Новини компанії

Цей текст — складна робота. Вона, безумовно, теж творча, теж літературна, але це як бігти стометрівку з гирями на ногах, зауважила в ефірі Українського Радіо авторка тексту Радіодиктанту національної єдності – 2024 Оксана Забужко. «Здавалось би, що таке одна сторінка? Я цю одну сторінку, перепрошую, три тижні писала і викреслювала, писала, редагувала, писала, переписувала. Це виклик — писати ось такі тексти», — розповіла письменниця. Оксана Забужко зазначила, що це буде її привітання Українському Радіо зі сторічним ювілеєм. «Не можна мову опанувати раз та назавжди, і прекрасно, що кожного року лави тих, хто вирішує підсісти на диктант, зростають», — констатує письменниця.

Прекрасно, що кожного року лави тих, хто вирішує підсісти на диктант, зростають

— Як воно одразу стати авторкою диктанту? 

— Я вперше дотична до диктанту. Я ніколи не писала диктант. От, власне, це була задача із зірочкою. І в цьому був той виклик, який мене страшенно спокусив. По-перше, звичайно мені було трохи соромно, що я роками уникала ось в такий спосіб долучитися до тих, хто в дорослому вже віці — в дорослому, не дорослому, піддорослому — все одно вирішує спробувати свої сили в знанні рідного правопису і просто елементарної грамотності, письменності. Рідна мова є такою штукою, яку людина вчить все життя. Не можна її опанувати раз та назавжди, і, відповідно, це прекрасно, що кожного року лави тих, хто вирішує підсісти на диктант, зростають. І воно справді стало вже якоюсь дійсно дуже гарною традицією, дуже якось це все мило і приємно, що десятки тисяч людей це пишуть, десятки тисяч людей надсилають на перевірку свої тексти. Я думаю, що їх дедалі більшатиме, бо з'являться ще і ті, хто почали вчити українську мову вже в дорослому віці та для кого це не просто прикольно, а для кого це технічна необхідність і спроба, так би мовити, перевірити себе і перевірити свій рівень знання української мови.

Коли мені запропонували написати текст для цьогорічного диктанту, то я вирішила, що я таким разом махом сплачу ніби данину за всі ті роки, коли я прогулювала диктант. 

— Як створювався текст, наскільки складно було, в чому найбільша складність, а можливо, що дуже легко далось?

— Складно — ні. 

Одна сторінка…

— Це тому, що форма коротка, чи тому, що вимоги?

— По-перше, треба вкластися в певний обсяг, тобто це має бути цільний текст, це має бути осмислений, зв'язний текст. Він має бути живим текстом, повноцінним і одночасно він має відповідати певному стандарту. Це те, між іншим, що мене завжди убиває. Коли мене запитують, чому я не пишу колонок, принаймні нерегулярно пишу колонки — обмеженість в обсязі. Оця обмеженість формою, коли в тебе там до 2000 знаків і при тому воно ще має читатися відповідним чином, тобто воно має бути достатньо розмаїте, це не може бути одноманітний текст, там мають бути якісь переливи інтонаційні, смислові, семантичні і так далі. Вся ця робота… Здавалось би — менше сторінки тексту… В день середня моя норма — це більше-менше три якісних сторінки тексту, до трьох якісних сторінок тексту. Здавалось би, що таке одна сторінка? Я цю одну сторінку, перепрошую, три тижні писала і викреслювала, писала і викреслювала, писала, редагувала, писала, переписувала. Насправді це виклик — писати ось такі, ну, ніби дидактичні тексти і плюс мимоволі це ще якась трошки самоцензура. Бо це не має бути дуже індивідуальний текст. Це не має бути авторський голос, це не має бути забужківський синтаксис, який, скажімо там, впізнаваний на всіх широтах і мені його прощають навіть американські перекладачі — довгі речення з цими вставними дужками, тире і так далі, і так далі. 

Продовження інтерв'ю читайте на сайті Українського Радіо.

Фотографувала Валерія Мезенцева