Березень 13, 2023
Яна Стойкова, Суспільне Дніпро: «Радіють, бо вдома, бо вільні. І байдуже, що замість стіни матрац»
Суспільне Мовлення продовжує цикл блогів, де журналісти діляться власним досвідом роботи у найгарячіших місцях українського спротиву. Кореспондентка Суспільне Дніпро Яна Стойкова на інформаційній передовій з перших днів повномасштабного вторгнення: висвітлює війну в містах та селах Дніпропетровської та Херсонської областей, розповідає про злочинні дії російської армії проти мирного населення, готує репортажі з небезпечних місць. Яна на власні очі бачила перші сльози радості жителів звільненої Херсонщини та відчай людей, у яких війна забрала рідних і домівки.
Трудолюбівка, Херсонська область, березень 2023. Фото: Юрій Тинний
Я ніколи не хотіла бути військовою журналісткою, бо воліла б не стикатися з війною у моїй країні, але реалії інші, і залишатися осторонь неможливо.
Коли росія розпочала війну в Україні у 2014-му, я знімала історії бійців добровольчих підрозділів, військовослужбовців ЗСУ та переселенців.
Чим більше чула цих історій, тим сильніше у мене було бажання поїхати безпосередньо на фронт, аби на власні очі побачити реалії війни. Тому я почала їздити на Донбас”
Трудолюбівка, Херсонська область, березень 2023. Фото: Юрій Тинний
2017 рік. Перший робочий виїзд — Авдіївка, Донецька область. Я тоді приїхала до добровольчого підрозділу. Мене вразили ці люди, які залишили своє звичне життя та пішли захищати нашу країну. Тоді я відчула, що роблю щось дійсно важливе, бо саме про таких героїв варто розповідати.
Рідним я спочатку не сказала нічого, бо розуміла, що вони переживатимуть за мене, але я завжди за правду, тому розповіла, щойно повернулася з першої поїздки. Їм важко. У них внутрішня боротьба турботи й патріотизму.
Трудолюбівка, Херсонська область, березень 2023. Фото: Юрій Тинний
Читайте також: Інформаційний вечір «Суспільне. Спротив»: Олександр Єльцов, Олеся Вакуленко, Юлія Девда
Рідні не хотіли б, щоб я їздила на фронт, але добре розуміють, чому я це роблю”
Коли ти працюєш на телебаченні — це завжди про партнерство у поглядах та діях між журналістом і оператором. Багато історій війни ми зняли разом з Богданом Антоненком, який зараз захищає нашу країну на фронті, а тим часом ми з Юрієм Тинним продовжуємо тримати оборону в інформаційному просторі. Моя роль у висвітленні війни анітрохи не більша, ніж їхня.
Архангельське, Херсонська область, листопад 2022. Фото: Яна Стойкова
Буває, усе досить просто: заїхали на кілька годин у прифронтовий населений пункт, відзняли, поїхали назад, але морально такі поїздки насправді важчі. Там росіяни постійно обстрілюють з артилерії, все зруйновано практично вщент, жителі збирають дощову воду у відра, опалюють будинки буржуйками, пічками, єдине світло — свічки та ліхтарики.
Коли повертаєшся звідти у відносно непошкоджене та більш безпечне місто — це геть інший світ. Це такий контраст, до якого ніколи не звикнеш.
Коли ж ми залишаємося на кілька днів у зоні бойових дій — це можливість краще пізнати людей, історії яких ми переповідаємо.
Вони вже не просто військові. Це тато, який завжди носить із собою дитячі малюнки. Це кухар, який навіть «на нулі» варить борщ. Це студентка, яка у перервах між обстрілами читає наукові статті”
Архангельське, Херсонська область, листопад 2022. Фото: Юрій Тинний
Ти можеш записати десятки інтерв’ю, але ніколи не зрозумієш, чим вони насправді живуть, поки не побачиш все це зсередини. Так нещодавно ми знімали херсонських рятувальників, жили з ними кілька днів, їздили разом на виїзди.
Третя ночі. Влучання російського снаряда в будинок. За декілька хвилин ми вже в дорозі. На місці — крики людей, полум’я, багато диму”
Це — життя. Життя в Херсоні. Життя в щоденній боротьбі.
Посад-Покровське, Херсонська область, грудень 2022. Фото: Юрій Тинний
Читайте також: На Суспільному стартує суспільно-політичне токшоу «Новий відлік»
Якщо говорити про правила роботи воєнного кореспондента, то це:
Не нашкодь. Справжня журналістика — завжди не про сенсації та хайп, а воєнна — тим паче.
Не завдай болю. Воєнні кореспонденти постійно працюють з людьми, які пережили втрати. Росіяни вбили їхніх близьких, катували, знущалися, зруйнували все, що вони мали.
Про ці історії, безперечно, варто кричати на весь світ, але лише у тому випадку, коли людина сама готова поділитися своїм болем, а не тоді, коли кожне питання наче кислота на її рану”
Ризик завжди має бути розумним та виправданим. Гарна картинка ніколи не варта життя людини, і кожен свідомий журналіст це розуміє й дотримується правил безпеки.
Ольгине, Херсонська область, лютий 2023. Фото: Юрій Тинний
Ми зараз їздимо звільненими містечками та селами Херсонщини. Повсюди та сама картина після «руського миру»: покалічені фізично й морально люди, покинуті тварини, зруйновані, розграбовані будинки, пошкоджена техніка, заміновані території. Багато цих селищ і міст досі обстрілюють росіяни. Однак люди намагаються відновлювати життя навіть у таких умовах.
Трудолюбівка, Херсонська область, березень 2023. Фото: Юрій Тинний
Нещодавно ми були у селищі Білогірка. Там зараз живе лише одна родина. Вони оселилися в єдиному на все селище більш-менш вцілілому будинку. Ну як вцілілому… Там одна кімната залишилася. Стеля у ній пробита російським снарядом, але поки ще не впала. Вікон немає, але їх забили дошками і плівкою. А зараз родина завершує ремонт у власному будинку — замість стіни поставили матрац, і вони радіють, розумієте?
Радіють, бо вдома, бо вільні. І байдуже, що замість стіни матрац. От де справжні людські цінності”
Білогірка, Херсонська область, лютий 2023. Фото: Юрій Тинний
Немає сюжетів, про які швидко забуваєш, але найчастіше пам’ять відправляє до репортажу про звільнення Херсонщини. Перші емоції людей після звільнення від окупантів. Ми ридали разом, коли вони в розповіді про те, як зустрічали ЗСУ, промовляли фразу: «Наші зайшли!»
Дитячі обійми у звільненому Херсоні. Незнайомі дітлахи підбігали та обіймали, просто тому, що ідентифікували нас як своїх.
Визволений Херсон, листопад 2022. Фото: Юрій Тинний
Допомога людей. Коли у нас зламалася автівка у прифронтовому містечку, нас рятував незнайомий місцевий чоловік. Він дві години, лежачи під машиною на снігу та шматку картонної коробки, намагався з металевого дроту змайструвати буксирний гак. А потім відігрівав нас після чотирьох годин на морозі своєю буржуйкою та гарячою кавою.
Я хочу жити у світі без русні у будь-якому її прояві. І кожен мій день — наполеглива праця заради цього”
Всі ми маємо викладатися на максимум, аби скоріше вибити ворога з нашої землі, хто б чим не займався. Зараз важлива роль кожного.
Трудолюбівка, Херсонська область, березень 2023. Фото: Юрій Тинний
Що найбільше запам'яталося під час війни? Біль.
Ми б усі воліли ніколи не стикнутися з тим болем, якого нам завдали росіяни, вбиваючи тих, кого ми любимо, намагаючись зруйнувати все, що у нас є. Однак і забути цей біль я не зможу і не хочу. рф намагалася зламати нас, але наша злість та жага справедливості робить нас сильнішими. Війна проявляє все і всіх. З найкращими людьми в моєму житті об’єднала війна. Це військові, які до останнього б’ються з ворогом. Це цивільні, які на своєму місці роблять все заради нашої спільної перемоги. Це жителі звільнених територій, які намагаються хоч якось відновити життя у повністю зруйнованих населених пунктах.
Це наша битва, і ми вже її виграє́мо, бо перемога за тим, за ким — правда!
Суспільне Мовлення — найбільше незалежне медіа в Україні, до якого входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, а також 24 місцеві телерадіокомпанії та супутниковий телеканал Суспільне Новини. Новини про Україну читайте на сайті suspilne.media та діджитал-платформах.
Оперативні новини від Суспільне Дніпро шукайте на діджитал-платформах:
