Суспільне|Мовлення | Новини компанії

Грудень 05, 2022

«Всі знають, заради чого», — Вікторія Хамаза розповіла Суспільне Черкаси про волонтерські поїздки

Дев’ять місяців журналістка Суспільне Черкаси Вікторія Хамаза між репортажами та інтерв’ю живе у зборах, поїздках на фронт і займається евакуацією людей з прифронтових територій. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний відзначив її роботу почесним нагрудним знаком «За сприяння війську». Про свої перші волонтерські поїздки після широкомасштабного вторгнення та потреби захисників Вікторія розповіла в інтерв’ю колегам. Дивитись розмову можна на сайті філії або у всеукраїнському телепроєкті «Суспільне. Спротив».

Читайте також: Герої боїв біля Чернігова — у другій серії трилогії Суспільного «Битва за Чернігів»

Про волонтерство на початку повномасштабного вторгнення:

— Я провела ефір з волонтерами, вони розказали про потреби. На той час ще не у всіх були приміщення для збору допомоги. Кажу: «Давайте, я у своїй квартирі зберу». Кинула клич, і люди почали відгукуватися. У моїй трикімнатній квартирі навіть проходи були засипані. Ми спали в коридорі між кімнатами, фасували, вивозили, і люди все йшли. Реально навіть о другій, третій ночі люди телефонували. Обсяги були настільки великі, що квартири не вистачало. Мені дозволили збирати допомогу у приміщенні Суспільного в Черкасах. Якраз було найзапекліше протистояння в Харкові, і ми збирали величезну постачу. Два поверхи були заставлені провізією. Тоді все Суспільне Черкаси фасувало, пакувало, виносило. Це наскільки єднання було, всі, як один організм.

Перший напрямок, куди поїхала з командою:

— Київщина. Тоді звільняли Бучу, Ірпінь, Бородянку. Цей жах, коли на вулицях знесилені люди. Люди, тварини, практично з одного посуду п'ють воду. Всі брудні, хтось плаче, хтось сміється, шалений трупний запах. Мертві люди лежали скрізь. Були свіжі тіла, були давні, і тут же ж поряд живі люди їдять. Виходили на вулицю, хто не боявся. Дуже багато людей боялися. Ми заїжджали в села, там надзвичайно над людьми знущалися. Хлопці не могли навіть з бусів виходити. Я тоді виходила, підіймала руки, казала, що ми волонтери, привезли медицину, їжу… Тоді йшли на контакт.

Перший досвід поїздки «на нуль»:

— Це був квітень, схід. Перший виїзд туди був небезпечний: перша простріляна дорога, перші обстріли. Страшно. Військові нас ховали за якісь автівки, броньовані автівки. Все літало, ми паралельно закидали провізію в машини хлопцям. Я їхала на другий раз і обіцяла собі, що, мабуть, це буде останній раз, бо нам пощастило, що ми вижили. А вийшло, що ось так. То був переломний момент.

Реалії прифронтової зони:

— Різні поїздки є — і на 2-4 дні, і півтора тижня. Влітку було простіше, а зараз ми спимо інколи в окопах, у розбомблених будівлях. Дуже докучають миші. Це просто катастрофа. Ти лежиш у спальнику і чуєш, як по тобі або коло тебе лазять. Вони не бояться людей.

Читайте також: «Тижні Сковороди на Суспільному» до 300-річчя філософа

Про повернення після поїздок у Черкаси:

— На початку літа було дуже тяжко. Я не могла їздити у громадському транспорті, була панічна атака, від шаленої кількості людей страшно було. Влітку, після гарячих виїздів, перші два дні спілкувались лише з командою. Зараз ми вже втягнулися. Так, контраст разючий. У нас тут інше життя, у нас війна не відчувається взагалі. Але ти з цим миришся, бо хлопці там заради того, щоб ми тут жили нормально, щоб діти не відчували страху. Але це не привід забувати про війну.

Про цінності:

— Зараз відключають світло, воду. Але коли ти живеш дев’ять місяців у такому режимі (в ставках купаєшся або не купаєшся, серветки є) і без світла звик — ти думаєш: це така дрібниця в порівнянні з тим, що там (у прифронтовій зоні — ред.). І з тим, що ти живий, тобі є куди повертатися, в тебе є дім. Ти можеш обійняти тата, маму, дитину, чоловіка.

Про потреби:

— Потрібні медикаменти, протизастудні засоби, теплі речі, шкарпетки, термобілизна. В госпіталі просять капці, спортивні штани, олімпійки, щоб зразу переодягати хлопців. Бувало таке, що хлопці в госпіталі просто в простирадлі, босі, не було у що перевдягнути.

Що тримає захисників:

— Віра в перемогу, розуміння, що це тимчасово. Ми відіб’ємо кожен сантиметр. Усі знають, що на кону, і всі знають, заради чого це роблять.

За потребами і зборами для захисників можна стежити на фейсбук-сторінці Вікторії Хамази, а відео розмови дивіться за посиланням.

Всеукраїнський проєкт «Суспільне. Спротив» виходить в ефір у будні з 7:00 до 11:00, з 12:00 до 16:00 та з 17:00 до 21:00 одночасно на телеканалі Суспільне Новини та усіх місцевих телеканалах Суспільного*.

Добірки-дайджести найцікавіших інтерв’ю та матеріалів інформаційного проєкту «Суспільне. Спротив» — щосуботи (з повтором у неділю) з 7:00 до 10:00, з 12:00 до 15:00, з 17:00 до 20:00 на Суспільне Новини та усіх місцевих телеканалах Суспільного*.

Нагадаємо, Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й радіостанції (Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура), а також 24 місцеві телерадіокомпанії. Новини про Україну та регіони читайте на сайті suspilne.media та діджитал-платформах.

Оперативні та перевірені новини про Черкаси та область тут:

«Суспільне. Спротив» можна переглядати онлайн на ютуб-каналі Суспільне Новини та на сайтах місцевих телеканалів Суспільного Мовлення*.

* На період трансляцій спортивних подій проєкт «Суспільне. Спротив» на місцевих телеканалах виходитиме за зміненим розкладом.