Новини компанії

Авторка проєкту «Artилерія» Юлія Ткачук нині одна з небагатьох жінок-ведучих, які фокусуються на музичній тематиці на українському ютубі. Вона мріяла стати піарницею чи рекламницею, але знайшла себе в музичній журналістиці й розкриває авдиторії імена молодих артистів. Спочатку Юлія самостійно створювала кожен випуск «Artилерії», сьогодні ж вона має цілу команду. Також встигає писати текстові матеріали для сайту Суспільне Культура та знімати експлейнери про культурні події.

З «Медіамейкером» Юлія Ткачук поговорила про стан української музичної журналістики під час повномасштабної війни, труднощі й мотивацію, та поділилася порадами для початківців, які також обрали цю сферу.

Від рекламниці до музичної журналістки 

Юлія планувала стати рекламницею чи піарницею, але під час навчання на другому курсі Київського столичного університету імені Бориса Грінченка подалася пройти практику на Суспільному Мовленні, де й залишилася працювати — спершу в регіональній редакції. Пізніше, 2019 року, пройшла стажування в диджитал-відділі Суспільного.

«Я робила короткі формати — монтувала сaption-відео. Там я зустріла людей, які побачили, що я ініціативна, і що в мене є ідеї для своїх матеріалів. Ще я паралельно ходила на всі можливі безплатні курси, вчилася знімати короткометражки. У нашому відділі була Саша Чернова — зараз директорка департаменту цифрового контенту й соцмереж Суспільного Мовлення. І вона стала тією людиною, яка взяла мене під своє менторство та вчила знімати документальні історії», — згадує Юлія.

Спершу матеріали Юлії не були суто про музику, наприклад, вона розповіла історію будинку письменників «Роліт» у Києві. Після початку повномасштабної війни вона майже півтора місяця працювала з новинною редакцією над новинами. Пізніше в неї з’явився час, щоб робити свої матеріали.

Юлія Ткачук за монтажем на робочому місці. Фото: Олександра Чернова

Ткачук розповідає, що її колега Сергій Захарченко з редакції Суспільне Спорт зняв історію Львівського муніципального центру, який прихистив переселенців у своїй будівлі, і паралельно в TikTok став популярний тренд із піснею SadSvit «Касета» — це її мотивувало запустити власний проєкт про українську музику.

«Мене завжди найбільше цікавила з усіх мистецтв музика, і українська особливо. З підліткового віку мені було цікаво дізнаватися про українські гурти та стежити за ними», — ділиться Юлія.

Після першого сюжету про SadSvit Ткачук зробила наступний — із репером OTOY, який одну з пісень написав після зникнення безвісти брата в Маріуполі.

Тоді Олександра Чернова запропонувала Юлії запустити повноцінний проєкт «Artилерія» про те, як мистецтво й митці реагують на повномасштабне вторгнення. Серед спікерів проєкту були не тільки музиканти, а й тату-артисти, художники, стендап-коміки, але відсоток музикантів все ж більший.

Показати цінність української музики

Юлія Ткачук помітила, що 2022 року українці почали значно більше цінувати вітчизняну музику й відкривати для себе нових українських артистів. Це прагнення суспільства хоче розвивати «Artилерія». Фокус проєкту на незалежних артистах — молодих зумерах, які самі себе створили. Митці рефлексують, як змінюється музика під час повномасштабного вторгнення, та які виклики перед нею стоять.

За лаштунками проєкту «Artилерія». Фото: Аліна Шевченко

Крім власне шоу, медійниця робить щотижневу добірку музичних релізів на сайті й в Instagram і пише тексти, тематичні інтерв’ю на сайт Суспільне Культура. Авторка подає свій проєкт у лайтовому форматі з орієнтацією на молодь до 35 років.

«Я люблю просту й доступну подачу, щоб не завантажувати складними метафорами людей, які приходять на YouTube, щоб відпочити 15–30 хвилин. Але водночас ця подача не пуста, я намагаюся додавати важливі меседжі та вплітати їх нативно. Щоб під час перегляду протягом всієї історії розкривалася глибша тема, ніж просто розмова з артистом», — розповідає Ткачук про формат проєкту.

«Я вважаю, що українське суспільство не може бути самосвідомим і не може полюбити себе, якщо не цінуватиме власну культуру», — каже музична журналістка.

Під час інтерв’ю з гуртом Dakh Daughters. Фото: Аліна Шевченко

Як і про що говорять в «Artилерії» 

Ютуб-проєкт має кілька форматів:

• Основний — відео про конкретного артиста, яке є сумішшю інтерв’ю та сюжету — запису пісні, концерту, репетиції, події з життя героя. Наприклад, з інді й хіп-хоп виконавцем drimandr Юлія влаштувала цілу екскурсію його рідним містом Долина, яке також рідне й для медійниці.
• Спецрубрики в межах основних випусків, які змінюються від сезону до сезону. Наприклад, «Придумай пісню», де артисти напрацьовують спільний трек із командою проєкту, або «Голос вулиць», де людям на вулиці дають послухати музику. Хронометраж таких випусків — 25–35 хвилин.
• Тематичні спецепізоди, де висвітлюють конкретну тему. Наприклад, мізогінія і гомофобія в музиці, як змінилося життя музикантів, які стали військовими, український фольк тощо. Зараз Ткачук працює над епізодом про український метал. Хронометраж — 30 хвилин.
• Влоги з подій: фестивалів Atlas United, Faine Misto тощо. Хронометраж  — 25–35 хв.
• Експлейнери — нещодавно запущений експериментальний формат про закордонних зірок. Наприклад, відео про американську співачку, яка зараз дуже популярна в соцмережах, Сабріну Карпентер. Хронометраж — 25–35 хв.

Медійниця згадує інтерв’ю з вокалісткою музичного інді-проєкту renie cares та авторкою пісень Іриною Панчук — розмова вийшла про те, як війна травмує молоде покоління, і як це виливається у творчості артистів «нової хвилі». Ірина поділилася історією втрати на війні близького друга. За словами Юлії, ця історія певним чином показує, як українці проживають втрати й все одно продовжують жити та творити.

Ще один герой її інтерв’ю — музикант Мар’ян Пиріг, засновник гурту «Пиріг і батіг». Ткачук подобається ця розмова, бо Мар’ян «горить своєю місією розповідати українцям про українську поезію та митців, замордованих Росією».

«Я намагаюся не навантажувати авдиторію "надсенсами", але нативно вплітати важливі для суспільства теми у відео», — пояснює медійниця.

Команда та процес роботи

Спочатку проєкт мав обмежену команду — Юлію Ткачук та одного-двох операторів. Більшість задач виконувала авторка проєкту: «Я сама шукала артистів, виїжджала на знімання, монтувала відео».

Нині Юлія виступає в ролі ведучої, а команда включає операторів Олексія Мацкевича й Надію Миколаєнко, режисерку монтажу Марію Дергачову, редакторку Анну Погребну,  звукорежисера Павла Іська, продюсерку Тетяну Федорнак-Чорну й дизайнерів.

«Я займаюся ідейною частиною, а не поточною роботою. І я дуже вдячна своїй команді, що в мене є така можливість. Це допомагає генерувати нові теми та ідеї», — говорить Ткачук.

Знімальна група за лаштунками. Фото: Аліна Шевченко

Перед початком нового сезону Ткачук робить список артистів і вибирає теми, що планує обговорити. Зазвичай нові випуски виходять раз на два тижні. У сезоні в середньому 10–12 випусків. 2024 року запустили вже четвертий сезон проєкту — нові переважно виходять на початку весни й осені.

Знімання випуску з Артисткою Чуприненко. Фото: Аліна Шевченко

Донести сенси в соцмережах 

Основним майданчиком для публікації контенту є YouTube та сайт, але також активно використовують і соцмережі. У Instagram команда практикує кілька форматів — вирізки з інтерв’ю, картки, адаптовані під якусь тему, розмовні відео, короткі експлейнери, бліци, де артисти відповідають на п’ять коротких питань. 

Медійниця зазначає: розповісти про творчість артиста за півтори хвилини складно, тому завдання коротких відео —  зацікавити глядача та збільшити кількість переходів на YouTube, а також на текстові версії матеріалів на сайті.

«Є багато людей, які не готові виділяти 15–20 хвилин на лонгріди, тому ми переформатовуємо їх у формат карток для Instagram», — зазначає медійниця.

Також часто практикують спільні пости з артистами, щоб зачепити їхню авдиторію, і це Юлія вважає найбільш ефективним методом просування.

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Суспільне Культура (@suspilne.culture)

За її спостереженнями, тема деколонізації та розмови про національну свідомість набирають найбільше переглядів у соцмережах. Або ж коли відео стосується актуальної новини, наприклад, 30-секундний уривок із першого за дев’ять місяців виступу артистки «Структура щастя» набрав 100 000 переглядів.

Для відео в соцмережах медійники вибирають один цілісний і самодостатній за меседжем шматок на конкретну тему, який сам по собі є історією.

Власна сцена на Atlas United

Програмний директор Atlas United Влад Яремчук, який займається букінгом артистів, запропонував Юлії Ткачук модерувати власну сцену від Суспільне Культура на фестивалі.

«Усередині в мене було: “Ура, клас!” Колеги, звісно, теж погодилися. Я складала пул артистів, займалася підбором, пропонувала їх Владу», — пояснює процес відбору артистів Юлія Ткачук.

Юлія на Atlas United. Фото з особистого архіву

21 липня на сцені від «Artилерії» та Суспільне Культура виступили Oi FUSK, Ліза Бібікова, The Soul Delusion та Re-read — чотири зовсім різних артисти, які є представниками молодої української сцени. З більшістю організаційних моментів допомагала команда Atlas.

«Я дуже хвилювалася, що до нас ніхто не прийде. Спочатку нашу сцену було складно знайти — не було вказівників, але потім їх додали. Людей було стабільно мінімум 30–40 й максимум до 150 людей», — пригадує Юлія Ткачук.

Юлія на Atlas United. Фото з особистого архіву

Розмови з артистами

Аби домовитися про розмову, музична журналістка пише напряму артисту або його менеджеру.

«Я завжди намагаюся перед інтерв’ю відвідати якусь подію артиста, щоб поглянути, як він взаємодіє з людьми, як записує музику чи репетирує, як відбувається його концерт. Тобто намагаюся познайомитися з артистом до розмови, щоб я вже мала якесь уявлення, хто це у творчому процесі та який чи яка з людьми», — каже Ткачук.

Також вона вивчає інші матеріали в медіа про артиста, переглядає соцмережі — що він чи вона пише, які меседжі просуває. Далі медійниця слухає його чи її пісні, щоб зрозуміти сенс текстів, їхні настрої та емоції.

«У день інтерв’ю я намагаюся проводити весь ранок із музикою артиста чи артистки», — говорить музична журналістка.

За лаштунками зйомок з українським музичним гуртом The Unsleeping

Юлія рідко у своїх матеріалах зосереджується на особистих стосунках, скандалах та інтригах. Крім цього, медійниця керується редакційними стандартами Суспільного щодо правдивості, точності тощо. Водночас торкається й гострих тем, зокрема щодо громадянської позиції артистів.

«Наприклад, із Сергієм Вороновим ми говорили про його виступи в Росії. Я багато присвячувала часу темі артистів і лейблів, що не виходять із дистриб’ютора Believe, який досі працює на російському ринку, коли інші звідти вийшли. І багатьом артистам це було ок — на фоні цього у нас був конфлікт в одному з відео», — каже Юлія Ткачук.

Вона зазначає, що завжди виступає за права людини, жінок, меншин тощо. Коли журналістка робила випуски з Ігорем Гонею (український репер, співак й автор пісень, — ред.), то звернула увагу на його гомофобні й мізогінні висловлювання у старих інтерв’ю.

«Це для мене тригерна тема, тому я не хотіла її оминати. Також на цю проблему звернув увагу Сергій Кейн у X (музичний критик, у минулому редактор видання Comma, — ред.). Я вирішила зробити спецвипуск про сексизм в українській музиці. З Кейном й Оксаною Солонською, яка була комунікаційницею Fight4Rights та Kyiv Pride, вийшла одна частина відео, де вони дискутують на різні теми стосовно сексизму в українській музиці. У другій частині ми дали Гоні висловитися», — розповідає Ткачук.

2023 року за матеріал про гомофобію, сексизм і мізогінію в українській музиці Юлію Ткачук номінували на нагороду «Честь професії».

Зараз, каже Ткачук, проєкт на етапі експериментів, тож команда пробує різні нові формати й перевіряє, який краще працює: «Наприклад, якщо подивитись випуски з Артисткою Чуприненко, то вони відрізнятимуться від випуску про український музичний етногурт DakhaBrakha — там різні формати й наратив. Плюс кожен випуск завжди тематичний, тож ми щоразу додаємо щось нове».

Музика — на часі

Музика у країні, де триває війна, — це про контрастні поєднання, за якими може стежити журналістика. Так команда «Artилерії» створила спецепізод про музикантів, які вступили до лав Сил оборони України — розпитували, чи можуть вони писати нові пісні після пережитого.

«John Object, музичний продюсер, розказував, як він, перебуваючи на фронті, завантажив програмку в телефон і в ній робив альбом», — говорить журналістка.

2023 року влоги «Artилерії» з музичного фестивалю «Файне місто» виклали дискусію серед авдиторії проєкту, наскільки фестивалі потрібні під час війни. За словами медійниці, часто побутує думка, що все це не потрібно або небезпечно. Водночас більшість із таких подій сьогодні — благодійні та збирають кошти на потреби Сил оборони України. Наприклад, Atlas United удалося за три дні зібрати 100 млн грн для армії.

Серед іншого, бум на український продукт і далі росте, і теми для випусків «Artилерії» часто рекомендують глядачі. Наприклад, пишуть у коментарях, яких популярних нині артистів хотіли б бачити й чути.

Найбільше Юлія цінує коментарі, де молоді глядачі пишуть, що ніколи в житті не думали, що дивитимуться Суспільне Культура, і що змінять свою думку про мовника як про контент лише для старшого покоління.

Виживання музичної журналістики

Юлія Ткачук спостерігає, що українська музична журналістика недофінансована: живе від гранту до гранту й часто переживає скорочення: «У нас немає жодного стабільного фінансування взагалі музичної журналістики як такої, від чого немає мотивації розвиватися в цій сфері».

Також вона вважає, що на нашому ринку мало гучних жіночих голосів у музичній журналістиці: «Є приклади класних музичних журналісток: Лєра Зданевич — музична оглядачка “Лірум”. Мені подобаються її матеріали. Та й загалом більшість редакції “Ліруму” — це приклад фактично повністю жіночої команди. Ще редакторка Neformat Ярина Денисюк теж чудова журналістка. Але, як на мене, чоловічих голосів більше. Це те, що я б хотіла змінити своєю роботою».

Серед жіночих постатей, які надихають, медійниця називає Ольгу Закревську — концертну фотографку й редакторку «Лірума», ексредакторку «Слуху» Олену Мосійчук. На YouTube однією із провідних музичних ютуберок для неї є Нателла Кірс.

Ще Ткачук ділиться, що інколи складається враження, наче музична журналістика не завжди потрібна самій музичній сфері. Часто не вистачає розуміння з боку артистів до журналістів, і як працюють медіа загалом.

«Коли музиканти просять поставити їхній реліз на сайт, то хвалять медіа, але коли починаються критичні статті, то артисти починають ображатися. Тобто немає якоїсь поваги й розуміння. Це не сфера обслуговування — це професія, яка допомагає розвиватися ринку. Я хочу, щоб музичних журналістів поважали», — каже Юлія.

Серед труднощів, з якими може зіткнутися музичний журналіст — це пошук ментора, але Юлії пощастило з досвідченими наставниками.

«Наприклад, я спілкувалася з Сергієм Кейном, з Олексієм Бондаренком. У нас не музична редакція, тому доводиться багато робити самому, ступати кудись уперше, робити помилки й виправляти їх», — каже медійниця.

«Медіамейкер» спілкувався з музичним критиком Олексієм Бондаренком про те, що таке критика, що потрібно знати для якісної роботи з рецензіями та як професійна критика конкурує з оглядами блогерів.

Плани проєкту 

Медійниця називає свою команду головною цінністю проєкту, тож разом вони вже обдумують його розвиток.

«Ми думаємо починати говорити на YouTube не тільки про українських артистів, а й про світових. У нас є вже експериментальний формат, як от відео про Сабріну Карпентер та її біографію. Хотілося б, щоб у нас ще колись були можливості знімати лайви. Але це теж довгострокова перспектива, тому що потребує додаткової команди й ресурсів», — додає музична журналістка.

Також Юлія мріє про вихід в офлайн і формування спільноти, щоби бачитися із людьми наживо.

Юлія Ткачук. Фото з особистого архіву

Поради тим, хто починає шлях у музичній журналістиці

1. Не будуйте передчасних очікувань. «У мене так було, що артист, який здається класною людиною, може розчарувати після знайомства в реальному житті. З часом розумієш, що взагалі не треба будувати очікування про артистів».
2. Слухайте багато різнопланової музики. «Слухайте щось неочевидне. Наприклад, сервіс NUAM постійно збирає релізи на будь-який жанр і смак — там можна відкрити для себе нових митців».
3. Визначте свою справжню мотивацію. «Якщо у вас є сили, ентузіазм і бажання розвивати музику, говорити про неї, то ставайте на шлях музиної журналістики. Якщо у вас бажання потусити з артистами — це погана мотивація. Найголовніше — прагнути внести якусь цінність своєю роботою в цю сферу».
4. Не бійтеся просити про допомогу досвідченіших. «Спитати поради — це цілком норм. Це працює — я перевіряла. Я сама прийшла на Суспільне Культура новачком і ми дуже добре ставимося до того, щоби вчити людину з нуля».

Вперше опубліковано на сайті mediamaker.me.