Новини компанії

До команди інформаційно-аналітичного проєкту «Культура на часі» на телеканалі Суспільне Культура приєдналася нова телеведуча — Ірина Сорока. 

Вже сьогодні, 12 червня, о 22:00 дивіться перший випуск проєкту з Іриною.

Читайте також: Новий випуск проєкту «Ідемо в музей. Неокуповані» — про музеї Харківщини

Напередодні ефіру вона розповіла про досвід, який став у пригоді в новій роботі, про сюрпризи під час кастингу, про роль культурної тематики під час війни та про те, що дозволяє їй «триматися» в часи російського повномасштабного вторгнення.

— Ірино, ви вже досить давно у команді Суспільного, і «Культура на часі» для вас теж не новий проєкт. Розкажіть, будь ласка, про ваш досвід.

— Так, моя журналістська кар’єра розпочалася на телеканалі Суспільне Крим. Тоді для мене все було абсолютно нове, цікаве і невідоме. Спочатку я працювала журналісткою, потім — випусковою редакторкою, а потім — ведучою прямих ефірів. Ця робота дала мені колосальний досвід, зокрема швидкого реагування і повної відповідальності за кожне сказане слово. Бо ти готуєш, приміром, випуск новин, і все йде гладко, і тут за 15 хвилин до випуску тобі телефонують і кажуть: «Почалися обшуки у кримських татар!» І ти сідаєш все повністю переписувати, розуміючи при цьому, що мусиш розповісти все якомога повніше і якомога правильніше подати.

Це була переважно суспільно-політична проблематика, але ми багато розповідали і про новини культури, про те, як кримські митці після окупації просувають кримську культуру вже тут, у Києві. Згодом ми почали робити дайджести для марафону «Суспільне. Спротив» — для того, щоб постійно інформувати, що відбувається в Криму, щоб в Україні не забували, що ця болюча тема лишається актуальною. Це була дуже цікава і важлива робота. Але в якийсь момент я зрозуміла, що мені стало надто комфортно. Мені комфортно збирати новини, комунікувати з усіма людьми, яких я добре знаю. А коли тобі довгий час комфортно, ти перестаєш рости і розвиватися. І саме в той момент я дізналася, що команда телеканалу Суспільне Культура запускає новий проєкт — інформаційно-аналітичну програму «Культура на часі». Я зв'язалася з Юлією Дичук, яка була продюсеркою проєкту, надіслала їй своє резюме, потім ми зустрілися, я виконала тестове завдання, і, власне, з липня я працюю в команді «Культури на часі».

— Ви були журналісткою і редакторкою проєкту. Якою буде ваша роль як ведучої? Яких можливостей вона додає?

— Такий проєкт — це завжди командна робота, і найбільше мене тішить, що тут справді прекрасна команда, завжди відкрита для всього нового. Саме тут мені вдалося реалізувати свої найсміливіші ідеї. Приміром, я зробила цикл матеріалів про відеоігри. Можливо, на перший погляд, це не зовсім про культурну тематику, та й взагалі якось несерйозно. Але насправді це величезна і дуже серйозна індустрія, яка має свою роль у житті сучасного суспільства, тож розібратися в цьому було дуже цікаво.

Також саме в цьому проєкті сталися мої перші закордонні відрядження. Разом з Оленою Зашко ми висвітлювали вручення альтернативної Нобелівської премії «За правильний спосіб життя» та події 73-го міжнародного кінофестивалю «Берлінале».

А коли оголосили кастинг на нового ведучого чи ведучу, я подумала, чому б не спробувати. До того ж Віктор Дяченко, який був ведучим цього проєкту, дуже мене підтримав, у нас відбулася дуже тепла розмова, він дав декілька важливих і надихаючих порад, і я вже впевненіше пішла на кастинг.

— Розкажіть про кастинг, будь ласка. Ви хвилювалися?

— Чесно кажучи, спочатку я зовсім не хвилювалася. Але коли розпочалися тракти (прослуховування ведучих — прим. ред.), я прийшла подивитися, як трактуються інші потенційні ведучі, і оце було помилкою, не варто було цього робити (посміхається). 

Одним із завдань тракту було інтерв'ю з комунікаційницею Музею Ханенків Ольгою Носко (також ведучою передачі «Ідемо в музей» — прим. ред.). Я підготувала запитання до неї, і, в принципі, була впевнена у своїх запитаннях. Але коли побачила, як під час цього інтерв'ю хвилюються інші ведучі, то якась ця невпевненість передалася і мені. Потім креативний продюсер проєкту сказав, що було видно, як я хвилювалася.

А після інтерв’ю з Ольгою було заплановане ще одне, і тут прямо перед трактом до мене підходять і кажуть: «Слухай, трапилась халепа, гість злетів, буде розмова з іншою людиною». І я така: «Ммм… Ну зрозуміло». Тут мені дуже допоміг досвід прямих ефірів і того швидкого реагування, про яке ми вже говорили. Я швиденько погуглила нову тему, сформулювала нові запитання. Випусковий теж давав підказки у вухо, і тут, знову ж таки, потрібне вміння чути одночасно і відповіді гостя, і настанови випускового. В результаті все пройшло добре. Зараз я розумію, що, мабуть, воно так і було заплановано, бо в ефірі завжди треба бути готовим до якихось стресових ситуацій, готовим швидко і спокійно реагувати на них.

Читайте також: «Я.Є.Тил» на Суспільне Культура — історії українців, які наближують перемогу

— Яке, на вашу думку, місце культурної тематики загалом і цього проєкту зокрема у часи війни?

— Думаю, дуже важливе. Певний час існувала така думка, начебто культура тепер «не на часі». Власне, сама назва нашого проєкту і спростовує цей міф. Тут є декілька аспектів.

По-перше, у цій війні ми втрачаємо не лише людські життя, а й наш культурний спадок, наше мистецтво. Звичайно, немає нічого важливішого за життя людей, але після перемоги нам треба буде думати не лише про відновлення критично важливої інфраструктури, а й про відновлення цього спадку, наскільки це можливо. От, приміром, у результаті підриву Каховської ГЕС вже затоплено музей Поліни Райко, це величезна втрата. А загалом після початку повномасштабного вторгнення постраждало вже декілька сотень пам’яток. Про це не можна не говорити.

По-друге, ми маємо говорити про культурні досягнення, які відбуваються навіть під час війни. Адже прямо зараз наші митці продовжують творити, і досягають чималих здобутків світового рівня. Культура відрефлексовує все те, що відбувається зараз з нами, і говорить про це у свій спосіб, який іноді буває більш зрозумілим для людей, ніж самі факти. Приміром, історію про «русский воєнний корабль» будуть пам’ятати в тому числі завдяки поштовій марці про нього. А це вже царина мистецтва. Тому це ще один спосіб комунікувати зі світом про нас та нашу боротьбу. Люди можуть втомитися від новин, але не від мистецтва. Тому ми мусимо про це говорити, саме в такий спосіб нас можуть скоріше почути.

— І наостанок особисте питання. Що вам допомагає триматися зараз, що підтримує?

— Мабуть, лише моя робота. Відразу після повномасштабного вторгнення я відчула себе такою безпорадною. Я думала, що краще б я уміла хоч щось робити руками, тоді з мене була б хоч якась користь. І мені було так соромно за себе. Але це тривало кілька днів. Потім, коли ми з нашими продюсерами та редакторами почали планувати наступну роботу, це минуло. Я зрозуміла, що моя робота навіть зараз є важливою і корисною. І, може, зараз навіть важливішою і кориснішою ніж будь-коли до того. 

Чим більше я працюю, тим більше мені хочеться працювати. Тому ось саме це і підтримує — моя робота. І ще люди, які поруч.

Нагадаємо, що інформаційно-аналітичний проєкт «Культура на часі» виходить щодня о 22:00 на каналі Суспільне Культура. Це вечірній огляд мистецьких виставок, кінопоказів, літературних і музичних фестивалів, а також розмови з лідерами думок про культуру як ціннісний орієнтир в умовах війни.

Суспільне Культура — суспільний загальнонаціональний телеканал для культурного дозвілля. Кіно, театр і музика, цікаві програми про мистецтво, спецпроєкти та ефіри наживо з головних культурних та мистецьких подій країни.