Новини компанії

21 листопада у Будинку кіно відбувся прем’єрний показ документального фільму «Йона. Голодне марення» виробництва Суспільного. Презентація проєкту пройшла у Києві за участі творчої команди, головної героїні, представників Болгарії, Румунії, Німеччини та громадських організацій нацспільнот. Кінопоказ присвячений вшануванню пам’яті жертв голодоморів різних років.

Художниця Йона Тукусер близько 15 років створює серію картин «Голод». За цей час їй вдалося зібрати численні підтвердження загибелі близько 100 тисяч бессарабських і таврійських болгар під час штучного голоду 1946–1947 років* в Україні, а також понад 100 свідчень очевидців (лише в повоєнні роки у Бессарабії від голоду загинули 70 тисяч болгар).

Перед показом фільму глядачів чекав особливий момент: головна героїня стрічки Йона Тукусер особисто знайомилася з присутніми, передаючи кожному маленьку баночку з зерном, яке вона привезла із рідної Бессарабії. «У нас це символ надії. Тримайте свою надію», — зверталась до гостей художниця. Зерно, подароване Йоною, — це більше ніж просто пам’ять про трагедії. Воно символізує зв’язок між минулим і сьогоденням, між Бессарабією, де розгорталися події Голодомору, та сучасною Україною, яка продовжує боротьбу за свої цінності.

Керівниця департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного, продюсерка фільму «Йона. Голодне марення» Анастасія Гудима перед показом представила творчу команду та розповіла про мету цього проєкту: «Сьогодні ми презентуємо особливий фільм — про пам’ять, яка поєднує колективні та особисті переживання. Через долю нашої героїні ви відкриєте для себе глибше розуміння України, її національних спільнот, зокрема українських болгар».

Анастасія Гудима, директорка департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей

«Працювати над фільмом було не просто, адже тема про штучний голод в Бессарабії 1946–1947 років важка, — зізнається Олена Кривенко, авторка і режисерка фільму. — Йона майже 15 років працює над картинами, які присвячені темі Голодомору, і це надзвичайно масштабна праця. Я вдячна долі, що подарувала мені зустріч із Йоною. Вона дуже близька мені по духу людина, і я хотіла, щоб про її творчість та місію дізналися якомога більше людей».

Йона Тукусер з Оленою Кривенко

Перед показом фільму Йона розповіла, чому привезене з півдня зерно вона називає символом надії. Одну з історій, які художниця почула від очевидців штучного голоду 1946–1947 років, вона назвала «Історією про надію». Колишній голова села Главані (теперішня Арцизька громада Одеської області) Афанасій Іванович Сотіров в особистій розмові розповів художниці про спогад, як в одній хаті знайшов померлого від голоду чоловіка, а під підлогою в схованці — мішок зерна. Той чоловік дотримався неписаного закону бессарабських болгар: навіть помираючи від голоду, посівне зерно залишаєш недоторканим.

«Збираючи спогади людей у Бессарабії, я почула історію, як чоловік помер від голоду, але не торкнувся зерна, яке він сховав на посів поля. Ця людина залишила в мені щось більше, ніж спогад. Зерно, яке він лишив як надію на нову весну, яку він вже ніколи не побачить, проросло в мені, як усвідомлення людської стійкості, життєвої сили та пам’яті, переданої через покоління. Я зберегла зерна історії, які розповідаю через свою творчість, щоб засіяти їх у сьогодення — з надією, що з них проросте якесь невідоме майбутнє, яке зараз поливається кров’ю війни», — поділилася Йона.

Керівник відділу культури, освіти та національних меншин Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні, пан Гансйорг Денг, поділився своїми враженнями від фільму: «Захопливий переклад неймовірної трагедії минулого в сучасне мистецтво. Крик, який залишається і не зникне. Йона глибоко вражає».

Йона Тукусер з паном Гансйоргом Денгом

Вікторія Полченко, директорка та креативна продюсерка Радіо Промінь, поділилася своїми враженнями від озвучування фільму: «Бути голосом Йони — це прожити у звуках, емоціях історію бессарабського села Главані, яке потерпало від штучно створеного голодомору 1946–1947 років. Передати рухи, семантику, кольори тих картин, які розповідають про голод в Україні. Важко. Страшно проводити паралелі між тодішніми подіями та історією повномасштабного вторгнення 2022 року: про хлопчика та його іграшку в заблокованому й окупованому Маріуполі. Але водночас для мене було важливим не втратити надії, яка є в цій документальній стрічці. Надії, яка мов жменька зерна з Бессарабії у скляній пляшечці, яку привезла Йона на презентацію фільму. Надія, яку треба берегти. Як зерно, з якого виросте новий врожай. І врятує життя».

Йона Тукусер з Вікторією Полченко

«Документальний фільм “Йона. Голодне марення” — це жахлива та правдива історія голодомору 1946–1947 років, що торкнулася не лише болгарського народу Бессарабії, але й мого, гагаузького народу, — ділиться Василь Келіогло, президент Всеукраїнської громадської організації “Союз гагаузів України”. — Кадри цієї стрічки нагадали мені розповіді свідків тих подій, які ми збирали в гагаузьких селах Бессарабії. Це була справжня трагедія, яка торкнулася і моєї родини: з трьох братів і чотирьох сестер у мого діда живим залишився тільки він. Попри минулі десятиліття, багато людей досі бояться говорити про цей геноцид. Ви зробили величезну справу, щоб ця історія не забувалася і щоб молодь пам’ятала про ті жахливі події, які стали наслідком імперських амбіцій Радянського Союзу. Талант Йони полягає в її здатності передати біль і душу тих людей у своїх картинах. Це викликає захоплення і повагу до її любові до рідної землі та до старшого покоління. Ми пам’ятатимемо це завжди. Хай живе Україна і всі народи, що її творять. Слава Україні!»

Йона Тукусер з Василем Келіогло

Камелія Опреску, керівниця консульського відділу Посольства Румунії в Україні

Іван Чалаков, керівник торгівельно-економічного відділу Посольства Республіки Болгарія в Україні

Після прем’єрного показу документального фільму «Йона. Голодне марення» відбулося обговорення стрічки з головною героїнею. Глядачі дякували за щирість і глибину історії, ділилися емоціями й активно висловлювали свої враження: «Те, як ви розкрилися глядачеві, те, як ви себе показали… неймовірно. А картини і саме цей метод малювання — це дійсно дуже професійно. Для мене це надпрофесіоналізм. Це прекрасно. Це страшно прекрасно».

Надія Стадницька, редакторка проєкту

Більше фото з показу — у фейсбук-альбомі Суспільного Мовлення.

Детальніше про фільм читайте за посиланням.

Творча команда: 

• Олена Кривенко — авторка та режисерка; 
• Надія Стадницька — редакторка; 
• Юнус Сейтаблаєв, Микола Зоценко — оператори-постановники;
• Надія Діновська, Руслан Кузьгов — оператори;
• Сергій Петренко, Олександр Грідін — звукорежисери;
• Олена Мамай — режисерка монтажу;
• Марія Харакоз-Лапаєва, Олена Кваша — лінійні продюсерки;
• Олена Адамчук, Оксана Мигаліско — літературні редакторки;
• Ігор Грицик — дизайнер графіки;
• Вікторія Польченко — акторка дубляжу;
• Анна Терзівець — гостьова редакторка;
• Поліна Чечкова — колористка;
• Анастасія Гудима — продюсерка та керівниця.

Команда проєкту

Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатека — платформу унікальних відео та аудіо Суспільного від 1950-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.

Матеріал підготувала Дар'я Опря

Фотографувала Валерія Мезенцева

---

Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом «Повернись живим» для батальйону безпілотних авіаційних систем 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.