Новини компанії

Влад Зінкевич працює в команді Суспільного сім років. Розпочинав шлях як кореспондент та ведучий ранкового шоу на Волинській філії, а зараз готує до запуску проєкт у центральному офісі в Києві. Увійшов в історію Суспільного як наймолодший керівник філії: у 23 роки Влад Зінкевич переміг у конкурсі на посаду продюсера Суспільне Дніпро, де пропрацював 2 роки, створивши з командою чимало якісних спецпроєктів. 

Про професійні й життєві виклики, любов до телебачення і кар'єру, спогади і плани на майбутнє — в інтерв'ю із Владом Зінкевичем.

— Владе, у професійному житті ви — успішна людина. Поділіться, які фактори вплинули на ваше стрімке кар'єрне зростання?

— Мабуть, зі свого боку я б не характеризував карʼєрне зростання як стрімке. Для мене воно швидше послідовне. Я пройшов за 7 років шлях від кореспондента регіонального телеканалу у Луцьку до продюсера філії та керівника проєктів — для мене зростання є плановим і в хорошому сенсі амбітним. Можливо, крайні 3-4 роки видались багатими на зміни, зі швидшою динамікою, але на це теж є пояснення. 

— Що повпливало на вибір професії? Чи було телебачення давньою мрією?

— Мабуть, повпливали шкільні захоплення. Гумор і сцена супроводжували мене, а ще більше приваблювали розважальні медіапроєкти на телебаченні та в ютубі. На той час я відчував себе сильним у цьому напрямі та в імпровізації. У старшій школі з однокласником вели розважальний ютуб-канал про рідне місто. Тоді самі вигадували формат, писали сценарій, знімали, монтували, створювали графіку, розповсюджували цей контент, вели соціальні мережі. Зараз на це дивитися не хочеться, але згадувати тепло. Тому на першому курсі юридичного факультету, який нічого спільного з виробництвом розважального контенту не має, у моєму житті зʼявилося обласне телебачення, куди я прийшов проситися на кастинги і проби. Тоді це було потрібно як віддушина. Навіть не думав, що настільки затягне. Але ніщо не буває настільки постійним, як тимчасове.

Читайте також: Микола Чернотицький: Соціально важливий контент, діджитал, маркетинг — пріоритет Суспільного

— Кого можете назвати своїми вчителями у професії?

— Можу назвати ці імена, але їх сотні. Річ у тім, що на кожному етапі професійного розвитку, співпраці з різними медійними проєктами мені зазвичай зустрічаються професіонали своєї справи. Працюєш із ними, а паралельно намагаєшся увібрати в себе їхні знання, стиль роботи, підходи, світогляд. Іноді повертаєшся додому після надскладного спільного робочого дня, а перед сном ще кілька годин прокручуєш, аналізуєш кожного, себе, алгоритми, взаємодію тощо. Тому вважаю кожного, з ким співпрацював і працюю сьогодні, своїм вчителем у професії, незалежно від віку і досвіду. Звісно, на шляху траплялися люди, які яскраво показували, як не треба робити. Але це теж урок.

На Суспільному — що раніше, що зараз — працюю і знайомий з надзвичайними інтелектуалами, дискусії з якими захоплюють. Світоглядний, ціннісний обмін — це також корисно у нашій сфері.

— Чи можете пригадати свій перший вихід в ефір або перше інтерв'ю?

— Це було максимально бентежно. Коли боїшся проспати щось, то заснути нереально, тому на перший ефір я приїхав взагалі сонним і невиспаним. Після гриму потайки заходив у гримерку і додатково накладав тоналку і пудру, аби не було видно, який я червоний від хвилювання. Того разу я був співведучим керівника ранкового шоу Михайла Кузьмича, він тоді був моїм наставником у багатьох питаннях зі сфери медіа, роботи в кадрі й запуску проєктів. Перший ефір був за участю Ірини Федишин. Вона на той час починала свій шлях до популярності, але для мене це уже була зірка, тому це примножило емоції в десятки разів. 

— Трьома словами опишіть свої роки роботи на Суспільному в Луцьку.

— Гарт, дружба, різноманітність.

— Що найбільше запам'яталося звідти?

— По-перше, це «Бандерштат» — усі роки, коли ми співпрацювали. Вважаю це одним із наймасштабніших проєктів Суспільного, зважаючи на умови та ресурси. І йдеться навіть не про погодні умови й розміщення посеред поля (тут велика шана інженерам і технічному персоналу), а й про те, як ми організовували власну мережу включень на кількох гектарах поля, трансляцію різних гостьових студій для телебачення, радіо, діджиталу. Це був якісний продукт — не лише музичний, а й тематично пізнавальний, динамічний, що важливо.

І другий, абсолютно відмінний від першого, епізод, який запамʼятався, — захоплення автобуса з пасажирами чоловіком у Луцьку. Тоді я працював уже на посаді лінійного продюсера телебачення, і у моєму підпорядкуванні був певний пул редакторів та журналістів. Коли ми дізнались про підозрілий автобус і перші постріли, то за лічені хвилини були на робочих місцях в офісі, а це близько 200 метрів від епіцентру події. Це був оперативний кризовий менеджмент, під час якого не було часу на співчуття і співпереживання, емоції були згодом. Я розумів, що правоохоронці, медики роблять свою роботу, ми маємо робити свою. Тоді Лариса Жаловага, головна редакторка новин (Суспільне Луцьк), взяла на себе з колективом екстрені випуски новин на регіональному каналі й виходи на Першому, комунікацію і координацію по цьому напрямку, паралельні зйомки і пошуки рідних. Українське Радіо Луцьк у прямому ефірі інформувало про перебіг подій, я з командою забезпечили стріми з різних ракурсів із коментуванням та збором новин. Костянтин Лоцман, продюсер філії, координував наші команди між собою та з колегами із Суспільного сусідніх регіонів, які вирушили до нас на підсилення, комунікував з іншими ЗМІ. Тоді наші кадри наживо облетіли CNN, BBC, Al Jazeera, цитували The Wall Street Journal, NYT і ще десятки інших світових ЗМІ.

Кадри від 20 липня 2020 року: автобус із заручниками (вигляд з балкона офісу) і БТР Нацгвардії, який брав участь у звільненні заручників

— Пригадую той момент, коли в бік вікон кількох кабінетів, у тому числі й мого, пролунали автоматні черги із захопленого автобуса, я перейшов до Костянтина Лоцмана по сусідству і йому якраз подзвонили з російського каналу «Дождь». Просили дозволу на стрім, але отримали абсолютно чітку і зрозумілу відмову через нашу проукраїнську позицію — з російськими ЗМІ жодної співпраці.

Такий досвід — це наш краш-тест як команди. Ми його пройшли. Звісно, це запамʼятовується, і після таких історій хочеться лише підіймати рівень.

Робота під час «Бандерштату» влітку 2021 року

— Тоді ви вирішили подаватися на посаду продюсера Суспільне Дніпро?

— Рушієм змін у професійному плані часто є життєві обставини. Суспільне реформувалося, розвивалося. Це, звісно, потребувало рішень з боку менеджменту. Ранкове регіональне шоу трансформувалося тоді у більш масштабний проєкт, і, відповідно, я отримав пропозицію зайнятися іншим напрямом на філії. Паралельно відбулися зміни в особистому житті - я розлучився. Далі — ковід, обмеження, самоізоляція. Усі ці події сукупно перевернули моє ставлення до багатьох речей, подій, відшліфували цінності й бажання, дозволили зануритися і зрозуміти себе. Відчув, що хочу іншого. Вирішив подати документи на конкурс, який в той час оголосили, чому ні?

Читайте також: Андрій Таранов: «У найближчі роки стрімко розвиватимуться локальні новини»

— Ваші пропозиції і бачення розвитку філії отримали підтримку конкурсної комісії. Чи все вдалося реалізувати?

— По-перше, будь-який контент-план чи проєкт продукту — це живий організм, який породжує творчий колектив або ж конкретний автор. Цей організм має здатність до розвитку, видозміни, трансформації або ж відмирання, інколи передчасного. То нормальний процес. Якщо говорити про те, чи вдалося усе, що планував на момент спілкування з конкурсною комісією, то ні. Ми проходили трансформації відповідно до реальності. Як наслідок — зʼявились нові проєкти, інші продукти з відмінними акцентами та сенсами. Тож йдеться не про гірше чи менше, а про відповідність часу, а це гарна характеристика нашої роботи, як на мене. Тому якщо відповідати щодо реалізації задумів загалом, то так — я абсолютно задоволений нашими результатами, реалізованими проєктами — власними та аутсорсними. Навіть попри те, що війна і ковід внесли зміни.

— Ви були наймолодшим продюсером з-поміж усіх інших та ще й, фактично, «чужаком» з іншого регіону. Як вас зустріли на філії?

— Чи зустріли б мене інакше, якби я був найстаршим продюсером? Вік — це дурня, коли ми говоримо про професійний аспект. Можна мати поважний вік, але світогляд і система життєвих координат — підліткові, можна бути загартованим життям у 20, але без жодних вмінь і навичок у потрібній сфері. Це дуже умовно і відносно. Питання не у віці, а у готовності слухати, чути, змінюватися так, як і змінюється світ. І це стосується усіх.

Щодо регіону. Я не можу бути чужаком у своїй країні, в Україні. Їхав з чітким розумінням: буде хтось нести «русскій мір», то піде далеко і назавжди, будемо прощатися. Приємно, що таких людей я практично не зустрів.

Ще перед відʼїздом до Дніпра Зураб Аласанія запитував щодо можливих моїх субʼєктивних пересторог з приводу переїзду, але тоді, як і зараз, для мене немає різниці, де співати повстанських пісень — чи на Волині, де є база УПА «Січ», чи на Кривбасі, де зародився повстанський рух і пісня ще раніше, ніж на Волині.

До Дніпра я їхав саме працювати перш за все, тому і зустріли мене відповідно — по-робочому. Далі ці відносини трансформувалися у результативні робочо-приятельські.

Команда Суспільне Дніпро писала разом Радіодиктант національної єдності 9 листопада 2021 року

— Три слова, які опишуть період вашого життя у Дніпрі?

— Виклик, сформованість, сімʼя.

— А що звідти найбільше запам'яталося?

— Дніпровський вайб. Він дуже самобутній. Його складно прийняти. Двох років точно мало, але зрозуміти достатньо. Мабуть, ось цей характер міста дуже запамʼятався. Розумієш, коли ти їдеш до Києва, Львова, Одеси, наприклад, є відчуття, що от місто тобі щось запропонує — кавʼярні, сквери, вулички, місцевий колорит, музикантів вуличних. Ти їдеш з якимось очікуванням від міста. У Дніпрі навпаки. Ти приїздиш до Дніпра, а виявилося, що це місто покладало сподівання на тебе і ти маєш заслужити право називатися дніпрянином, потрібно постаратися, аби місто тобі відкрилося. І залежить це лише від тебе ж самого. У цьому кайф цього характеру.

З командою Суспільне Дніпро

Година дороги від Дніпра — місто Кривий Ріг. Надзвичайно красиве, атмосферне і затишне. Серед моїх міст-фаворитів. Хочете залягти на дно у Брюгге? Їдьте краще у Кривий Ріг.

До речі, Криворізький район сьогодні під активними обстрілами, як і Дніпро у перший же день повномасштабного вторгнення, де я і зустрів ранок 24 лютого.

— Під вашим керівництвом Суспільне Дніпро створило багато проєктів, які побачила вся країна. Де черпали ідеї?

— Тут хочеться сказати про усі проєкти, які реалізували. Але виокремлю «Джаз на Дніпрі» — трансляція фестивалю, підготовка, домовленості, локації.

Ідея виникла під час стратегічних планувань. Я моніторив на рік вперед, що відбуватиметься і варте уваги. І дуже здивувався, що фестиваль такого рівня ще досі недоступний у телеефірі усіх регіонів. З цього й почалося.

Команда Суспільне Дніпро під час роботи на фестивалі «Джаз на Дніпрі»

— Це було масштабно, це було яскраво, це було виснажливо для усіх, але воно було того варте. Уявляєте всесвітньо відому виконавицю, володарку Греммі, концерт якої ти бачиш і чуєш наживо на регіональних телеканалах по всій Україні? Нам це вдалося у співпраці з колегами з центрального офісу Катериною і Сергієм Жуліними. Вони дуже круті фахівці.

Але уже під час прямого ефіру трапилися одні з найдовших 15 хвилин у моєму житті. На бекстейджі у гримерці ми сиділи з іспанцями — менеджментом однієї з зірок світового джазу і намагалися дійти згоди щодо авторських прав на трансляцію її виступу. Звісно, у нас був план “Б”, але дуже хотілось їх переконати надати нам таке право. Переговорний процес підсилила Анна Рускевич, артдиректорка фестивалю. По суті, мені був потрібен лише один підпис. Звідти ми вийшли з ним на папері.

«Джаз на Дніпрі». На екранах —  іспанська виконавиця Buika

«Різдво на Суспільному» — дуже теплий проєкт, дуже український і потрібний на Різдво під час ковіду. Тут отримали задоволення усі, хто працював над цим телевізійним концертом. А мені опісля продюсування музичного колективу у Луцьку дуже бракувало співпраці з виконавцями.

Згадую ще BookSpace — книжковий фестиваль із трансляціями на регіональних телеканалах і діджиталі. Різні локації й наповнення, коли ти розумієш, що нереально показати усіх учасників, усі тематичні дискусії тільки через те, що їх багато і всі — одночасно, а показати хочеться реально все. Це складно. Тому ми пускали в дію весь власний ресурс та запросили колег із Запоріжжя. Таким чином була зручна навігація і розклади на різних платформах, згодом все було доступно одночасно у записі. З пропозицією співпраці тоді звернулися організаторки Юлія Лактіонова та Наталія Корнієнко. Зі свого боку ми уже докрутили ідею і формат партнерства, почали працювати.

Це була відкрита локація на Набережній, у спеціальному шатрі з панорамним видом на річку Дніпро. І під час прямого ефіру пілот легкомоторного літака вирішив пролетіти низько над водою і фактично «влетів» у наш кадр. Усі щиро здивувалися, але продовжили бесіду.

Книжковий фестиваль BookSpace. Виїзна студія Суспільного і вигляд на річку Дніпро

У нас була нічна трансляція наживо танцювального фестивалю свінгу з тематичними гостьовими студіями. Скажу так: це був експеримент, деякі сенсові і змістові моменти ми корегували по факту виключно через те, що до кінця ніхто не знав, як можуть імпровізувати учасники, яку хвилю емоцій вони вловлять. Це був той продукт, який, на перший погляд, не розрахований на широку аудиторію, але ми мали дуже потужний результат і відгук аудиторії. Я дуже пишаюся, що ми такими національними трансляціями витягуємо часом культуру андеграунду на поверхню.

— Як війна вплинула на ваше професійне життя?

— Вона відкрила можливості й конкретизувала думки. Моя професія сьогодні — це в першу чергу зброя. По-друге — це інструмент. Це стало більш чітко зрозуміло. Як зброєю я хочу контратакувати російський продукт, фейк. Хочу вбивати уявлення про нібито недостатню якість українського контенту. Як інструмент ми зараз маємо усі можливості, аби доносити світові про наших людей, їхні історії, наші перемоги, українську ідентичність. Ми створюємо нині попит на українськість у медіапросторі. Звісно, маємо розповідати правду про війну. Та поміж тим не маємо проґавити можливість закріпитися медійно у світі.

— Чому вирішили погодитися на пропозицію роботи в центральному офісі Суспільного в Києві?

— У нашій сімʼї давно були плани про переїзд до Києва. Після 24 лютого прийняття рішення поставили на паузу, а події розділили родину. Досвід роботи у складі команди національного телемарафону дав можливість напряму співпрацювати з центральному офісом. Це змусило знову повернутися до думки про переїзд до столиці, де на той момент, почала працювати дружина. По-друге, я не керуюсь принципом «теплого місця». Кожні 2-3 роки потрібно змінювати якщо не посаду, то вектор діяльності. Дуже круто, що Суспільне — це та компанія, де це можливо.

— Ваша собака породи бігль, на ім'я Бетті, була свого роду символом Дніпровської філії, адже разом зі своїм господарем щодня ходила на роботу, в прямому сенсі жила в кабінеті продюсера, брала участь у нарадах і створенні проєктів. У Києві вона так само ходить на роботу?

— Тоді це був вимушений крок — Бетті з притулку і дуже боялася залишатися наодинці. У дружини був активний робочий період, мені ж було зручніше облаштувати місце в офісі й брати собаку з собою. Так воно й увійшло у звичку, їй подобалось, бо на нарадах і зустрічах всю увагу забирала на себе, її чухали, приносили смаколики. Я б теж любив би так на роботу ходити (сміється — ред.). У Києві зараз такої потреби немає — вона навчилася залишатися чемно вдома. Дорослішає.

Бетті на роботі у кабінеті продюсера Суспільне Дніпро (зліва) та перша прогулянка Києвом (справа) 

— Яке своє рішення вважаєте найбільш вдалим?

 — Кожне рішення вдале. Навіть провальне рішення вважаю вдалим, бо це досвід і можливість проаналізувати й не допустити подібного надалі. Тому думаю і планую стратегічний успіх, а рішення приймаю більш на операційному рівні.

— Наші цілі змінюються разом з нашим життям. Які цілі у вас були на Волині, які в Дніпрі, які зараз?

— Цілі, що були на Волині, досягнуті. У Дніпрі я прагнув вивести Суспільне на вищий рівень впізнаваності, взаємодії з аудиторією, стейкхолдерами. Також була ціль, яка в якийсь момент переросла у принцип, — показати рівень інформаційної, медійної культури, яку несе Суспільне. Стати майданчиком дискусії громадянського суспільства і влади. Це реальна ціль, яка намалювалася уже по факту знайомства з місцевими політичними елітами. На жаль, ця ціль виявилася не досягнутою повністю, і це питання часу. Великі політичні гравці Дніпра ще не навчилися або ще не осягнули на той момент того, що виступати лише на власних або на комунальному каналі (до речі, привіт, роздержавлення ЗМІ!), це давно у минулому, це поганий тон і так у цивілізованому світі давно ніхто не робить. Вірю, що після нашої перемоги зміниться й політична культура.

Зараз цілі дуже практичні — запустити успішно проєкт, який готуємо у центральному офісі, бути корисним країні та армії, виграти у цій війні.

— З вашого досвіду, які якості необхідні, щоб будувати карʼєру на Суспільному?

— Казатиму з позиції творчої і редакторської. Окрім професійних компетенцій, думаю, треба бути відвертим щодо досвіду, ініціатив, побоювань. Розвиватися різносторонньо, бо ніколи не знаєш, у який момент які знання чи навички згодяться. Підвищувати кваліфікацію. Не лише вміти брати, а й реально брати на себе відповідальність, за провали в тому числі. І, найважливіше, дати чітку відповідь собі, для чого тобі будувати карʼєру на Суспільному.

— Ким і де бачите себе через п'ять років?

 — Батьком, громадянином і жителем мирної України.

— Що для вас Суспільне Мовлення?

— Робота, команда, компанія, сенси, які я свого часу обрав, а вони обрали мене, і те, на що витрачаю близько 80% свого часу.

Довідка: 

Влад Зінкевич народився 30 березня 1997 року у м. Володимир Волинської області, навчався у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки, магістр права. Працює на Суспільному з 2015 року.

Був ведучим ранкової передачі «Ранок Нової Волині» (2016–2020).

У 2019 став співпродюсером та ведучим телевізійної версії фестивалю «Бандерштат». 

У 2020 році був обраний продюсером Суспільне Дніпро.

У 2021 році був ведучим телеверсії фестивалю «Бандерштат» разом із Сергієм Ткачуком.

У 2022 році перейшов працювати до центрального офісу Суспільного Мовлення у Києві.

 

 

“We create demand for Ukrainianness in the media space” — Vlad Zinkevych about the principles and years of work at Suspilne

Vlad Zinkevych has been working in the Suspilne team for seven years. He started as a correspondent and presenter of the morning show at the Volyn branch, and now he is preparing to launch the project at the central office in Kyiv. He went down in the history of Suspilne as the youngest head of the branch. At the age of 23, Vlad Zinkevych won the competition for the position of producer of Suspilne Dnipro, where he worked for 2 years, creating many high-quality special projects with the team.

About professional and life challenges, love for television and career, memories and plans for the future in an interview with Vlad Zinkevych.

— Vlad, you are a successful person in your professional life. What factors influenced your rapid career growth?

— Perhaps, for my part, I would not characterize my career growth as rapid. For me, it is rather consistent. I have gone from a correspondent of a regional TV channel in Lutsk to a branch producer and project manager in 7 years. For me, growth is planned and ambitious in a good sense. Perhaps the last 3-4 years were rich in changes, with faster dynamics, but there is also an explanation for this.

— What influenced your choice of profession? Was television a long-standing dream?

— Perhaps, school hobbies influenced me. Humor and stage accompanied me, and even more attracted me to entertaining media projects on television and YouTube. At that time, I felt strong in this direction and in improvisation. In high school, I ran an entertaining YouTube channel about my hometown with a classmate. Then we invented the format ourselves, wrote the script, filmed, edited, created graphics, distributed this content, and maintained social networks. Now I do not want to look at it, but I remember it warmly. Therefore, in the first year of law school, which has nothing to do with the production of entertainment content, regional television appeared in my life, where I came to ask for castings and auditions. At that time I needed it as an escape. I didn't even think that it would last so long. But nothing is as permanent as temporary.

Read also: Mykola Chernotytskyi: Socially relevant content, digital segment, and marketing are Suspilne’s priorities

— Who can you name your teachers in the profession?

— I can name them, but there are hundreds of them. The fact is that at every stage of professional development, cooperation with various media projects, I usually meet professionals in their field. You work with them, and at the same time try to absorb their knowledge, style of work, approaches, worldview. Sometimes you return home after a very difficult working day together, and before going to bed you scroll for a few more hours, analyze everyone, yourself, algorithms, interaction, etc. Therefore, I consider everyone with whom I have worked and work today to be my teacher in the profession, regardless of age and experience. Of course, there were people on the way who clearly showed what not to do. But this is also a lesson.

I work at Suspilne, both before and now, and I am acquainted with extraordinary intellectuals, discussions with whom are fascinating. Worldview, value exchange is also useful in our field.

— Can you remember your first live broadcast or your first interview?

— It was very embarrassing. When you are afraid of oversleeping, it is unrealistic to fall asleep, so I came to the first broadcast sleepy and sleepless. After makeup, I secretly went into the dressing room and put on additional foundation and powder so that it would not be visible how red I was from excitement. At that time, I was co-hosting the morning show with Mykhailo Kuzmych, who was my mentor in many aspects of media, work in the frame and launching projects. The first broadcast was with the participation of Iryna Fedyshyn. She was starting her way to fame at that time, but for me she was already a star, so it multiplied the emotions tenfold.

— In three words, describe your years of work at Suspilne in Lutsk.

— Resilience, friendship, diversity.

— What do you remember most from there?

— First of all, it is Bandershtat, all the years when we cooperated. I think this is one of the largest projects of Suspilne, given the conditions and resources. And it's not even about the weather conditions and location in the middle of the field (here I am very grateful to the engineers and technical staff), but also about how we organized our own network of broadcasts on several hectares of the field, broadcasting various guest studios for television, radio, and digital. It was a quality product not only musical, but also thematically informative, dynamic, which is important.

And the second, completely different from the first one, memorable episode was the hijacking of a bus with passengers by a man in Lutsk. At that time, I was already working as a line producer of television, and I had a certain pool of editors and journalists in my subordination. When we learned about the suspicious bus and the first shots, we were at our workplaces in the office, which is about 200 meters from the epicenter of the event. It was operational crisis management, during which there was no time for sympathy and empathy, emotions came later. I understood that law enforcement officers, doctors are doing their job, we have to do ours. Then Larysa Zhalovaha, News Editor-in-Chief (Suspilne Lutsk), took over the emergency news on the regional channel and Pershyi TV channel, communication and coordination in this area, parallel filming and search for relatives. Ukrainian Radio Lutsk reported live on the course of events, my team and I provided streams from different angles with commentary and news gathering. Kostiantyn Lotsman, the producer of the branch, coordinated our teams with each other and with colleagues from Suspilne from neighboring regions who went to us for reinforcement, communicated with other media. Then our footage was broadcast live by CNN, BBC, Al Jazeera, quoted by The Wall Street Journal, NYT and dozens of other world media.

I remember the moment when automatic gunfire from the seized bus sounded near the windows of several offices, including mine. I went next door to Kostiantyn Lotsman and he just received a call from the Russian channel Dozhd. They asked for permission to stream, but received an absolutely clear and understandable refusal because of our pro-Ukrainian position. No cooperation with russian media.

This experience is our crash test as a team. We passed it. Of course, it is memorable, and after such stories we only want to raise the level.

— Then you decided to apply for the position of producer at Suspilne Dnipro?

— Changes in professional life are often driven by life circumstances. Suspilne was reforming and developing. This, of course, required decisions from the management. The morning regional show then transformed into a larger project, and, accordingly, I received an offer to work in another direction at the branch. At the same time, there were changes in my personal life. I got divorced. Then Covid, restrictions, self-isolation. All these events together turned my attitude to many things, events, polished values and desires, allowed me to immerse myself and understand myself. I felt that I wanted something else. I decided to apply for the competition, which was announced at that time, why not?

Read also: Andrii Taranov: “Local news will develop rapidly in the coming years”

— Your proposals and vision of branch development were supported by the competition commission. Did you manage to implement everything?

— Firstly, any content plan or draft project is a living organism that is generated by a creative team or a specific author. This organism has the ability to develop, modify, transform or die, sometimes prematurely. This is a normal process. If we talk about whether we succeeded in everything we planned at the time of communication with the competition commission, then no. We underwent transformations in accordance with reality. As a result, new projects and other products with different accents and meanings appeared. Therefore, it is not about worse or less, but about the relevance of the time, and this is a good characteristic of our work, as for me. Therefore, if I answer about the implementation of ideas in general, then yes, I am absolutely satisfied with our results, implemented projects, our own and outsourced. Even though the war and Covid made changes.

— You were the youngest producer among all the others and, in fact, a “stranger” from another region. How were you welcomed at the branch?

— Would they have met me differently if I was the chief producer? Age is a fool when we talk about the professional aspect. You can have a respectable age, but the worldview and system of life coordinates are teenage, you can be hardened by life in 20, but without any skills in the right field. It is very conditional and relative. The question is not in age, but in readiness to listen, hear, change as the world changes. And this applies to everyone.

Regarding the region. I cannot be a stranger in my country, Ukraine. I went with a clear understanding that if someone carries the “russian world”, he will be sent far and wide, we will say goodbye. It's nice that I almost never met such people.

Even before leaving for Dnipro, Zurabi Alasaniia asked me about my possible subjective concerns about moving, but then, as now, it makes no difference to me where to sing insurgent songs in Volyn, where there is a base of the UIA Sich, or in Kryvbas, where the insurgent movement and the song were born even earlier than in Volyn.

I went to Dnipro to work first of all, so I was met accordingly, in a working manner. Then these relations transformed into effective working and friendly ones.

— Three words to describe the period of your life in Dnipro?

— Challenge, formation, family.

— And what do you remember most from there?

— The Dnipro vibe. It is very original. It is difficult to accept it. Two years is definitely not enough, but it is enough to understand. Perhaps, this character of the city is very memorable. You know, when you go to Kyiv, Lviv, Odesa, for example, you have a feeling that the city will offer you something, such as cafes, squares, streets, local flavor, street musicians. You go with some expectations from the city. In Dnipro, it's the opposite. You come to Dnipro, and it turns out that this city pinned its hopes on you and you have to earn the right to be called a Dnipro resident, you have to try to make the city open to you. And it depends only on you. This is the thrill of this character.

An hour's drive from Dnipro is the city of Kryvyi Rih. Extremely beautiful, atmospheric and cozy. Among my favorite cities. If you want to lie low in Bruges, go to Kryvyi Rih instead.

By the way, Kryvyi Rih district is under active shelling today, as well as Dnipro on the first day of the full-scale invasion, where I met the morning of 24 February.

— Under your leadership, Suspilne Dnipro has created many projects that the whole country has seen. Where did you get your ideas?

— Here I would like to talk about all the projects that have been implemented. But I will single out Jazz on the Dnipro, i.e. the broadcast of the festival, preparation, agreements, locations.

The idea arose during strategic planning. I was monitoring for a year ahead what will happen and what is worthy of attention. I was very surprised that the festival of this level is still not available on TV in all regions. That's how it all started.

It was big, it was bright, it was exhausting for everyone, but it was worth it. Can you imagine a world-famous performer, a Grammy winner, whose concert you see and hear live on regional TV channels throughout Ukraine? We managed to do it in cooperation with our colleagues from the central office Kateryna and Serhii Zhulin. They are great specialists.

But during the live broadcast, one of the longest 15 minutes of my life happened. Backstage in the dressing room, we were sitting with the Spaniards, the management of one of the world's jazz stars and trying to come to an agreement on the copyright to broadcast her performance. Of course, we had a plan B, but we really wanted to convince them to give us this right. The negotiation process was strengthened by Anna Ruskevych, the art director of the festival. In fact, I needed only one signature. From there we got it on paper.

Christmas on Suspilne is a very warm project, very Ukrainian and necessary for Christmas during the Covid. Everyone who worked on this TV concert enjoyed it. And after producing a musical group in Lutsk, I really missed working with the performers.

I also remember BookSpace — a book festival with broadcasts on regional TV channels and digital. Different locations and content, when you understand that it is unrealistic to show all participants, all thematic discussions only because there are many of them and all at the same time, and you want to show everything. It is difficult. Therefore, we put into action all our own resources and invited colleagues from Zaporizhzhia. Thus, there was convenient navigation and schedules on different platforms, and later everything was available simultaneously in the recording. The organizers Yuliia Laktionova and Nataliia Korniienko approached us with a proposal for cooperation. For our part, we have already finalized the idea and format of partnership, and started working.

It was an open location on the Embankment, in a special tent with a panoramic view of the Dnipro River. And during the live broadcast, the pilot of a light aircraft decided to fly low over the water and actually “flew” into our frame. Everyone was sincerely surprised, but continued the conversation.

We had a night broadcast of a live swing dance festival with thematic guest studios. I will say this, it was an experiment, we adjusted some semantic and content points after the fact solely because no one knew until the end how the participants could improvise, what wave of emotions they would catch. It was the product that, at first glance, is not designed for a wide audience, but we had a very powerful result and audience response. I am very proud that we are bringing the underground culture to the surface with such national broadcasts.

— How did the war affect your professional life?

— It opened up opportunities and concretized thoughts. My profession today is first of all a weapon. Secondly, it is a tool. It has become more clear. As a weapon, I want to counterattack the Russian product, fake. I want to kill the idea of the allegedly insufficient quality of Ukrainian content. As a tool, we now have every opportunity to inform the world about our people, their stories, our victories, Ukrainian identity. We are now creating a demand for Ukrainianness in the media space. Of course, we have to tell the truth about the war. But we should not miss the opportunity to gain a foothold in the media in the world.

— Why did you decide to accept the job offer at the central office of Suspilne in Kyiv?

— Our family has long had plans to move to Kyiv. After 24 February, the decision was put on hold, and the events divided the family. The experience of working as part of the national telethon team gave us the opportunity to cooperate directly with the central office. This made me think again about moving to the capital, where my wife started working at that time. Secondly, I am not guided by the principle of “warm place”. Every 2-3 years you need to change, if not the position, then the vector of activity. It is very cool that Suspilne is the company where it is possible.

— Your beagle dog, named Betty, was a kind of symbol of the Dnipro branch, because together with her owner she went to work every day, literally lived in the producer's office, participated in meetings and project creation. Does she still go to work in Kyiv?

— Back then it was a forced step. Betty was from a shelter and was very afraid to be alone. My wife had an active working period, and it was more convenient for me to arrange a place in the office and take the dog with me. So it became a habit, she liked it, because at meetings she took all the attention, she was scratched, and brought goodies. I would also like to go to work like that (laughs - ed.). There is no such need in Kyiv now. She has learned to stay calm at home. She is growing up.

— What decision do you consider the most successful?

— Every decision is successful. I consider even a failed decision to be successful, because it is an experience and an opportunity to analyze and prevent this from happening in the future. Therefore, I think and plan for strategic success, and make decisions more at the operational level.

— Our goals change along with our lives. What goals did you have in Volyn, what in Dnipro, what now?

— The goals that were in Volyn have been achieved. In Dnipro, I wanted to bring Suspilne to a higher level of recognition, interaction with the audience, stakeholders. There was also a goal, which at some point grew into a principle, namely to show the level of information and media culture that Suspilne carries. To become a platform for discussion between civil society and government. This is a real goal, which was already outlined by the fact of acquaintance with local political elites. Unfortunately, this goal has not been fully achieved, and it is a matter of time. The big political players of Dnipro have not yet learned or have not yet comprehended that speaking only on their own or on the municipal channel (by the way, hello, denationalization of the media!) is a thing of the past, it is a bad tone and no one does it in the civilized world for a long time. I believe that after our victory the political culture will change.

Now the goals are very practical, that is to successfully launch the project that we are preparing in the central office, to be useful to the country and the army, to win this war.

— In your experience, what qualities are necessary to build a career at Suspilne?

— I will speak from a creative and editorial position. In addition to professional competencies, I think you should be frank about your experience, initiatives, and fears. You should develop versatile skills, because you never know at what point your knowledge or skills will come in handy. To improve qualifications. Not only to be able to take, but also to really take responsibility, including for failures. And, most importantly, give a clear answer to yourself why you want to build a career at Suspilne.

— Who and where do you see yourself in five years?

— A father, a citizen and a resident of peaceful Ukraine.

— What is Suspilne Ukraine for you?

— The work, the team, the company, the meanings that I chose in my time, and they chose me, and what I spend about 80% of my time on.

Reference:

Vlad Zinkevych was born on 30 March 1997 in Volodymyr, Volyn region, studied at Lesya Ukrainka Eastern European National University, Master of Laws. He has been working at Suspilne since 2015.

He was the presenter of the morning programme Morning of New Volyn (2016-2020).

In 2019, he became a co-producer and presenter of the television version of the Bandershtat festival.

In 2020, he was elected producer of Suspilne Dnipro.

In 2021, he hosted the TV version of the Bandershtat festival together with Serhii Tkachuk.

In 2022, he moved to the central office of Suspilne Ukraine in Kyiv.