Режисер фільму «Мої думки тихі» Антоніо Лукіч дав інтерв'ю Віктору Дяченку в ефірі програми «Культура на часі» на каналі Суспільне Культура про участь у 79-му Венеційському міжнародному кінофестивалі.
Наводимо фрагмент інтерв'ю.
Віктор Дяченко: Дебют стрічки відбувся. Якою була реакція спільноти на фотосесію з антивоєнними плакатами? Тому що саме ці кадри облетіли зараз українські ЗМІ так точно.
Антоніо Лукіч: По-перше, ми були дуже раді, що нам дали змогу висловитися, і в цьому такому перфомансі ми мали на меті привернути увагу саме до руйнації сімей. Тобто руїни, що лишає війна, не тільки фізичні, а й сімейні. І оскільки це якоюсь мірою продовжувало тему нашого фільму, то журналісти це підхопили. І нам здається, що ми, в принципі, з цією роботою впоралися.
Віктор: Загалом, якщо брати світову кіноспільноту, наскільки зараз відчувається підтримка? Наскільки гостро стоїть українське питання, і що найголовніше, з розумінням?
Антоніо: Підтримка України як народу, нації, країни дуже-дуже велика. Але я, мабуть, обмовлюсь, що мені б хотілося, щоб наше кіно відзначали саме за його якості, за те, яке воно хороше, а не за те, що ми якоюсь мірою жертви війни. Тобто щоб це не було через жалість. Але ми впевнилися, попри те, що показ був досить привітний, і люди реагували добре і навіть аплодували в кінці доволі довго, нам здається, що все ж таки ми зробили фільм для нашого глядача і ми цьому дуже раді з близнюками з Амілем та Рамілем, і дуже чекаємо на момент, коли можна буде фільм продемонструвати саме землякам, українцям.
Віктор: Загалом якщо говорити про реакцію колег, чи був якийсь зворотний зв'язок?
Антоніо: Близнюки кажуть, що після Atlas Weekend їх не відпускають на три години десь, фоткаються з ними. А під час фестивалю з ними фоткаються максимум три-п'ять разів. Тобто це досить різне сприйняття.
Цього разу так вийшло, що фільм сподобався більше навіть критикам, адже про нього написали всі найважливіші медіа [...] і, мабуть, трішки менше сподобався публіці. Я поки не можу судити. І прем'єра на такому важливому фестивалі офіціозному, в костюмах, це все було дуже незручно. Це як весілля на максималках. Це просто монтаж дуже крінжових сцен поспіль. І в нас, всієї нашої групи, було дуже сюрреалістичне враження від цього процесу, адже подумки ми всі вдома, і дуже важко відволікатися, і відчуваєш себе реально сюрреалістично. Як так, ці два світи існують один з одним поряд.
Повне інтерв'ю Антоніо Лукіча про прем'єру «Люксембург, Люксембург» у Венеції дивіться за посиланням.
Фільм «Люксембург, Люксембург» змагався за нагороду в конкурсній програмі «Горизонти». Він розповідає про братів-близнюків, що намагаються дати раду власному життю, в якому раптово з’являється давно зниклий батько. Головні ролі братів у стрічці виконали учасники реп-гурту «Курган і Агрегат», брати у житті — Раміль та Аміль Насірови.
Нагадаємо, що інформаційно-аналітичний проєкт «Культура на часі» виходить щодня о 22:00 на каналі Суспільне Культура. Це вечірній огляд мистецьких виставок, кінопоказів, літературних і музичних фестивалів, а також розмови з лідерами думок про культуру як ціннісний орієнтир в умовах війни.
