Новини компанії

Команда Суспільного Мовлення зняла документальний фільм про те, як росія протягом десятків років використовує популярну культуру як зброю проти України. «Русифікація в стилі поп» разом з учасниками індустрії досліджує фінансові, політичні та психологічні причини вразливості українських артистів і розмірковує над тим, як розірвати це порочне коло. Адже «набоями» в цій зброї, на жаль, стають наші, українські таланти. Кілька поколінь самобутніх українських музикантів у різний час у 1970–80-х, 1990-2000-х і 2010-х роках переходили у своїй творчості з української на російську мову. З власної волі чи несвідомо вони ставали знаряддям російського шоу-бізнесу, що завжди прагнув розмити культурний кордон між росією та Україною й працював на імперський міф про «одіннарод».

Прем’єра проєкту «Русифікація в стилі поп» відбудеться 31 березня о 14:00 на телеканалі Суспільне Культура та о 15:00 на ютуб-каналі Суспільне Культура.

Альберт Цукренко

Автор, сценарист і ведучий проєкту Альберт Цукренко каже, ця тема його цікавила давно, адже він і сам музикант: «Я бачу, що наша музична культура розвивається хвилями. Є підйом україномовної класної нової музики, потім іде спад. І це все запресовується, заливається російськомовною музикою. Причому навіть ті артисти, які стартували як україномовні українські прогресивні музиканти, чомусь починають співати російською. Зрозуміло, що у цього всього є політичні й фінансові причини. Я начебто розумію, в чому причини, але мені хотілося це почути від фахівців в індустрії, людей, які спостерігали цей процес, які були його частиною, які допомогли б відповісти на питання, чому так відбувається щоразу? І що зробити, щоб цього більше не було? Чому, як висловився Сашко Положинський, кожен наш такий національний підйом в музиці закінчується падінням, обвалом і контрреволюцією?».

У проєкті взяли участь музиканти, журналісти, публічні діячі й блогери, які досліджують ці процеси, завжди були небайдужі до цієї проблеми й висловилися щодо неї. Знімальна команда впевнена, це ті люди, які нічого не забувають, на відміну від пересічних українців, і чуючи сьогодні риторику артистів та учасників індустрії, можуть нагадати, що ці самі люди обрали 5 або 10 років тому. Зокрема мова про репутацію, послідовність, відповідальність та порядність.

Читайте також: «Щоденники Євробачення» повертаються в оновленому форматі

«Найскладнішим завданням із точки зору виробництва було те, що у нас майже два десятки спікерів. Це досить складна та об'ємна тема. Ми занурюємося в різні епохи, починаючи з 70-х років минулого століття до нинішнього часу. Десятки спікерів, багато спогадів та емоцій, маса інформації. Тож одним із головних викликів для нас було зв'язати цю історію, зробити її цілісною та динамічною. Впевнена, нам це вдалося», — каже продюсерка фільму Катерина Феленюк. 

Спікери проєкту: Віталій Козловський, Коля Сєрга, Олександр Положинський, Саша Буль, Марія Туча, Олександр Варениця, Євген Рибчинський, Ігор Кондратюк, Віктор Придувалов, Віталій Бардецький, Віталій Портников, Сергій Притула, Тетяна Микитенко, Яніна Соколова, Інна Совсун та Володимир В’ятрович.

Вікторія Курочка

Вікторія Курочка, журналістка проєкту відзначає, що питання, чому російська мова періодично повертається в український культурний простір дуже запалило всю команду: «Наших героїв тема також не лишила байдужими. Військовослужбовець Віталій Козловський дав перше інтерв’ю від часу служби саме нашій команді. Колю Сєргу ми зловили перед службовим відрядженням. Олександра Положинського дочекалися після служби ввечері… Заради цього фільму Ігор Кондратюк чи не вперше за останні роки дозволив використати фрагменти старих пісень Віталія Козловського. Вийшли дуже глибокі розмови, моментами гомерично смішні, повні одкровень, моментами — зі щирими сльозами. На жаль, не всі вони потрапили до фінального монтажу, але ми думаємо над тим, аби видати їх окремо. Саме з духу й настрою цих надзвичайних розмов склався настрій фільму. Десь — на межі фолу, десь — до болю правдиво».

Гасло «Музика поза політикою» не працює. Політика в музиці завжди присутня, навіть якщо учасники процесу це заперечують.

«Зараз у суспільстві відбувається цікавий і давно потрібний процес відходу від всього російського. Ми нарешті усвідомлюємо, що принцип "культура, музика, спорт внє палітікі" — це російський шкідливий наратив. Під його прикриттям росія десятиліттями проводила політику колонізації нашого культурного простору. І за свою кар'єру на радіо та телебаченні я бачив цей процес русифікації, коли україномовний контент був "нєформатом", а українські артисти, як по свячену воду, їздили в росію на концерти. Зараз українське стає трендовим і мейстрімним. Ми маємо бути свідомі нашого культурного бекграунду, де штучне нав'язане, а де наше питоме українське, і його розвивати», — вважає Сергій Притула, волонтер і засновник Благодійного фонду Сергія Притули.

Сергій Притула

Протягом тривалого часу були такі тренди. Команда проєкту поставила собі за мету зрозуміти й усвідомити, чому так відбувалося й нагадати про це. Адже до повномасштабного вторгнення росії російська мова в українській музиці й на українських музичних майданчиках лунала всюди: на радіо, телебаченні, зі сцен, на стрімінгових платформах і в соцмережах. А українські музиканти виступали в росії. Питання в гонорарах і доступі до музичних майданчиків, адже не завжди українська музика в Україні могла пробитися. А ще справа в тих глядачах і слухачах, які часто більше слухали російськомовну музику або ж ту, що лунає всюди.

«Мені здається, що розмова на тему зросійщення через попкультурний продукт є важливою, тому що часто українці просто не розглядають цей процес як зброю масового ураження. Кремль у своєму арсеналі має різномаїття інструментів, і окрім прямолінійної боротьби за уми (чи безум) через інформаційний продукт, дуже часто звертається до, на перший погляд, безпечних гумору, кіно, музики чи літератури. І тут варто усвідомити, що будь-яка інформація чи емоція, що засідає в нашій голові через культурний продукт, проходить менше критичних фільтрів та разом із тим має відтінок приємних відчуттів, а отже, таким підсадженим через емоційне думкам набагато важче протистояти через раціональні пояснення. Тож, на мою думку, дослідження того, як працюють такі механізми, важливі в першу чергу для розуміння власних ментальних кордонів і базової інформаційної гігієни», — коментує журналістка й блогерка Тетяна Микитенко.

Тетяна Микитенко

Після 24 лютого 2022 року ситуація в українській музичній індустрії кардинально змінилася. Виявилось, що ті, хто діяв за комерційною логікою, втратили свою позицію. Величезна кількість українців викинула зі своїх плейлистів одних музикантів і додала інших. Музичний ринок миттєво відреагував. Перш за все це свідчить про те, що слухачі формують культурне музичне поле. Але від музикантів також багато залежить. І підтвердження тому — музиканти, які завжди створювали українську музику, й нині вони на хвилі популярності. Автори проєкту «Русифікація в стилі поп» ставлять собі питання, а чи не повернеться все назад через деякий час? І відповіді учасників проєкту різні.

Альберт Цукренко: «Не дивлячись на те, що це абсолютно комерційна сфера, в країні  завжди були артисти, які розуміли, що не можна розмивати цей культурний бар'єр з росією, не можна давати росії окуповувати наш медійний і музичний культурний простір. Мета цього проєкту показати, що неможливо спрогнозувати те, що залежить від волі кожного конкретного учасника цього процесу, й відповідальність на нас. Тобто від волі музикантів, від їх відповідальності, від продюсерів, від слухачів — що вони слухають, що вони беруть, а що ні, і щоб вже вкотре не відбулося відкочування, кожен із нас має щось зробити».

Цей проєкт не для того, щоб звинуватити когось, а щоб проаналізувати й нагадати, якими ми всі були, й показати, як змінилися. Проєкт про залаштунки індустрії, відповідальність та усвідомлення. 

Режисер проєкту Олексій Мулявін поділився візуальними та режисерськими рішеннями в роботі: «Наш проєкт побудований на інтерв’ю. За ідеєю оператора-постановника Рустама Мамедова ми відзняли всі інтерв’ю на одному фоні. Це візуальне рішення допомогло нам об’єднати сенси в одну спільну історію. Другим важливим рішенням було зробити нашого ведучого Альберта Цукренка повноцінним учасником історії. Ми помістили його в замкнений простір, в якому він міг би повноцінно спілкуватися з героями нашого фільму, фізично не перебуваючи поряд. Він з ними жартує, ділиться особистими переживаннями та досвідом, так само збираючи окремі інтерв’ю в цільну історію. Він така собі Вища Сила, яка знає відповіді на всі питання. Алюзія на замкнений простір народилася саме тому, що протягом усього фільму всі наші герої шукають вихід з того культурного та історичного вакууму, в який нас постійно тягне наш смердючий східний сусід. Наскільки нам вдалося статичну історію зробити цікавою та динамічною — судити глядачеві».

Автори проєкту обіцяють і моменти ностальгії, нагадають і не найкращі ситуації, але будуть і приємні спогади й сльози.

Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Новини, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих діджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Захищаємо свободи в Україні.