Вересень 26, 2022
«Інформація, яку ти знайшов, може врятувати життя», — журналістка Суспільне Чернігів Аліна Клименко
Журналістка Суспільне Чернігів Аліна Клименко залишилася у блокадному Чернігові, під обстрілами російської армії, щоб бути зі своєю громадою, інформувати людей про загрози, показувати Україні та світові, що відбувається. Завдяки її роботі світ побачив жахливі кадри того, як російські війська розстріляли людей, що стояли в черзі по хліб — ці кадри стали доказом атаки на мирне населення.
До Дня Незалежності України Указом Президента України Аліну Клименко нагородили Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.
Про те, як працювати в місті під обстрілами та без зв'язку, — читайте в нашому інтерв'ю.
Читайте також: Українське Радіо «Чернігівська хвиля» слухайте в Чернігові на 88,7 FM
— Пригадаймо початок повномасштабного вторгнення. Яким був перехід від журналістики мирного часу до воєнної?
— До повномасштабного вторгнення я була ведучою вечірньої інформаційно-аналітичної програми «Сьогодні. Головне». 22 лютого в студії, в прямому ефірі, ми говорили з військовим експертом про загострення ситуації на Донбасі та як це може вплинути на Чернігівську область. 24 числа о 5 ранку мене розбудив дзвінком колега, сказав, що почалася війна. Кілька днів у мене був ступор і нерозуміння, що робити. Потім між щільними обстрілами та під час них розпочалась робота «в полях».
— З якими складнощами доводилось стикатися журналістам та операторам у місті, що потерпало від блокади та обстрілів?
— Для мене найбільшою складністю стала повна відсутність інформації. Одного дня зник мобільний зв’язок та інтернет в районі, де я живу. Відтак я чула обстріли, нічні авіанальоти. Але куди і що впало, що зруйновано? Куди їхати? Як зв’язатися з оператором? Згодом дізналась, що зв’язок частково ловить в центр, і велосипедом намагалася виїжджати туди. Ще один квест — передати інформацію колегам, що знаходилися тоді у більш безпечних містах та мали електроенергію, щоб обробити та змонтувати матеріал. У перші тижні нам з оператором Олександром Поліщуком довелось працювали без бронежилетів та касок.
— Яка зйомка у блокадному Чернігові запам'яталась найбільше?
— Найбільше врізався у пам’ять розстріл черги по хліб, бо це торкнулось мене особисто. Мій тато пішов по хліб, а повернувся з уламком снаряда і сказав, що на його очах загинуло кілька десятків людей. Тоді я вискочила з дому буквально за 5 хвилин і помчала на місце події. Мені вдалося зняти телефоном кілька кадрів, які потім стали доказом атаки росіян на мирне населення у Чернігові.
— Чи є у новому режимі роботи щось, до чого неможливо звикнути?
— Мені здається, що наша професія має підлаштовуватись під обставини. За період облоги Чернігова ми вже звикли працювати інакше, ніж до того. Звісно, для цього знадобився певний час.
Наприкінці березня я вивезла дітей до Києва, через день після цього головний автомобільний міст, яким ще можна було дістатися оточеного міста, розбомбили росіяни. Я працювала віддалено: писала статті на сайт філії, розшифровувала й писала сюжети з матеріалів, які надсилали мої колеги, які ще лишалися в оточеному Чернігові. Після звільнення області я повернулася до міста і знову почала документувати злочини росіян проти українців.
— Що найцінніше у професії журналіста зараз?
— Бути корисним. Після початку повномасштабного вторгнення я це не просто зрозуміла, я це побачила. Інформація, яку ти знайшов, може врятувати життя, допомогти жити у скрутних обставинах. Зараз ще накладається відповідальність зі збору інформації про злочини росіян. Ми намагаємося збирати її дуже скрупульозно, щоб не було сумніву, хто це вчинив.
— Над яким проєктом працюєте зараз?
— Зараз я також долучилася до створення тижневого підсумкового проєкту «Суспільне. Спротив», який виходить у вихідні. В мене знову з’явилася можливість працювати в студії.
Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й канали Суспільного радіо (Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура), а також 24 регіональні телерадіокомпанії.
У Чернігівській області — це телеканал Суспільне Чернігів та Українське Радіо «Чернігівська хвиля».
Дивитися Суспільне Чернігів можна в ефірі та онлайн на сайті філії. Оперативні новини шукайте на діджитал-платформах:
- Суспільне│Новини;
- телеграм-каналі;
- фейсбук-сторінці;
- інстаграм-сторінці;
- ютуб-каналі філії;
- вайбер-каналі.
“The information you found can save lives,” — Alina Klymenko, journalist of Suspilne Chernihiv
Alina Klymenko, journalist of Suspilne Chernihiv, stayed in the besieged Chernihiv, under fire from the russian army, to be with her community, to inform people about the threats, to show Ukraine and the world what is happening. Thanks to her work, the world saw terrible footage of how russian troops shot people standing in line for bread. This footage became evidence of an attack on the civilian population.
By the Decree of the President of Ukraine, Alina Klymenko was awarded the Order of Princess Olga of the III degree, on the occasion of the Independence Day of Ukraine.
Read our interview about how to work in the city under fire and without communication.
Read also: Listen to Chernihivska hvylia Ukrainian Radio in Chernihiv on 88.7 FM
— Let’s recall the beginning of a full-scale invasion. What was the transition from peacetime journalism to wartime journalism?
— Before the full-scale invasion, I was the presenter of the evening information and analytical programme Sohodni. Holovne (Today. Top News). On 22 February, in the studio, live, we spoke with a military expert about the aggravation of the situation in Donbas and how it could affect Chernihiv region. On the 24th, at 5 a.m., a colleague woke me up with a call, saying that the war had started. For several days I was at a loss and did not understand what to do. Then, between and during the heavy shelling, work "in the fields" began.
— What difficulties did journalists and cameramen have to face in the city that suffered from the blockade and shelling?
— For me, the biggest difficulty was the complete lack of information. One day, the mobile connection and the Internet disappeared in the area where I live. I heard shelling, night air raids. But where and what fell, what was destroyed? Where to go? How to contact the cameraman? Later, I found out that the connection was partially reaching the center, and I tried to go there by bicycle. Another quest is to pass on the information to colleagues who were then in safer cities and had electricity to process and edit the material. In the first weeks, cameraman Oleksandr Polishchuk and I had to work without body armor and helmets.
— Which shooting in the besieged Chernihiv was the most memorable?
— The shooting of the line for bread stuck in my memory the most, because it affected me personally. My dad went to get bread, but came back with a fragment of a shell and said that several dozen people died before his eyes. Then I jumped out of the house literally in 5 minutes and rushed to the scene. I managed to take several shots with my phone, which later became evidence of the russian attack on the civilian population in Chernihiv.
— Is there anything in the new mode of operation that is impossible to get used to?
— It seems to me that our profession should adapt to the circumstances. During the siege of Chernihiv, we were already used to working differently than before. Of course, it took some time.
At the end of March, I took my children to Kyiv, and a day after that, the Russians bombed the main road bridge, which could still be used to reach the surrounded city. I worked remotely. I wrote articles for the branch's website, deciphered and wrote stories from the materials sent by my colleagues who were still in surrounded Chernihiv. After the liberation of the region, I returned to the city and again began to document the crimes of russians against Ukrainians.
— What is the most valuable thing in the profession of a journalist now?
— To be useful. After the full-scale invasion began, I didn't just understand it, I saw it. The information you found can save lives, help you live in difficult circumstances. The responsibility for gathering information about the crimes of the russians is still being imposed. We try to gather it very scrupulously so that there is no doubt as to who did it.
— What project are you working on now?
— Now I also participate in the creation of the weekly final project Suspilne. Sprotyv (Suspilne. Resistance), which is released on weekends. I had the opportunity to work in the studio again.
Suspilne Ukraine is the largest independent media in Ukraine, which includes the nationwide Pershyi and Suspilne Kultura TV channels and channels of Suspilne Radio (Ukrainian Radio, Radio Promin, Radio Kultura), as well as 24 regional Suspilne channels.
In Chernihiv region, it is Suspilne Chernihiv TV channel and Cernihivska hvylia Ukrainian Radio.
You can watch Suspilne Chernihiv on the air and online on the branch's website. Look for operational news on digital platforms:
