Грудень 23, 2022
Бути вдома — нові історії волонтерства у проєкті «Двері» на Суспільному
Команда проєкту Суспільного Мовлення «Двері» продовжує розповідати історії українців різного етнічного походження, які після повномасштабного вторгнення прихистили вимушених переселенців. Герої нових історій — українська німкеня Юлія Тайпс, яка з колегами переобладнала навчальний центр на центр підтримки переселенців, та служителя Бучацького монастиря отець Пантелеймон, який надав людям не лише притулок, їжу і все необхідне для життя, але й духовний спокій.
Після 24 лютого молодіжний навчальний центр «Німецька молодь Закарпаття» став гуманітарним хабом та центром підтримки вимушених переселенців. Юлія Тайпс із колегами приймала дітей сиріт з евакуаційних потягів та організовувала їхнє перевезення за кордон. Завдяки партнерам із Німеччини, Австрії, Румунії, Словаччини, Чехії, Польщі центр відправив 70 бусів гуманітарної допомоги і 30 вантажівок до Києва, Харкова, Сум, Дніпра, Миколаєва. Щотижня центр доставляє в гуртожитки соціальні пакети вимушеним переселенцям та допомагає лікарням — лікарні Св. Мартина, онкологічному відділенню обласної дитячої лікарні, військовим шпиталям у Мукачеві, Сваляві, Ужгороді.
«Мені дуже подобається, коли Україну називають вільною та незламною. Під час війни я зробила два татуювання — карта України та жовто-блакитний прапор зі словом “home”, тому що я тут вдома. І хочу залишатися тут. Зараз треба працювати так, ніби завтра буде перемога. Перше, що я зроблю після перемоги — це проведу великий молодіжний проєкт у стінах нашого навчального центру з молодими людьми, які приїдуть до нас із Маріуполя, Донецька, Харкова, Києва і Криму», — каже Юлія Тайпс.
Читайте також: «Межі» — інтерв’ю з представниками нацспільнот та корінних народів на Суспільному
Після повномасштабного вторгнення отець Пантелеймон з міста Бучач на Тернопільщині відкрив двері свого монастиря та надав притулок вимушеним переселенцям зі Слов’янська, Ірпеня та інших міст, що постраждали від російської агресії. Містяни та волонтери допомагають із речами, продуктами й усім необхідним для життя. Для священнослужителя та його вірян не має значення ані національність, ані віросповідання людей — вони допомагають кожному, хто цього потребує. У березні монастир прийняв більш як сто тридцять осіб, зараз тут перебуває шістдесят осіб.
«Монастир відчинив свої двері, щоб всі люди тут відчули безпеку, спокій і мир, хоч би на час перебування у ньому. Захід, Схід — у нас тут вся Україна. Найбільше вразило переселенців, що ми — єдині. Ми насамперед приймаємо людей. Немає значення, якої вони національності, якого віровизнання, чи навіть яке мали бачення до цього. Це є нашим християнським обов’язком.
Діти наших гостей залишають на згадку малюнки з українською символікою. Про що це говорить? Це говорить про майбутнє, що діти хочуть бачити вже іншу країну: мирну, спокійну. Тільки є один єдиний момент — не здатися, наче все втрачено, а робити кроки, намагатися стукати, шукати, телефонувати. І в такий спосіб ось ці двері того добра, того милосердя, цієї єдності, любові та миру — завжди будуть для нас відчинятися», — переконаний отець Пантелеймон.
Проєкт «Двері» — це цикл із вісімнадцяти документальних історій про українців різного етнічного походження, які, кожен на своєму фронті, борються заради майбутнього мирного життя в Україні. Герої проєкту згуртувалися, волонтерять, відчиняють двері своїх домівок для переселенців — таким чином наближаючи спільну перемогу. У різні часи українська земля прихистила представників різних нацспільнот, тепер їхні нащадки допомагають з прихистком українцям, які рятуються від війни. Проєкт власними силами створила команда Координаційного центру мовлення національних меншин Суспільного.
Подивитися попередні історії проєкту «Двері» можна за посиланням:
- Історія Марії Гартль, яка прихистила родину з Бахмута
- Відкрив двері своєї церкви для переселенців з Маріуполя — історія пастора Георгія Підойми
- Відкрив «Двері» волонтерського хабу: історія Юліана Крицака
- «Тільки об’єднавшись разом, ми зможемо перемогти» — історія Елеонори Кулчар
- «Зрозуміла, що писати про фронт замало, – треба допомагати» – історія Олександри Корчинської
- «У мене постійно була думка: чим я можу бути корисною в цей час» – історія Наталі Чобан
- «Син питає: як може бути, що Батьківщина мами напала на мою?» — історія Фазиля Аскєрова
Проєкт виходить на місцевих телеканалах Суспільного Мовлення, у національному марафоні «Єдині новини #UAразом», на телеканалі Суспільне Культура та ютуб-каналі Першого.
Суспільне Мовлення — єдине медіа в Україні, яке регулярно виготовляє проєкти мовами національних спільнот — для них, а про них — українською. У 2019 році був створений Координаційний центр мовлення національних меншин. Команда Центру збирає інформацію з усіх куточків України про найважливіші для кожної спільноти події, виклики та проблеми, прагне створити середовище рівності, толерантності та плюралізму нацменшин.
Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, а також 24 місцеві телерадіокомпанії та супутниковий телеканал Суспільне Новини. Новини про Україну читайте на сайті suspilne.media та діджитал-платформах.