Ірина Хоходра прийшла працювати на Суспільне Вінниця одразу після закінчення вишу. Тут шукала свій стиль, тут переймала досвід і стала одним з облич регіональних новин. Працює з усіма темами, проте найбільше переглядів збирають її історії про людей, які з любов’ю виховують дітей, з любов'ю захищають Україну, бо вірять у себе і свій народ. Ірина теж вірить, і робить все, щоб ці історії побачили якнайбільше людей, щоб хтось надихнувся, а хтось віднайшов сили жити далі й тримати свою оборону. Про те, як змінилась робота журналістки з початком повномасштабної агресії росії проти України читайте в інтерв’ю.
Які теми найчастіше висвітлює журналістка Ірина Хоходра?
— Вони щодня різні. Не можу сказати, що маю певну тематику, на якій зациклююсь. Висвітлюю як історії життя людей, так і їхні повсякденні проблеми. Були сюжети і про військових, освідчення військового, ветеранський бізнес, про родину, яка виховує 15 дітей.
— Є і проблемні теми: про ймовірне будівництво на кістках воїнів радянської армії, декомунізацію, репортажі з ковідних лікарень, або як не стати жертвою квартирних шахраїв. Спорт, освіта, наука, медицина, культура та дозвілля вінничан — висвітлюємо все.
Ця добірка змінилася з початком широкомасштабної війни?
— З 24 лютого додалося багато трагічних історій: про людей, які загинули внаслідок російських обстрілів Вінниці, або ж отримали важкі поранення через сусідню країну-терориста. Родини, які втратили дитину, дружину або чоловіка, часто кількох членів родини... Побільшало й матеріалів про переселенців: переміщені підприємства, історії людей, які місяць-два жили в окупації; заснування переселенцями власної справи у Вінниці; працевлаштування внутрішньопереміщених осіб.
24 лютого які емоції переважали?
— Емоції досі змішані. Ніби й страшно, у будь-який момент може статися все, що завгодно, а з іншого боку — величезна відповідальність, бо по той бік екрана 一 люди, які вмикають Суспільне або читають нас у соцмережах і месенджерах, аби дізнатися свіжу інформацію про події в регіоні.
Що дозволяє зараз триматись і вірити в перемогу?
— Відповідь дуже банальна. Увесь ньюзрум Суспільне Вінниця живе і працює вірою у перемогу. В нас свій фронт. Інформуючи населення, ми боремося з російськими фейками. Не скласти рук допомагають герої наших матеріалів — військові, які боронять рубежі держави, навіть переживши ампутації рук чи ніг.
Хто з героїв сюжетів найбільше мотивує?
— Люди, які попри війну, одружуються на блокпостах, в окопах. Народжують дітей. Люди, які боронять українські землі всією родиною. Волонтери, які селом закривають тисячі банок тушкованок для захисників. Мотивують подяки військових тим, хто допомагає в тилу.
Чи є зараз історії про майбутнє? Які вони?
— Звісно. Розповім про військового, який на один день приїхав з передової, аби забрати з пологового новонароджену донечку. Це його третя дитина. На війну чоловік пішов добровольцем у складі тероборони. У коментарі він сказав мені, що «діти — це майбутнє країни. Власне, це і відповідь на питання — чому пішов на війну».
Що кажуть герої інтерв’ю про перемогу?
— Героїня одного з моїх сюжетів, дуже шанована у Вінниці й на передовій волонтерка пані Юлія Вотчер сказала, що «перемога неодмінно буде. Вона коштуватиме нам неабиякої крові. Але настане, попри все». Кожен з нас має замислитися — що він робить задля перемоги? І тоді ми всі разом поборемо російських чужинців.
Читайте також: Підтримка України й світова преса 一 міжнародний огляд щочетверга у «Суспільне. Спротив»
Чим ми, українці, сильні?
— Ми — вільні. Інакші, ніж росіяни.
Що будете робити, як переможемо?
— Я піду у відпустку. Поки — працюю з вірою і задля перемоги.
Дивіться й читайте оперативні новини від Суспільне Вінниця — на сайті Суспільне | Новини та у соцмережах:
Фото Ірини Хоходри
