Новини компанії

У неділю, 5 липня, на суспільному телеканалі UA: ПЕРШИЙ відбудеться прем’єра документального проєкту про російсько-українську війну «На східному фронті». Знімальна група подолала понад шістсот кілометрів уздовж лінії розмежування, щоб показати глядачам реалії війни на сході України. Ведучий програми Юрій Макаров поділився враженнями від поїздки на фронт та розповів, як висвітлювати гібридну війну.

Чим відрізняється сприйняття війни на дистанції від реального перебування на фронті?

— Увесь час від 2014 року як журналіст я уважно стежив за подіями на фронті й комплексував, що на той час через здоров’я не міг поїхати сам чи то з камерою, чи то з автоматом. Маю багато знайомих, які звідти повернулися. Тому жодних сюрпризів і несподіванок для мене не було. Крім одного, що мене справді вразило, — стосунки між людьми в окопах. На власні очі побачив надзвичайне, зворушливе, справжнє братерство. Це те, чого неможливо вдавати. Як солдати між собою вітаються, виконують доручення одне одного. Такого ставлення в цивільному житті критично бракує. Взаємодія, довіра, емпатія та готовність підставити плече. Сльози навертаються на очі, коли ти розумієш, що та країна, про яку мріяв, — там вона вже є.

Пригадую, ми багато сміялися. На фронті ти завжди напружений, і через це відчуття загострюються. Там дотепні люди, які за словом до кишені не лізуть. Напевно, така специфіка позиційної війни, коли ти завжди готовий до сюрпризу від ворога.

Читайте також: Справжнє обличчя війни у власному проєкті «На східному фронті» на UA: ПЕРШИЙ

Протягом подорожі ви зустрілися з великою кількістю цивільних та військових. Про кого і як треба говорити, щоб про війну не забували?

— Почнімо з того, що як мінімум треба просто говорити про це. Щодня в різних джерелах з’являється інформація: «Там загинуло стільки-то людей». І що? А це й все. У найкращому разі назвуть ім’я. А ми так ніколи й не дізнаємося, за яких обставин людина загинула. Чи це результат підступності ворога, чи власна помилка? Коли тобі треба зберігати концентрацію 365 днів, 24 години 7 днів на тиждень — десь неминуче схибиш.

Потрібно розповідати саме про людей. За кожною конкретикою з’являється узагальнення. І вже потім розумієш, що це за війна, проти кого вона й заради чого. Безперечно, у кожній війні є неприємні подробиці й майже ніколи не буває, що з одного боку білі та пухнасті, а з іншого — чорти з пекла. Але в нашому випадку все саме так! Я намагався бути критичним і не дати емоціям узяти гору над журналістом у собі, однак звідти приїхав саме з таким переконанням. Потрібно весь час пам’ятати, що маємо підлого ворога. Я вкотре зрозумів, що він не обтяжує себе жодним моральним вибором і нехтує будь-якими домовленостями.

Чи згадуєте ви досі про людей, із якими познайомилися на зйомках?

— Часто. З деякими спілкуємося досі. Наприклад, з Оксаною Білозерською (офіцерка ЗСУ — прим. ред.). З кимось обмінюємося лайками. А когось просто пам’ятаю. Насправді в мене пам’ять на обличчя, м’яко кажучи, не дуже, однак багатьох запам’ятав. Це відважні люди й сильні особистості. Із часів наших зйомок дехто з них загинув… Розумієте, це боляче, коли в тебе поступово, шматочок за шматочком забирають твою країну. Забирають те, заради чого живеш.

На чому потрібно зосереджувати увагу, коли йдеться про висвітлення гібридної війни?

— Треба показувати подробиці. Коли йдеш вулицею і в асфальті трапляються незрозумілі залізні квіточки — це хвостовики від міни. Такі дрібниці важливі для розуміння всієї ситуації.

Щоб показувати подробиці гібридної війни, потрібно другим екраном давати, що цієї миті транслює телебачення супостата й ті «українські» канали, які фактично працюють на Кремль. З одного боку, бачиш реальність, а з іншого — її викривлення. Тоді й складається повна картина.

Тема війни складна. Де межа того, що можна й чого не варто показувати глядачам?

— По-перше, існують вимоги безпеки для людей, які перебувають на фронті. Є обмеження військової цензури, яких у нашій країні, щоправда, майже немає. Коли ти їдеш на передову, пресофіцер радить, що можна знімати, а чого не варто. Однак що більше інформації — то краще. Якщо стало відомо, що на другій чи третій лініях чинять свавілля люди, які впиваються своєю владою — про це теж потрібно говорити. На війні є і мародери, і так звані аватари. Однак треба давати правильну пропорцію і паралельно із цим розповідати про світлу сторону. Тому що, коли починають писати про окремі недоліки, забуваючи про приклади надзвичайної людяності, — це несправедливо.

Наскільки важко емоційно працювати в умовах війни?

— У мене низький рівень тривожності. Не в тому сенсі, що я такий хоробрий, а просто дуже флегматичний. Щоб мене вибити з рівноваги, треба не налякати, а радше розізлити. Тому до всього ставився спокійно, по-філософськи. Крім того, зі мною завжди були люди, які дбають про безпеку, і вона вже зашита до їхньої програми.

Узагалі для будь-якого репортера, який працює в полі, важливий результат. Уже потім він може розмірковувати, наскільки це страшно. У нас на каналі є режисерка Сніжана Потапчук, яку поранили, до того ж не випадково, стріляли безпосередньо в неї. Також згадую Леоніда Канфера, який зняв декілька фільмів про війну, — він не вимикав камери, потрапивши під мінометний обстріл. Якщо ти серйозно налаштований та зосереджений на результаті, то не маєш часу на зайві роздуми. А вже потім, заднім числом можеш рефлексувати: «Отут мені пощастило, тут могло прилетіти, і я міг тут залишитися».

У неділю відбудеться прем’єра проєкту «На східному фронті». Що побачать глядачі, увімкнувши UA: ПЕРШИЙ?

— Вони побачать правду. Ми дали собі слово не вдаватися до лакування. Не брехати. Щоразу ми натрапляли на дивовижних людей і, перезираючись із Женею Степаненком, казали: «Нам ніхто не повірить, що ми цих людей не підбирали». Тому, якщо хочете побачити людей, завдяки яким не соромно за свою країну — можете дивитися наш проєкт.

Цікава загальна атмосфера, яка відрізняє війну від миру. Не те, як саме відбувається війна — постріли, вибухи й смерті. Це все сотні разів крутили в ефірі з різними подробицями залежно від жанру. Але зверніть увагу на побут. Це така проста річ, яка з нами й у цивільному житті, і на фронті. Проте є різниця: там будь-яка дрібниця важлива, й усе перебуває на екзистенційному зламі. Після війни до мирних побутових подробиць починаєш ставитися уважніше. Розумієш, що все це може обірватися будь-якої миті, а там же люди весь час про це пам’ятають. От наш проєкт, зокрема, про те, як люди намагаються бути людьми в нелюдських умовах.

Поспілкувавшись із місцевими мешканцями, що можете сказати про зміни у свідомості людей?

— Там різні люди. Хтось від початку був патріотом, у когось сталися певні зрушення, інші — як були зомбі, так і залишилися. На жаль, російська пропаганда діє там безперешкодно. Нашої пропаганди фактично немає. Навіть у позитивному значенні цього слова. Це правильне запитання, я весь час його ставив людям і собі. Сказати, що випробування аж так уже змінили ландшафт — ні. Дурні залишилися дурнями, а розумні люди впевнилися у своїх поглядах.

Нагадаємо, прем’єра документального серіалу «На східному фронті» відбудеться 5 липня, надалі проєкт виходитиме в ефірі щонеділі о 13:30 на суспільному телеканалі UA: ПЕРШИЙ.