Євгеній Чиж, головний продюсер Українського Радіо та переможець відзнаки «Суспільний код – 2025» у номінації «Партнерство: Суспільний компас», приєднався до Суспільного у 2017 році.
В інтервʼю він розповів про те, як випадок завів до першої FM-станції в Сумах, як музика «прийшла» раніше, ніж слова, і як гараж, інструменти та перший мопед сформували мислення людини, яка сьогодні є лідером однієї з найбільших радіокоманд України. Про трансформацію Українського Радіо, про відповідальність й про те, чому «команда може все».
— Хочеться спочатку поговорити про ваш шлях на радіо. З чого все почалося?
— Абсолютно випадково. У Сумах в 1997-му запускалася перша FM-станція — «Топрадіо». Я поїхав зі знайомою людиною на прослуховування «за компанію», випадково зустрів головреда — він подумав, що я теж на прослуховування. Поставили кілька питань і запропонували роботу. Тоді ще ефіри йшли без комп’ютерів, я як діджей умів працювати з пультом, начитувати тексти, вмикати мікрофон — цього вистачило, щоб стартувати. Станція була невелика, тому все робилося власними силами: начитування роликів, записи програм, виходи у прямі ефіри, забезпечення зв’язку, монтаж антени, установка передавача. Це дало великий бонус — знання радіо від виробництва до розповсюдження.
— Освіта у вас не «про радіо». Як так склалось?
— Я філолог англійської та німецької. Закінчив Сумський педагогічний інститут. У школі навчався в математичному класі і мав дуже сильного учителя математики. Ми заочно проходили програму Харківського університету — фактично на рівень двох курсів, будучи школярами. Дитяча мрія — медицина, хірургія. Не склалося: дуже любив свободу, забрав документи, пішов до іншого вишу.
— А що було до радіо у вашому житті?
— На початку 90-х часто бував у країнах Балтії, Німеччини, Франції — бачив, як там уже жило FM-радіо. Це захоплювало. І я хотів, щоб у нас було так само, щоб були місцеві радіостанції, обовʼязково музичні, щоб вони несли нове. Але я ще раз повторюсь, я не будував серйозних планів щодо роботи на радіо. Це дійсно вийшло дуже випадково.
— А до радіо була музика. Коли вона з’явилася у вашому житті?
— Є родинна легенда, що я почав слухати музику раніше, ніж говорити (сміється). Моя старша сестра надягала мені навушники, коли я був зовсім маленьким, ставила Beatles та Pink Floyd. Я сидів і просто слухав.
«Музика — це те, що зі мною від початку».
— Ви кілька разів згадували, що вам подобається робити щось руками. Звідки в цьому стільки тепла?
— Це теж із дитинства. У мене любов до всього, що має двигун внутрішнього згоряння. Це ще з батьківського гаража. Перші спогади: мені років п’ять, я стою поруч, а тато ремонтує машину. Каже: «Подай ключ. Бачиш? Сімнадцять. Це один і сім». Я подаю. І мені цікаво. Це поклик. У мене він був завжди.
Якось із другом заробили перші гроші — розвантажували фарфор на базі — і купили два списані мопеди. Мені було років дванадцять. Вони були іржаві, розібрані, але ми їх зібрали. Купили додатковий мотор за смішні гроші. І от тоді я вперше зрозумів, що таке технологічність. У гальмівній системі була маленька мідна пластина. Без неї гальма не працювали. А де її взяти? Не купиш, не виріжеш. Ми півдня думали. Оце і є інженерне мислення — не з книжок, а з життя.
Батьки це побачили і сказали: «Гаразд, купимо тобі нормальний мопед. Але їздиш у шоломі». Я погодився. І понеслося. Я мав гараж, ключі, свердлильний верстат. Навіть зробив алюмінієву коляску до мопеда — з кресленнями, як дорослий. Потім був перший мотоцикл. Це був цілий світ, у якому цікаво жити. І це не проходить. Може, в житті бувають паузи — інститут, армія. Але любов до техніки нікуди не дівається.
— Це просто хобі? Чи Ви думали повернутися до цього всерйоз?
— Думав. Наприклад, що буде після? Після війни і після радіо? Чи хотів би я просто скласти руки й дивитися, як сходить сонце? Мабуть, ні. А от їхати на мотоциклі й дивитися, як сідає сонце — це вже ближче.
— Ви були клубним діджеєм. Як це поєднувалося?
— Частково ще зі школи й інституту, а потім — паралельно з радіо. Друзі відкрили клуб і покликали. Це було супер, але важко: вдень радіо, вночі — клуб. Вихідні майже не збігалися. Довго так не витримав — перемогло радіо.
— Що було після «Топрадіо»?
— У регіони зайшли мережеві станції, Суми — не виняток. Я перейшов у мережу, зокрема на «ХітFM». Близько 10 років робив те саме: від розгортання й планування ефірів до комерційної діяльності.
— Як ви опинилися на обласному радіо в Сумах?
— Хотів, щоб «державне» працювало інакше. Прийшов у Сумське обласне радіо, ще до трансформації Суспільного Мовлення. Мав на меті оптимізувати процеси, прибрати зайву багатоступеневість там, де програму у прямому ефірі може зробити одна людина: підготувати, сісти за пульт, вийти в ефір, прийняти дзвінки, тримати месенджери. Хотілося темпу і «тут і зараз».
— Коли ви перейшли до центральної дирекції Суспільного?
— У 2017-му. Спочатку — менеджер напрямку, потім виконавчий продюсер, далі — головний продюсер Українського Радіо. Памʼятаю перші враження від Хрещатика — легкий шок: масштаб команди, складна «топографія» будівлі, обсяг роботи.
«Потрібно було зберегти цінне — творчі колективи, і продовжити перелаштування структури на нові стандарти».
— Яким стало Українське Радіо за ці роки?
— Значно якіснішим і сучаснішим. Ми єдина радіостанція України з таким рівнем довіри нашої аудиторії. Новини — без брехні, без маніпуляцій, без джинси. Радіо Культура — ми показуємо, що українська культура не «локальна», а частина європейської, часто глибша, хоч і травмованіша. Радіо Промінь — це платформа для молодих українських виконавців. Наші творчі колективи — хор, оркестри — це наше культурне надбання. Компанія стала диджитальнішою, зберігши цінний ресурс — команду. Компанія змінилась як роботодавець: більше можливостей для реалізації, якісна корпоративна культура, цифрова трансформація, піклування про команду. Ми інтегровані в європейську спільноту: обміни, спільні проєкти, участь у міжнародних конкурсах.
— Ваше кредо часто звучить як «Команда може все». Що для вас у цьому найголовніше?
— У радіо немає нічого без людей. Якщо команда встане і піде, у вас залишиться гора дорогого обладнання та ліцензій. Все. Тому команда — найголовніше.
— Що для вас головне в команді і якими особистими переконаннями ви ділитеся з нею?
— Команда радіо — відверті й небайдужі люди. У нас немає тих, хто боїться роботи — це культура радіо. Прошу колег бути уважними одне до одного: якщо когось «штормить», говорити з ним, підтримувати, коригувати навантаження. Давати можливість проявити себе. Тримати культуру поваги. Ми граємо в довгу.
«Ми формуємо відповідальність за продукт не тільки на рівні «щоб звук не пропав», а й на рівні того, як він вплине на суспільство через п’ять років».
— Які професійні перемоги за останні роки вам особисто важливі?
— Розширення можливостей для команди: горизонтальні переходи, проєктний менеджмент, міжнародні можливості. Кампанія до 100-річчя Українського Радіо — велетенський проєкт (знімаю капелюха перед Дмитром Хоркіним і Миколою Чернотицьким). «Радіодиктант» — магія, вплив якої глобальний. Гастролі наших творчих колективів Україною навіть під час війни — це стало щорічною практикою. Оновлені студії — від «зразка початку незалежності» до сучасних. І наш мобільний застосунок suspilne.radio — від проби пера до повноцінного продукту, який відповідає практикам європейських мовників.
— Чим займаєтесь поза роботою?
— Часу не дуже багато. Люблю ходити пішки, робити щось руками. Намагаюсь більше читати. З книжок орієнтуюся на рекомендації Ірини Славінської.
— Ви стали переможцем відзнаки «Суспільний код – 2025» у номінації «Партнерство: Суспільний компас». Що це для вас означає?
— Це визнання команди. Неважливо, хто виходить на сцену — це про нас усіх. Це означає, що ми рухаємося правильно. Я вдячний кожному і кожній, хто голосував, і вдячний своїй команді. Горизонти ніхто не скасовував. Попри війну — а радше завдяки усвідомленню відповідальності — ми робимо більше.
— І насамкінець: хто такий Євгеній Чиж у двох реченнях?
— Людина, якій пощастило бути лідером найкращої команди у світі. Далі — робота, рішення і відповідальність.
Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатеку — платформу унікальних відео й аудіо Суспільного від 1920-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.
Матеріал підготувала Дарʼя Гонтарєва
Фото — Анастасії Мантач
