Новини компанії

Режисер-документаліст, продюсер, волонтер Азад Сафаров — у випуску програми «Межі». Його документальний фільм «Будинок зі скалок» — перший в історії український фільм, який номіновано на «Оскар». Цей спільний фільм українського режисера Азада Сафарова і данського режисера Сімона Леренґа Вільмонта розповідає про українських дітей, які живуть в Лисичанському притулку поруч із лінією фронту.

Про волонтерство, про те як війна травмує дітей та чому Україна має позбутися архаїчних радянських інтернатів — дивіться в інтерв'ю  «Межі» з Азадом Сафаровим на місцевих каналах Суспільного Мовлення та ютуб-каналі Першого. 

Відео:  https://youtu.be/5_mXgNcjnak 

Понад 16 тисяч українських дітей росія незаконно депортувала під час повномасштабного вторгнення. Ще три з половиною сотні вважаються зниклими безвісти. Це цифри благодійного фонду «Голоси дітей», співзасновником якого є Азад Сафаров.

«Мене  обурює те, як нахабно, зі зброєю, росіяни приходять викрадати наших дітей. Яке вони мають право? У селі Степанівка директор притулку показав нам відео з камер спостереження, як заходять озброєні російські солдати та шукають дітей. Виховательки та директор частину дітей встигли сховати у своїх домівках, але там все одно залишалися діти, й видно на відео, як російський солдат і ФСБшник читають список і питають, хто в залі є. Нам показали залишені торбинки із взуттям і одягом дітей, яких забрали, — діти не хотіли брати з собою одяг та казали, що повернуться. Це злочин проти людяності: прийти зі зброєю проти дітей-сиріт, налякати їх, а потім забрати, вивезти на автобусах. Це треба бути фашистами, нацистами, щоб так діяти — викрадати дітей. Чому вони викрадають і вивозять сотнями, тисячами українських дітей? Тому що хочуть вкрасти  й  емоційно знищити наше майбутнє», — вважає Азад Сафаров.

Читайте також: «Боротьба України з росією — це боротьба двох цивілізацій», — інтерв’ю «Межі» з істориком Ярославом Грицаком

На думку Азада Сафарова, одна із цілей путіна і росії — це вплинути на українців через дітей, відібравши у них їхнє мирне сьогодення.

«Діти, які ростуть біля війни, надто швидко дорослішають та, на жаль, втрачають своє дитинство. Вони не можуть досхочу бігати й гратися на вулиці, вони не можуть піти в ліс по гриби. Діти надто швидко розуміють, що таке міни, прильоти, різновиди зброї. Вони розмовляють з тобою як дорослі люди. Дитина все чує, і нам треба перестати ігнорувати або думати, що діти нічого не розуміють, що вони ще маленькі. Досвід війни — це річ, яка буде переслідувати нас довгі роки. Ми маємо зараз підтримати дітей, надати їм сили емоційно пережити це».

Режисер вважає, що росія через свої медіа та «культурні заходи» намагалася і намагається впливати на дітей на окупованих територіях.

«Подивіться, що вони роблять першим, коли заходять на якусь українську територію. Відразу міняють шкільну програму, міняють телевізійні програми, починають проводити якісь табори для дітей у своєму комуністичному архаїчному режимі. Нам потрібно працювати над цим, наприклад, запрошувати дітей зі східних регіонів на культурні заходи тут, на заході України, в інших областях. Ми не розрізняємо дітей проукраїнських чи проросійських. Вони всі діти і їм треба допомогти зрозуміти, де справжня правда. Знайомий 14-річний хлопець зі Світлодарська, який зараз зник, не на зв’язку, — обожнював Україну. Я дуже переживаю, що з ним зараз, я дуже хочу його побачити знову. Я хочу, щоб ми повернули наші міста і повернули кожного з них додому. Тому що, якщо ми відвернемося від цих дітей — виграє росія, а не ми».

Про інтернати в Україні: «Наша мета — позакривати, позбутися цих архаїчних радянських інтернатів, бо їх придумали в Радянському Союзі для того, щоб батьки йшли працювати, а про дітей можна було забути. Ви залишаєте дітей нам, ми їх виховаємо, а ви йдіть працювати. Інтернати — зло. Дитячі будинки сімейного типу — це майбутнє. Є дуже багато родин, охочих відкривати такі будинки, але потрібно їм допомогти з цим. І тут держава має робити якусь промо-кампанію для того, щоб дітей забирали в такі маленькі камерні родини, де дитина буде відчувати себе індивідуальністю, де буде відчувати турботу, піклування».

Проєкт «Межі» покликаний розповісти про силу та єдність українського народу. Спікери програми — українці, різні за національним походженням, культурою та місцем проживання — доводять на власному прикладі, що лише прийняття різності може забезпечити перемогу України над росією. Це лідери думок, журналісти, історики, дослідники, активісти, правозахисники та культурні дієвці. Щоп'ятниці скорочену версію «Межі» можна подивитися о 20:45 у всеукраїнському проєкті-марафоні «Суспільне. Спротив». Онлайн переглядайте інтерв’ю проєкту — на ютуб-каналі Першого. Щонеділі о 16:30 на місцевих каналах Суспільного. Онлайн-трансляція — на сайтах філій.

Суспільне Мовлення — єдине медіа в Україні, яке регулярно виготовляє проєкти мовами національних спільнот — для них, а про них — українською. У 2019 році був створений Координаційний центр мовлення національних меншин. Команда Центру збирає інформацію з усіх куточків України про найважливіші для кожної спільноти події, виклики та проблеми, прагне створити середовище рівності, толерантності та плюралізму нацменшин.

Нагадаємо, Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, а також 24 місцеві телерадіокомпанії та супутниковий телеканал Суспільне Новини. Новини про Україну та регіони читайте на сайті suspilne.media та діджитал-платформах.