Новини компанії

Лауреаткою Премії імені Георгія Ґонґадзе 2021 року стала Мирослава Барчук. Про це було оголошено 21 травня під час церемонії нагородження, яке відбулося у прямому ефірі  на суспільному телеканалі UA: КУЛЬТУРА. Захід відбувся у Національному музеї Тараса Шевченка. 

Читайте також: Дніпровський Художній музей у програмі «Ідемо в музей» на UA: КУЛЬТУРА

«Спасибі вам! Я почну з того, що для мене ця премія — це найважливіше професійне визнання, яке тільки може бути. І з огляду на людину, чиє ім'я носить ця премія, і з огляду на лауреатів минулих років — Вахтанґа Кіпіані й Павла Казаріна, — розпочала свою промову Мирославав Барчук. — І з огляду на фіналістів цього року — Марічки Паплаускайте і Бориса Давиденка, працю яких я дуже шаную. Мирослава Ґонґадзе почала говорити про нашу зустріч з Ґією Ґонґадзе. Ми познайомилися з ним коли фактично ще були підлітками. В нашу першу зустріч він витягнув з кишені пошарпаний синьо-жовтий прапор (це було після фестивалю "Червона рута" в 1989 році) і каже: "Уявляєте, міліція в Чернівцях не посміла в мене цей прапор забрати, і це прорив — згадаєте мої слова — це була наша перемога". 

Вже тоді я зрозуміла, наскільки це пристрасна людина, наскільки це максималістична людина, наскільки він не боїться пафосу. Він ніколи не боявся пафосу. І тоді, коли це було модно — наприкінці 1980-х і потім, коли це стало немодно — наприкінці 1990-х. Він не боявся казати "моя рідна земля", "цінності, які я буду відстоювати до смерті". Він не боявся казати "я грузин, але я помру за цю державу" — Україну. Мене завжди вражала оця його пристрасть, навіть одержимість, я б сказала. В хорошому розумінні цього слова. 

Повірте, я дуже часто в професії та в житті спираюсь на цю його одержимість, коли стикаюся з моральним нейтралітетом, нерозрізненням добра і зла в медіасередовищі або суспільстві. Чому я це кажу — тому, що мало в якій професії треба так часто робити моральний вибір, як в нашій. Морально-етичний вибір. Мало в якій професії можна так масштабно відстоювати право і справедливість, і навпаки — настільки масштабно ретранслювати брехню. Мало яка професія дає можливість створювати відчуття спільності, уявлення спільнот про себе, об’єднувати людей в цих спільнотах, створювати відчуття співпричетності, і навпаки — розколювати суспільство, отруювати свідомість мільйонів людей. 

Тому сьогодні, в день народження Ґії, я хочу сказати в його стилі, в його риториці: є речі, які ми не маємо права і ніколи не повинні толерувати й миритися з ними — це безчестя, брехня, приниження людської гідності й ганьба. Ми не повинні миритися з цим ні за гроші, ні за славу, ні за те, щоб посидіти в кадрі. Тому наша власна позиція незримо творить у наших глядачів та слухачів відчуття їхнього залізобетонного права мати власну позицію, мати гідність і мати правду. Я ще раз дякую шановній Капітулі за довіру. Повірте, це для мене не лише велика честь, а й велике зобов’язання. Спасибі вам».

Мирослава Барчук  — журналістка, телеведуча. У професії з середини 1990-х років. Працювала на «5 каналі», ТВі, «Еспресо», була редакторкою журналу Welcome to Ukraine. Нині є ведучою суспільно-політичного токшоу «Зворотний відлік» на суспільному телеканалі UA: ПЕРШИЙ. 

Ведучими церемонії стали головний редактор дирекції телебачення Суспільного мовлення й голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Юрій Макаров та журналістка, ведуча проєкту «Суспільна студія» на телеканалі UA: ПЕРШИЙ Ольга Сніцарчук.

Цьогоріч до короткого списку номінантів входили: Мирослава Барчук, Борис Давиденко, Марічка Паплаускайте. 

UA: Суспільне мовлення є генеральним медіапартнером Премії імені Георгія Ґонґадзе.

Премія імені Георгія Ґонґадзе — нагорода для незалежних журналістів, заснована 2019 року Українським ПЕН у партнерстві з Асоціацією випускників Києво-Могилянської бізнес-школи, Києво-Могилянською бізнес-школою та виданням «Українська правда».

Нагадаємо, лауреатом Премії Георгія Ґонґадзе у 2020 році став ведучий токшоу «Зворотний відлік» на UA: ПЕРШИЙ Павло Казарін. Першим лауреатом Премії 2019 року став засновник «Історичної правди» Вахтанґ Кіпіані.

Фото — Артем Галкін