Новини компанії

Ви точно хоча б раз чули про нього і скандали навколо творчості його андеграундного гурту «Хамерман знищує віруси» — епатажний шоумен в сукні, але передусім — музичний експерт, ведучий подкасту Unzip, шеф-редактор департаменту аутсорсу та копродукції Суспільного Мовлення й автор документальних фільмів.

Ірина Моторна поспілкувалася з Альбертом Цукренком про музику, документальні фільми, архівні записи, Суми та перформанс як стиль життя.

— У кінці березня цього року ви презентували подкаст Unzip та документальний фільм «Русифікація в стилі поп», де ви є автором, сценаристом і наратором одночасно. Ці проєкти об’єднані спільною темою: відкривають для широкої аудиторії архіви української естрадної музики, розповідають про проблеми русифікації нашої музичної індустрії та стабільного винищення українського культурного пласта.

Що вам допомогло у створенні цих проєктів, а що давалось найважче, які були труднощі?

— Коли я повернувся на Суспільне, фільму «Русифікація в стилі поп» у проєкті ще не було. Власне, його зробили за попередній рік, ідея і сценарій — все виникло одночасно і досить швидко реалізувалося. Але ще два-три місяці втратили на розв'язання юридичних питань, пов'язаних з авторськими правами на музику.

Що допомогло? Мій досвід спостереження за музичним ринком і власна участь у музичному процесі протягом майже 30 років. Крім того, добре знаю, хто має експертність у цьому питанні — ці люди й стали гостями у фільмі. Мені було важливо зрозуміти і знайти підтвердження або спростування того, що Росія свідомо русифікувала наш шоубізнес та медіаринок. Для цього вся наша команда — журналістка Вікторія Курочка, продюсерка Катерина Феленюк, режисер Олексій Мулявін, — запросила так багато спікерів у фільм, які були або діячами, або вдумливими спостерігачами на цих двох ринках протягом багатьох років.

«Русифікація в стилі поп». Колаж Суспільне Культура

Була й критика фільму та запитання, чого не запросили інших гостей. Ми запросили не так багато людей, які були всередині процесу, бо коли ти всередині, то зазвичай ідеш на певні компроміси: працюєш з російськими артистами, русифікуєш власну творчість та інше. В такому випадку людина починає захищати себе, тому більш-менш об'єктивну думку навряд чи можна щиро почути. А мені хотілося дізнатися думку просунутих споживачів, таких як Віталій Портніков, або людей з телебачення, які бачили, як відбувалися всі ці процеси, або блогерів, таких як Тетяна Микитенко, яка багато років стежить за впливом Росії на наші медіа- та музичний ринки.

Майже всі відзняті інтерв'ю увійшли у фінальну редакційну версію фільму, окрім інтерв'ю зі співачкою Юлією Юріною з її дуже особливою історією. Цей матеріал ми випустили окремо на ютуб-каналі Суспільне Культура.

Читайте також: Подкаст Суспільного Unzip переміг у двох номінаціях аудіопремії «Слушно»

— Як і чому ви поєднуєте свою епатажну музичну творчість із просвітницькою місією зі створення музично-історичного гайда для тих, хто лише починає занурюватися в українську музику, в подкасті Unzip?

— Я і тим, і тим займаюся дуже довго. «Хамерман знищує віруси» — це теж в якомусь сенсі ретро і просвіта.

Тексти «Хамермана» пишу не я (я пишу музику), але якщо трішечки заглибитися в них, глибше, ніж хуки з матюками в приспівах, то там можна знайти ґрунт для роздумів і певного роду філософію.

Я багато зустрічав людей, які казали, що «ХЗВ» для них відкрили, наприклад, якогось письменника, який згадується у певній пісні, або нового музиканта, філософську концепцію, або навіть богословську концепцію. Тому створення пісень — теж досить інтелектуальна діяльність, такий собі своєрідний музичний прояв, просто не в конвенційному зовнішньому форматі.

UNZIP: Ната Жижченко про космос та бандуру. Фото Cуспільне

— Бути своєрідною інтелектуальною «енциклопедією української естради» — що це для вас означає і навіщо воно вам потрібно? Чи використовуєте ви ці знання для своєї музичної творчості? Чи впливають вони якось на вас і як саме?

— Це хороше запитання. В нашій музиці, яку ми починали робити у 1996 році як андеграундний музичний колектив, завжди були елементи естрадної музики, бо це те, що я чув на радіо з дитинства, і те, що викарбувалося на підкірці. Крім того, в мене не існує жанрових меж у творчості, нецікаво робити щось в одному жанрі.

У музиці нашого гурту переплітаються різко протилежні жанри, у ній можна почути все — від радикальної електронщини чи панкової гітари до симпатичних мелодій під фортепіано. Відголос якоїсь естрадної мелодики або відсилання до зовсім різних жанрів, наприклад до німецького кабаре 20–40 років минулого століття, яке так люблю, чи якогось гітарного року — помічаю через кілька років після того, як пісня видана. Адже я меломан: слухаю дуже різну музику і вона впливає. Як колись моя мама слухала музику на радіо і дуже це любила, ті ж «Стожари» та інше. Потім, як у всіх молодих меломанів-снобів, у мене був період відторгнення цієї музики, слухав прог, джаз, авангард та інше. А як став старшим, прийшло прийняття і гармонізація всієї цієї історії.

Альберт Цукренко з фронтменом ВІА «Кобза» Валерієм Вітром. Фото Валерії Мезенцевої

Я далеко не першовідкривач української ретромузики для широкого загалу, почалося це ще з роботи одеського диджея CJ Plus, роботи автора фільму «Вусатий фанк» Віталія Бардецького, які дали поштовх до популяризації українського ретро. А в моєму випадку велику роль зіграв Антін Мухарський, який запросив мене на телешоу «Люта українізація»: я писав для нього сценарії рубрик, і він запропонував мені зробити музичну рубрику «Бальзам на душу» про ретропісні. Тоді я став занурюватися глибше. Мене почали запрошувати у різні проєкти, присвячені українському ретро, зокрема запросили в Old School Ukrainian Funk із гуртом «Мова» — це такий цікавий формат лекцій-концертів. Тож тепер я сам перетворююсь на ретрочувака, і від такого чого б не послухати про ретро? (сміється) Людям подобається.

Думаю, спочатку використання цієї ретромелодики у піснях нашого гурту було більш несвідомим. Пізніше ми вже іронізували над музикою 80–90-х, і цей «лав-хейт» ми використовували у творчості також.

Продовження інтерв'ю читайте на сайті Суспільне Культура.

Матеріал підготувала Ірина Моторна