Команда проєкту Суспільного Мовлення «Відтінки України. Війна» продовжує розповідати історії українців різного етнічного походження — як змінилося їхнє життя з початком повномасштабного воєнного вторгнення рф. Серії документального проєкту виходять на ютуб-каналі Першого. Також відео транслюють на телеканалах регіональної мережі Суспільного Мовлення, в національному марафоні «Єдині новини #UAразом» і на каналі Суспільне Культура.
Ольга Кулаксиз — викладачка гагаузької мови у школі та гагаузка за етнічним походженням. До 24 лютого 2022 року, залучаючи молодь, відроджувала традиції та обряди предків в Обласному центрі гагаузької культури. Опісля — центр гагаузької культури став місцем прихистку для 300 дітей-переселенців.
«Для них ми проводили екскурсії, проводили з ними майстер-класи, — розповідає Ольга Кулаксиз. — Ми дуже вболіваємо за наших військових, серед яких і мій син. Він теж захищає Україну. І ми дуже хочемо, щоб вони швидше повернулись додому, до своїх осель, до своїх діточок. Своєю працею, своїми вчинками, своєю волонтерською роботою кожен гагауз, як і кожен українець, допомагає наблизити нашу перемогу».
Читайте також: Розмаїття одягу і культур нацспільнот України — «Візуальний код-2» повернувся в телеефір Суспільного
Що найбільше шокувало Ольгу, коли вона прийняла біженців у своєму домі, та чому її вишивки стали оберегом для переселенців, — дивіться у відео з циклу історій «Відтінки України. Війна».
Читайте також: Знімки кореспондентки Суспільне Новини Аліни Смутко — на міжнародній фотовиставці в Португалії
Як це — втретє тікати від війни? Про це знає мисткиня, представниця азербайджанської спільноти Рена Сафарова, героїня «Відтінки України. Війна». Першого разу вона, ще молодою, виїхала з Азербайджану через війну, вдруге втікала від «русского міра» у 2014 році, залишивши за плечима 20 років життя. Після окупації Луганська вона була змушена покинути власний дім та переїхати до Києва. Одна з дітьми у Києві, вона змогла адаптуватися завдяки своїй творчості та бажанню жити. Київ став для Рени другим домом, який 24 лютого у неї знову відібрала повномасштабна війна.
«В мене були мрії — зробити свою виставку. Після 24 числа всі плани змінились, і моя творчість змінилася в інший бік. І життя все змінилося, — розповідає Рена Сафарова. — Я дуже люблю Україну, дуже люблю Київ. У Києві я почуваюся, наче в Баку. Мені завжди хотілось говорити через свої картини про свої бажання: не забувати свою історію, вірити в Господа, поважати та зберігати свою культуру, бути вільними й незалежними. Справедливість переможе, тому що ми, українці, ні на кого не нападали. Щоб настав мир (мрію — ред.), і ми — всі народи, які живуть в Україні, святкували цю перемогу».
Де Рена знайшла прихисток, хвилюючись за ще ненароджену онуку, як кардинально змінила свою творчість та чому не захотіла виїжджати з України — дивіться у відео з циклу історій «Відтінки України. Війна».
Український грузин Гія Міміношвілі — кераміст, художник, скульптор, викладав кераміку для дітей у власному будинку в селі Чернігівської області, який перетворив на територію для творчості та для всіх охочих.
Після 24 лютого Гія був змушений покинути свій дім, але не свою творчість. З окупованої Чернігівської області переїхав до Києва, під звуки сирен він продовжував працювати. Що довелось пережити у фронтовому Києві та чому Гія вважає, що завдяки російській федерації, ми уже здобули перемогу — розповідає для глядачів проєкту «Відтінки України. Війна».
«Україна для грузинів — це дуже тепле середовище. У наших народів дуже теплі відносини. Ось це моя діяльність була до того моменту, як 24-го о 5 ранку пролунали вибухи, — згадує Гія Міміношвілі. — Незалежно від національності, віросповідання, зараз ми всі — українці. Це російська федерація зробила з нами і продовжує нас згуртовувати далі. Перемога — вона вже є. В якомусь сенсі вона вже настала. У нас є функція — це життя і ми її виконаємо обов'язково. Слава Україні!»
«Відтінки України. Війна» — цикл історій у двох сезонах проєкту «Відтінки України» про те, як змінилось життя та погляди українців різного етнічного походження з 24 лютого. Як вони пережили окупацію. Як відбудовують зруйновані помешкання та музеї. Як допомагають, волонтерять та служать в ЗСУ. Попередні відео проєкту — за посиланнями:
- Ляльки-вуду з Путіна і волонтерство для ЗСУ — історія Марини Федчик
- «До 24 лютого шили біле, після — чорне і хакі» — історія Маріна Гуралюка
- Мрія про повернення у Крим — історія Рустема Скибіна
Суспільне Мовлення — єдине медіа в Україні, яке регулярно виготовляє проєкти мовами національних спільнот — для них, а про них — українською. У 2019 році був створений Координаційний центр мовлення національних меншин. Команда Центру збирає інформацію з усіх куточків України про найважливіші для кожної спільноти події, виклики та проблеми, прагне створити середовище рівності, толерантності та плюралізму нацменшин.
До найбільшого незалежного медіа в Україні входять загальнонаціональні телеканали Перший та Суспільне Культура й канали Суспільного радіо (Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура), а також 24 регіональні телерадіокомпанії.
