Новини компанії

Квітень 23, 2024

Радіо Промінь: від першої музичної станції до медіа з мультиплатформним контентом

22 квітня 1965 року створили Промінь — найпершу українську музичну радіостанцію із сучасною музикою.

«Поняття “радіо = аудіо” вже не актуальне, — каже креативна продюсерка Радіо Промінь Вікторія Польченко. — Кожна радіостанція зараз — це конвергентне медіа, мультиформатний продукт. Ми прагнемо доставити наш контент до якомога більшої аудиторії. Якщо в нас є вдалий продукт, ми зробимо все, щоб запакувати його в різні формати й донести безпосередньо нашому слухачеві».

Нині Промінь — це:

  • команда із 40 людей;
  • радіо через супутник Astra 4A (4,8 E): Частота — 12 130 МГц;
  • цифрове мовлення для Києва і передмість у новому цифровому форматі DAB+, канал 11D Радіо Промінь — Radio Promin;
  • ефірне мовлення 77 передавачів ФМ/УКХ — карта покриття https://ukr.radio/maps;
  • інтернет-мовлення у мобільному застосунку suspilne.radio;
  • слухати онлайн
  • сучасна аудіовізуальна студія прямого ефіру та продакшн-студія для створення саунд-дизайну радіопрограм;
  • найповніша база сучасної української музики від 2000-х до сьогодення;
  • ютуб-канал;
  • постійно поповнюваний плейлист «Промінь рекомендує» на Spotify;
  • єдина спортивна радіоредакція в Україні;
  • музичні та спортивні подкасти на головних подкаст-платформах;
  • соціальні мережі Facebook та Instagram з унікальним контентом;
  • ексклюзивний радіопартнер пісенного конкурсу «Євробачення» (міжнародний конкурс, «Дитяче Євробачення» і українські відбіркові тури на «Євробачення»);
  • щорічний 30-хвилинний мікс української музики від «Радіо Промінь» на найбільшому європейському танцювальному радіошоу Europe's Biggest Dance Show (EBDS).

До річниці радіостанції колеги розповіли, чим для них є робота на Промені.

Вікторія Польченко: «Наше завдання — доставити наш продукт до якомога більшої аудиторії»

Продюсерка згадує:

«Якщо говорити мою присутність на Радіо Промінь, перший прямий ефір був іще задовго до створення Суспільного, у 2000-х роках. Я тоді працювала на першому каналі Українського Радіо в дитячій редакції, і треба було підмінити ведучу Променя. Формат програми передбачав двох журналісток і одного гостя. Я знала гостя, добре підготувалася й навіть злякатися не встигла, як ефір пройшов. Мені тоді дуже сподобалася свобода й атмосфера довіри, яка панувала в редакції».

Пізніше Вікторія працювала на комерційній радіостанції, а 2010 року обійняла посаду головної редакторки Променя. Тоді почалося переформатування Радіо Промінь і постало питання, чим воно відрізняється з-поміж інших українських радіостанцій. Проаналізувавши медійний ландшафт, визначили, що на ринку радіо, як це не дивно, не вистачає української музики:

«Коли ми спілкувалися з музикантами, вони казали — навіщо нам створювати музику, все одно нас поставлять або в ніч, або взагалі скажуть, що це не формат, — розповідає Вікторія. — Так ми вирішили відродити славу того Променя, який я слухала на початку 90-х, коли в ефірі були “Гарячий компот” і хіт-парад “12–2”, і стати майданчиком для сучасної української музики. Адже саме Промінь зробив відкриття, що музика українською мовою може звучати класно. Тож коли у 2016 році ввели квоти, пам’ятаю, як представники інших радіостанцій казали “де ми назбираємо цю базу?”. А в нас вона вже була».

Максим Яковенко: «Хочу, щоб це була ваша перша й головна робота»

Максим Яковенко, виконавчий продюсер Радіо Промінь, влаштовувався на Промінь двічі. У 1992-му — на робочому столі й зараз лежить касета із записом його першої радіопрограми. У 2018-му Максима запросила продюсером Саша Кольцова, тоді членкиня правління Суспільного Мовлення, — відтоді він почав наново створювати радіо з актуальною українською музикою.

Максим ділиться, що раніше не працював у таких великих компаніях, тож йому було важко. А ще — ніколи так довго не запускав радіостанцію. Каже, на комерційних усе простіше: група людей розробляє формат, за ситуацією на ринку обирає нішу й шукає спеціалістів, яких можуть найняти. На Промені були смішні заробітні плати, колеги працювали один день у тиждень, ведучі не мали постійних пар, тож між ними не було синергії. Крім того, рейтинги показали, що Промінь плутають з Українським Радіо.

Оновлення радіо почали з позиціювання Променя як музичної станції. Насамперед почали працювати з ведучими:

«Зібрав весь колектив, кажу: я розумію, що тут по грошах не дуже солодке місце. Але коли я в 90-х працював на Промені, отримував 10 % того, що заробляв, а інші 90 % заробляв працюючи в нічному клубі. Але 90 % робочого часу я проводив на радіо, бо мені було цікаво. Тож я хочу, щоб це була ваша перша й головна робота. Так ми сформували команду й потім разом запускали проєкти», — розповідає Максим Яковенко.

Олег Головаха: «Промінь — радіостанція, гнучка до сучасного суспільства»

Олег Головаха, головний музичний редактор Радіо Промінь, відповідальний за музичне наповнення Променя і Радіоточки. Олег — з 16 років з музикою: понад 25 років працював діджеєм, відомий як DJ Leo Levsky. З 2000-х років також працював на радіостанціях звукорежисером і мав свої авторські програми. На Промінь Олега запросили у 2019 році з авторською програмою Бобіна Party, де він міксував в ефірі стару українську зі старою європейською музикою.

З початком повномасштабної війни в ефірі Променя звучав нацмарафон. А коли дали дозвіл на відновлення музичного ефіру, Олегові запропонували посаду музичного редактора, і він одразу погодився:

«Пам’ятаю, я прийняв рішення за один вечір: ввечері мені подзвонили, а на ранок треба було виїжджати у Львів. Я за ніч зібрався, залишив доньку і маму в Києві й поїхав працювати. Перший тиждень вивчав програмне забезпечення, потім ще два тижні ми створювали базу актуальної на той момент музики — треки, які могли б підбадьорити слухачів. І за три тижні запустились».

Музичний редактор каже, що найважче йому було із самого початку — вникнути в процес. Та водночас захопливо. Бували дні, коли по 12–14 годин розбирався з технічним обладнанням.

«Щоб бути сучасною радіостанцією, маємо дотримуватись сучасних законів для радіо, використовуючи велику базу знань, консультуючись з людьми, які зарекомендували себе в музичній індустрії. Ми виробили для себе формат, і в цьому форматі рухаємось», — ділиться Олег.

«Промінь — радіо, гнучке до сучасного суспільства. Ми стежимо за всіма новинами — і музичними, і воєнними. Тож наш ефір відображає потреби суспільства», — переконаний Олег Головаха.

У цьому контексті креативна продюсерка Радіо Промінь Вікторія Польченко згадує, як її запитували, що для неї буде закінченням війни: «Один із критеріїв — коли ті музиканти, які служать зараз у Збройних силах України, прийдуть до нас на ефір, принесуть нову музику, і їм не потрібно буде повертатися у військо».

Олександр Стасов: «Я розширюю культурну українську територію»

Олександр Стасов — теле- і радіожурналіст, почав працювати на радіо у 1998 році в Запоріжжі, а з 2002 року — на київських радіостанціях і телеканалах, створює та просуває музичні й мистецькі проєкти. На Промені — з 2017 року, працює генеральним продюсером «Вікенду нової музики» й ведучим українського чарту «Селекція».

«Продюсування — це завжди питання смаку, зумовлене певним досвідом, що нашаровувався роками, — розповідає Олександр. — Тож коли довго із цим працюєш, одразу впізнаєш хорошу пісню. Та все ж є низка критеріїв відбору треків і виконавців, яких транслюємо в ефірі. Серед них — неординарність, актуальність, пісня має резонувати, викликати реакцію у слухачів».

«У наш час пісня часто є історією і темою для обговорення, — додає продюсер. — Наприклад, днями у співачки Moann вийшов трек “Цінності”. Він підіймає тему цивілізаційного вибору людей: коли вони обирають мову, якою розмовляють під час війни і т. п. Дещо з того, що я беру собі в ефір, не візьмуть комерційні радіостанції, бо вони не продадуть на цьому рекламу. Мені важливо поширювати вартісний контент, який змушує людей думати. Кожною премʼєрою в ефірі, в подкастах та цифрових платформах я розширюю культурну українську територію. Я поставив це собі за місію й останні 20 років плідно цим займаюся. Завдяки цій моїй роботі й роботі нашої команди ми робимо відбитки української культури. По суті, ми займаємося музичною документалістикою. Значущість цієї роботи через 20–30 років важко уявити».

Творча група шоу «Селекція» та «Вікенду нової музики» постійно комунікує з найпопулярнішими артистами та шукає нові таланти. Десятки українських зірок вперше на радіо прозвучали саме у проєктах Променя: Kalush, Tember Blanche, OTOY, Panivalkova, KOLA, Сергій Асафатов та інші.

«У “Селекції” я обрав собі формат незалежного експерта, який не тисне на слухача своєю думкою, не заважає сформувати своє ставлення до героя програми та пісні, а пропонує послухати артиста — як він думає, що каже і співає. Я не розповідаю про когось — лише представляю артиста, й він сам презентує себе», — каже Олександр Стасов.

Одним із найбільших викликів як для колег, так і серед слухачів, на думку продюсерки Вікторії Польченко, зараз є втомлюваність:

«Тож необхідно зробити так, щоб за допомогою нашого контенту бути певним релаксатором для аудиторії, тією радіостанцією, яка дає слухачеві щось нове — постійний едьютейнмент, коли й розважають, і дають нові знання водночас. Неважливо, чи це інформація в словесному вигляді чи в музичному — нова пісня».

Костянтин Дульцев: «Репортажі на радіо й телебаченні кардинально відрізняються»

Ведучий спортивних програм Костянтин Дульцев на Суспільному з жовтня 2010 року. До його обов’язків на Промені входить готувати програми, виходити в ефір, коментувати матчі, проводити інтерв’ю та записувати думки різноманітних експертів. Крім того, ведучий виконує обов’язки керівника спортивної редакції, поки його колега Олександр Монзолевський служить у ЗСУ. Наразі на Промені працює єдина в Україні спортивна радіоредакція, що складається із чотирьох людей, серед них Галина Вініченко — єдина в Україні жінка-футбольна коментаторка. Редакція також створює спортивні програми для Українського Радіо.

«Репортажі на радіо й телебаченні кардинально відрізняються, — ділиться особливостями роботи ведучий. — По телебаченню, коментуючи, можна розповідати анекдоти, тому що глядач все бачить на картинці. А на радіо, людина, яка коментує матч, має зробити так, щоб людина уявляла собі цю картинку. Тобто говорити — м’яч направо, м’яч наліво, перехід, пресинг, воротар пропустив, відбив, кутовий справа, кутовий зліва. Щоб слухач уявляв картинку, щоб відчував, якщо сидите на коментаторському місці — справа у вас команда в білій формі, зліва — команда в червоній формі. І головне — коментувати вдвох: і темп тримає, й динамічно».

Як кореспондент Суспільного Костянтин Дульцев був на двох Олімпіадах — на Зимовій Олімпіаді у 2014 році в Сочі — до війни, але вже під час Майдану, і на Олімпійських іграх 2020 в Токіо у 2021 році. Костянтин розповідає, що з початку повномасштабної війни три місяці довелося «сидіти на карантині» — поки бої навколо Києва вщухли й вороги не відійшли. Тільки тоді редакція відновила повноцінну роботу. Ведучий згадує, що багато військових на передовій слухають матчі на Промені, їм це допомагає відволіктись.

На час, коли почалися масовані ракетні обстріли й не було світла, — з листопада по грудень 2022-го — саме припав Чемпіонат світу з футболу. Через це вболівальники перемкнулись на Промінь — радіо слухали більше, аудиторія була дійсно дуже велика. Тоді Костянтин зрозумів, наскільки в критичні моменти важливе радіо — коли рятує приймач, який працює на батарейках:

«Під час блекауту людина страждає від того, що немає світла, що не може зарядити мобільний телефон, не може прочитати повідомлення в месенджері, переживає, чи не буде нових прильотів, чекає, коли знову включать світло. А слухаючи футбольний матч із коментаторськими приколами й уявляючи собі картинку, вона просто відволікається від цього. І час летить для неї непомітно, а там і світло вмикається, і в житті все налагоджується».

Дмитро Захарченко: «Радіо — це про особистості»

Ведучий «Ранку Про» Дмитро Захарченко приєднався до команди Променя у 2018 році, бувши студентом-другокурсником. Він навчався на телерадіоведучого й тележурналіста і не хотів працювати ким завгодно, зраджуючи своїм принципам.

«Моїм майстром-викладачем в університеті був Василь Бирзул (колись очолював ще Національну телерадіокомпанію України). На одному з перших його занять ми писали есе про те, як уявляємо свій робочий день через три роки. Я досі зберігаю цей листочок, де написано: “Мій робочий день розпочинається так: із самого ранку, коли надворі ще не людно, я спокійно йду Хрещатиком на радіо. Уявляв саме ранковий Хрещатик, ще всі не прокинулися, а я приходжу на радіо і кажу: “Всім привіт, сьогодні у вас буде гарний день”», — згадує Дмитро.

Пізніше, коли вже шукав роботу, майбутній радіоведучий бачив себе саме на радіо — уявляв, що буде йому близьке — з його базою знань і за особливостями характеру.

«Я бачив себе ведучим, який висвітлює серйозні теми, та при цьому залишається живою людиною з почуттям гумору, яка реагує на все, що відбувається. А для цього потрібен прямий ефір. Мій перший прямий ефір відбувся у квітні 2018-го. Це було хвилююче і… дуже погано. Я опинився не те що в холодній ванні, я опинився в холодній річці. Цей запис теж десь у мене є, але його не просіть», — застерігає Дмитро.

Вікторія Польченко ґрунтовно готувала колегу до ефірів, давала детальний зворотний зв’язок. У студії пропрацьовували з Дмитром його мовлення, дикцію, з’ясовували, який він має характер — хто він, яка людина та який в ефірі.

«Адже радіо — це про особистості. Радіо слухають, по-перше, заради музики. А в другу чергу, через особистостей. Вони тримають, вони цікаві. Це як дивитися серіал, у якому цікаво спостерігати за персонажами. Не вигаданими, написаними за сценаріями, а за живими людьми з живими емоціями. Ми можемо прокинутися о 8-й ранку, прийти в ефір у поганому настрої. Ми скажемо, що в нас поганий настрій. Але нам із цим треба щось зробити. “Давайте разом щось зробимо. Напишіть щось хороше”. Тобто ми справжні, ось це ключове», — каже радіоведучий.

Анна Заклецька і Денис Денисенко, ведучі «Ранку Про»: «Тут для мене рідні стіни»

Анна прийшла на Радіо Промінь у 2020 році, доти працювала телеведучою на Суспільне Спорт. Вона розповідає, що з Хрещатиком, 26 її життя пов’язане з дитинства. У 1987 році, коли тут розташовувались телевізійні студії, у їхніх приміщеннях проходив республіканський конкурс «Дебют». Вони зі старшою сестрою і мамою, артисткою хору Г. Верьовки, взяли участь у цьому конкурсі, і виграли. Пізніше, коли виросла, Анна часто виконувала роль Баби Яги в казках, які записували на радіо в цих же приміщеннях.

«Коли я прийшла працювати на Промінь, відчула, що тут для мене рідні стіни — наче повернулася додому, ніби з 1987 року нікуди й не йшла», — згадує ведуча.

Денис починав роботу на Суспільному з Українського Радіо, де пропрацював до 2022 року, 24 лютого саме на його зміну випало сповістити про початок повномасштабної війни. Каже, йшов до Суспільного різними шляхами, й урешті опинився тут і жодного разу не пошкодував про цей вибір:

«Сьогодні ми розмовляли з Женею, котра робить каву в нашій кав’ярні “Естет”. Вона спитала, чи бувають у нас різні настрої, коли не хочеться посміхатись, не завжди є ресурс, а потрібно, щоб присутні в ефірі. А я кажу: “Не буває, бо я їду до неї”» (про Анну — авт.).

«Дуже приємно, і це навзаєм, — відповідає Анна. — Чим цінне Суспільне: коли я заходжу в двері, першими мене зустрічають охоронці й кажуть: “Доброго ранку, Анічка, як справи сьогодні?” Тобто вони щиро цікавляться, а я цікавлюся ними. І цей контакт починається з дверей. З усіма людьми, з якими нам пощастило працювати — одне з одним, з нашим керівником, охоронцями і прибиральницями — постійно відбувається живий, класний контакт. Тож навіть якщо я прийшла з не дуже хорошим настроєм, то вже на вході мені його підзарядили так, що хочеться передавати його через мікрофон людям, які нас слухають. Це дуже цінно».

Віра Сивачук: «З початком повномасштабної війни стало важко обирати фільми»

Віра Сивачук за освітою кінознавиця, тож її роль як ведучої програми «Віра в кіно» органічна. На Промені Віра з 2015 року — вирішила спробувати працювати в ефірі, коли з’явилась вакансія співведучої у програмі «Культ особи». Каже, що її авторська програма більше схожа на радіоблог, ніж на академічну кінокритику, адже широкій аудиторії хочеться легкої й короткої форми, яка буде цікава й чіплятиме слухача. Віра розповідає, що намагається робити огляди різних жанрів — і драми, і комедії, і бойовики, і, звичайно, фільмів, які в топі. Щоб кожен слухач міг знайти кіно, яке йому сподобається.

24 лютого ведуча не уявляла, як далі працюватиме кінокритикинею, у перші місяці війни їй здавалося, що вже не повернеться до своєї професії. Та наприкінці червня, після чотиримісячної перерви, почався новий сезон програми «Віра в кіно» — з акцентом на воєнну документалістику. Але не тільки на неї: «З початком повномасштабної війни стало важко обирати фільми. Комедії не смішать, а драми і так забагато, — розповідає Віра. — Проте інше кіно, яке дає змогу відволіктися від реальності, сьогодні теж потрібне, і воно є в програмі».

Коли восени 2022 року були блекаути, важко було дивитися фільми в кінотеатрі — постійно якщо не тривога, то відключення світла. На один із фільмів — українську драму «Клондайк», Віра потрапила лише з четвертої спроби: першого разу була єдиною глядачкою на ранковому сеансі, тож показ не запустили; наступний сеанс перервала повітряна тривога, а на третьому зникло світло.

«Та відносно всього іншого, що відбувається в країні, — нехай потрапляти в кіно буде нашою найбільшою проблемою», — підсумовує ведуча.

Роман Києвицький: «Ми створюємо дива»

Саундпродюсер Променя Роман Києвицький освоїв професію звукорежисера коригуючи роботу колег як музикант — зрозумів із часом, що сам може досягнути саме того результату, який очікує. З Променем знайомий із часу навчання в Сумах, коли здобував другу освіту — психолога. Каже, що у студентському гуртожитку не було нічого, крім так званої радіоточки, де постійно грав Промінь: «Це станція, яка мені подобалась завжди. Промінь сформував мою любов до джазу і до гарної музики загалом. А ще — до нестандартного гумору. Я виріс на зовсім іншій музиці — King Crimson, Brian Eno, а тут відкрив для себе джаз і все інше».

На радіо Роман Києвицький почав працювати ще до переїзду в Київ, уже в Києві познайомився з Максимом Яковенком, якого знав за програмою «Гарячий компот». «Більшістю команди, яка вигадала Jam FM (серед них і Максим), ми перейшли працювати на Промінь. Тепер роблю “Годину меломана” (авторське шоу українського джазмена Олексія Когана — авт.), яку слухав у 90-х», — розповідає Роман.

На Промені саундпродюсер має великий спектр роботи: це не лише продюсування аудіо — створення і запис контенту для радіо, а й психологічна робота з акторами й музикантами. З початком повномасштабної війни Роман також був залучений до документальних кінопроєктів Суспільного.

«Я займаюсь так званим “одягом” — все, що ви чуєте в ефірі: джингли, реклама, анонсні продукти. Нам дають тези сценарію, і наша задача — це все творчо “зібрати”. “Одягнути на себе” кожен проєкт, навіть маленький ролик: наприклад, із чим повинна асоціюватися програма “Ранок Про”? Результат насамперед повинен подобатися мені. А по-друге, потрібно зрозуміти, для кого роблю продукт — бачити й розуміти людину, яка в цю секунду клацне на кнопку радіо».

Підготовка двохвилинного ролика, який прозвучить в ефірі, може зайняти пів дня чи й цілий робочий день: потрібно знайти пісню, підготувати текст для неї, підвести його під пісню, начитати, зібрати все разом і зробити так, щоб в ефірі було цікаво слухати. Або ж, наприклад, Романові потрібно було видати в ефір синхрон із Джамалою з Євробачення. Він отримав єдиний жахливо записаний синхрон секунд на двадцять. Щоб він прозвучав у належній якості в ефірі — і на телебаченні, і на Радіо Промінь — Роман витратив цілий робочий день.

Та найважче в роботі для саундпродюсера — прийти на роботу у сьомій. Каже, що затриматись допізна чи пропрацювати ніч — взагалі не питання, а от прикинутися о п’ятій — важко.

«В уявленні нашого слухача ми створюємо дива. Адже людина знає, як завести машину, як її можна полагодити, як кудись доїхати, може збудувати будинок, літак тощо. А от створення саунду для неї залишається дивом».

Більше фото дивіться у фейсбук-альбомі.

Матеріал підготувала Мар’яна Хемій

Фото Анастасії Мантач