Новини компанії

Актор, театральний режисер, виконавець ролі Івана Довбуша Олексій Гнатковський цьогоріч читатиме Радіодиктант національної єдності.

У новому епізоді подкасту «Я Вас слухаю» від Радіо Культура Олексій Гнатковський розповів ведучому Вадиму Карп’яку про Олексу Довбуша та його брата Івана, політологію й акторство, про війну та найбільшу мрію.

У фільмі «Довбуш» ви зіграли Івана Довбуша, брата Олекси Довбуша. На думку багатьох кінокритиків — це найкраща роль у фільмі. Ви згодні з такою оцінкою?

— Порівнювати Олексу та Івана — це як порівнювати Роберта Де Ніро та Аль Пачіно.

Ви тепер теж в топ українських акторів, ви й до того були в топ акторів, тільки театральних. Вас знали як Гамлета, Енея, автора моновистав. Після «Довбуша» все змінилося, і ви стали ще популярнішим. Але запитати я вас хочу про популярність Довбуша. Чому, на вашу думку, він настільки популярний в народі? Адже опришків було багато, але щодо жодного немає такої міфології.

— Так, опришків було багато, і в ті часи вони були «рок-стар», кожне ім'я було відоме. Насправді й Довбушів було двоє: Іван та Олекса. І швидше Іван був ватажком, аніж Олекса. Але зараз ми знаємо тільки про Олексу Довбуша. Всі опришки, як міфологема, зливаються в один єдиний образ. Олекса Довбуш — це загальний образ всіх опришків.

Немає документальних свідчень життя опришків, ми знаємо його з усних переказів: з уст в уста, від села до села, з покоління в покоління. І спочатку ці легенди трішки відриваються від землі, а згодом підіймаються в небо. Я думаю, що Олекса Довбуш — це узагальнена історія всіх опришків. Чому до них такий пієтет в Україні? Тому що, як на мене, там є значно глибша історія, аніж просто соціальний рух, коли він у багатих забирав, а бідним віддавав. Мені здається, що оця «соціальна справедливість» — це радянське напилення. Вся радянська історія і навіть марксистська ідеологія постійно говорять про оцю класову боротьбу, про те, що є бідні й багаті. Бідні — це аналогія до пролетаріату, а багаті — звичайно, до капіталістів. 

Мені здається, що це швидше історія про боротьбу окремої людини за свої права і свободи. Не класова історія, а, якщо хочете, історія демократії. В сучасному світі ми назвали б це боротьбою за європейські цінності. Ці європейські цінності — це права однієї особи на власну свободу і на власне майно. Це приклад того, як у нас хотіли б жити люди, і які у них є цінності. А їхні цінності — це особистісна свобода.

В нашій ментальності є оця готовність пожертвувати благами, безпекою, їжею заради Свободи. І це нас кардинально відрізняє від москалів, тому що вони заради благ готові жертвувати своєю свободою. Це наша принципова відмінність. І це нас поєднує з усіма європейськими народами.

Читайте також: Суспільне оголосило, хто напише та читатиме Радіодиктант національної єдності

Відчувається, Олексію, у вас студент-політолог. Адже ваша перша освіта — це політологія?

— Так.

Такого сміливого трактування «Довбуша», як борця за права людини, я ще не чув.

— Це середина XVIII століття, це відголоски всіх буржуазних революцій в Європі, тобто це ті течії й ті тенденції, які були тоді в Європі, умовно кажучи, модними, популярними. Це буржуазна революція у Франції, розвиток парламентаризму у Великобританії, всі ці течії були модні, актуальні. А Україна — для мене Довбуш, і приклад того, що ми європейська країна. Ми фактично були тоді в Європейському Союзі. Це була Шенгенська зона буквально. Жили волохи, мадяри, українці, поляки. Всі спілкувалися різними мовами, мали різну валюту, але всі одне з одним взаємодіяли. Більше того, в гуцульській міфологемі є така річ, як пієтет до Венеції. Поїхати в Венецію для них простіше, ніж поїхати на Азовське море. Європейська традиція починає існувати в нашій звичці, в нашому розумінні світу. Кордони Радянського Союзу просто обмежили наш світогляд.

Тобто Довбуш — це початок європейської ідеї лібералізму, права людини на власність, на своє життя і на свободу? Просто вона висловлена в такий спосіб, доступний для українців на той момент?

— Так. На той час інших способів не було.

Є кількасот визначень поняття культура. Одне з моїх улюблених звучить так: «Культура — це надбіологічна форма організації людей». Наша культура — це те, що відрізняє нас від інших. І в цьому сенсі українська культура повинна об'єднувати. Чи не здається вам, що зараз вона починає місцями роз'єднувати українців?

— Культура — це одночасно і явище, і процес. У процесі творення культури, очевидно, вона має об'єднувати, але культура також провокує. Вона провокує на діалог, в діалозі народжується істина. Якщо, звісно, діалог ведеться на професійному рівні та з розумінням різних процесів і явищ. Тоді цей діалог може сформувати ідею.

Хороший, вартісний мистецький твір не дає відповіді на запитання, він формулює запитання. І людина сама шукає ці відповіді. Як казав Вахтанг Кебуладзе, «культура — це щось іще».

— Світ змінюють ті, хто робить більше, ніж треба. Це стосується всіх сфер, і культури також. Якщо ти задовольняєш базові потреби, а потім робиш щось іще, більше, ніж треба, — ти робиш поступ, як для себе, так і для свого оточення.

За першою освітою ви політолог, наскільки активно ви зараз цікавитеся політикою?

— Я дуже добре розумію процеси. Всі знають крилату фразу «якщо ти не цікавишся політикою, політика починає цікавитися тобою». Я не можу уявити себе поза політичним процесом. Це не лише я, ми всі зараз живемо в активному політичному процесі. Кожен з нас має розуміти, в якій ситуації ми живемо.

Історія зараз в такому моменті, коли кожен долучається, як може. Долучатися можна по-різному, і в якийсь момент треба буде долучатися до відповідальності за країну на офіційному рівні. Ви у 2010 році вже пробували балотуватися до Франківської міської ради. Не хочете повернутися до цього досвіду? Медійні особи потрібні на виборах будь-якій партії.

— Я буду перебірливий. Ми повинні служити своїй державі усіма засобами й способами. Кожен чоловік в нашій країні повинен розуміти, що настане час йому взяти до рук зброю. Потрібна ротація, нам потрібно міняти хлопців, потрібно захищати країну. Війна не скінчилася, і вона надовго. Нам потрібно розуміти, що ми всі маємо захищати державу. І у кожного з нас є своя зброя. У мене є моє художнє слово, у вас є мікрофон.

То все ж ви готові після гарячої фази війни піти на вибори?

— Я б відповів фразою «Господи, нехай ця чаша мене омине». Я б дуже хотів продовжувати займатися тим, чим я займаюся зараз.

Всю розмову слухайте у подкасті «Я Вас слухаю».

Нагадаємо, 27 жовтня об 11:00 Радіодиктант національної єдності-2023 звучатиме по всій країні на хвилях Українського Радіо та Радіо Культура, наживо транслюватиметься в ефірі телеканалу Суспільне Культура, на ютуб-каналі Українського Радіо і на фейсбук-сторінках Суспільного. Цьогоріч авторкою тексту Радіодиктанту стане поетеса, перекладачка, авторка прозових творів, лауреатка Шевченківської премії — Катерина Калитко. Читатиме актор, театральний режисер — Олексій Гнатковський. 

Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Новини, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих діджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Захищаємо свободи в Україні.

Фото — Суспільне Хмельницький