідомлення, що це все відбувається через нас, батьків, адже саме ми обираємо мову спілкування та пізнання світу для наших дітей. І саме нам треба взяти відповідальність за це.

У 2016-2017 роках переходити на українську мову в Києві було важко: україномовного середовища не було ні в школах, ні в садочках, ні в гуртках. Люди місяцями шукали когось, хто б викладав бальні танці чи малювання українською, а не «тем язиком, который понимает большинство детей». Щоб оточити дитину україномовним середовищем, треба було його самотужки створювати. І деякі батьки це й робили: створювали приватні садочки та невеликі гуртки, що переросли тепер в мережеві ініціативи для маленьких українців. 

– Як відреагувало оточення на ваше рішення спілкуватись українською? 

– Про свій повний перехід я також написала в соціальних мережах. І тут зі мною сталось те, чого ніколи не було, коли я використовувала російську мову для спілкування. Я отримала надзвичайну кількість хейту та погроз, а деякі пропагандистські пабліки писали про те, як я вбиваю в собі та своїх дітях російське коріння. Асоціюватися з тими, хто мені погрожував вбивством, катуваннями та зґвалтуванням на центральній площі міста за використання української, мені більше не хотілось — я остаточно перейшла на українську в побуті, на роботі, з друзями та колегами. 

– Чи відчуваєте ви, що ваше життя або спосіб вираження себе змінилися з переходом на українську?

– Перехід на іншу мову — складний і тривалий процес: треба переналаштувати всі свої гаджети й додатки, видалити всі звичні ресурси, вручну заблокувати дітям російськомовний ютуб, відкласти подалі всі російські книги та, найважче, утриматись на якийсь час від ностальгії, адже наша пам’ять безпосередньо пов’язана з мовою. На якийсь час мені здавалось, що я втратила частину свого минулого: коли я щось згадувала — перше кохання чи першу книжку, я робила надзусилля, аби перекласти все це з російської на українську. Були моменти оніміння, коли я не вступала в дискусії і не долучалась до обговорень, адже мені не вистачало словникового запасу для висловлення власних думок. Впевненості не додавало й навколишнє середовище, яке сміялось і дивувалось нелогічності моїх дій. Аби вільно говори українською в Україні, треба було докласти надзвичайно багато зусиль. 

Читайте також: Під час війни комунікація є особливо важливою, — Марія Фрей

– Що для вас означає «спілкуватися лагідною українською»?

– 24 лютого російська мова для мене перетворилась на симптом небезпеки. Коли вперше після повномасштабного вторгнення я почула російську за кордоном, то мені стало страшно. Раптом, це ті самі родичі тих самих катів з Ягідного чи вбивць із Маріуполя? У мене з’явилась захисна реакція: не реагувати на російську мову, навіть коли хтось звертався до мене безпосередньо. Думаю, що українці ще багатьом поколінням будуть передавати сигнал, що означатиме: чуєш російську — будь готовий до небезпеки та захисту. 

Українська дуже змінила мою вимову та стиль спілкування. Помітними стали зміни навіть в інтонації: мій голос став спокійнішим та глибшим. Коли діти дивляться якісь старі записи, на яких я говорю російською, то не впізнають мене. Своїм раціональним та виваженим стилем комунікацій я завдячую в тому числі українській мові.

До речі, свого часу саме Суспільне стало для мене простором безпечної української: в нашій невеликій команді з Романом Вінтонівим говорити українською було легко та весело. Він жартував: якщо люди взагалі вміють говорити, то вміють говорити і українською. Важливою стала етична складова спілкування: тепер, коли до мене звертались російською, я не переходила для них на російську, я продовжувала говорити українською, адже знала, що тільки так можна створити україномовне середовище для своїх знайомих та колег. Зараз українська для мене — це про безпеку, свободу та повагу до себе та своєї країни.

Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Новини, Суспільне Культура, Суспільне Спорт та національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих діджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Захищаємо свободи в Україні.