Щороку команда Суспільного висловлює вдячність одне одному та відзначає колег внутрішньою відзнакою «Суспільний код». Насамперед це відзнака тих колег, які поруч, які підтримують, надихають і посилюють команду. У номінації «Креативність» — ті, люди, завдяки яким на Суспільному з’являються ідеї, які чіпляють, залишаються з нами й відкривають нові можливості. Знайомимося з тими, хто став натхненням команди цього року.
«ГЕНЕРАТОР ІДЕЙ» — ЛЮДИНА, ЯКА ВИКОРИСТОВУЄ НЕОРДИНАРНІ ПІДХОДИ В РОБОТІ
Цьогоріч переможцем став Артем Шелковий, директор департаменту лінійного інформаційного мовлення Суспільного. Його шлях у медіа розпочався з любові до сцени, роботи діджеєм на радіо й телеведучим, а сьогодні він очолює велику команду. Артем поділився своїми емоціями від перемоги й тим, що його драйвить зараз.
– Артеме, вітаємо з відзнакою «Суспільний код»! Команда вас номінує на відзнаку щороку. Поділіться, що це для вас означає?
– Для мене ця відзнака — передусім про довіру. Робота в інформаційному мовленні — це завжди командна гра, де кожен результат залежить від того, наскільки ми відчуваємо одне одного. Те, що колеги номінують мене щороку, важить набагато більше, ніж просто статус. Це підтвердження, що ми рухаємося в одному ритмі й поділяємо спільні цінності.
– Яким проєктом за рік ви пишаєтесь найбільше?
– Оскільки ми розбудовуємо інформаційне мовлення для Першого каналу Суспільного, то йдеться, безумовно, про наші інформаційні проєкти. В першу чергу про «Суспільне Студія». Цей проєкт — щоденна відповідальність. Я пишаюся тим, як ми ростемо та яку якість продукту видаємо. «Суспільне Студія» — критично важливий для нашого медіапростору, адже він про чесність і людей. Це наш спільний успіх, і я вдячний кожному та кожній за цей шлях.
«МУЗА СУСПІЛЬНОГО» — ЛЮДИНА, ЯКА НАДИХАЄ КОМАНДУ НА ЦІКАВІ, КРЕАТИВНІ РЕЧІ
Відзнаку від команди отримала Карина Галунова, провідна кореспондентка Суспільне Запоріжжя. До початку повномасштабного вторгнення Карина працювала у команді ранкового шоу, а після 24 лютого 2022 року висвітлює війну в містах і селах Запоріжжя. Ми розпитали Карину про «зворотний бік» журналістики, креативність у роботі «в полі» та джерела її невичерпної енергії.
– Карино, ви здобули перемогу в дуже поетичній підномінації. Як ви сприймаєте цю відзнаку?
– Цю відзнаку я сприймаю як велику честь і водночас відповідальність. Для мене «Муза Суспільного» — про глибоке розуміння тем, з якими ми працюємо, та повагу до історій людей, які довіряють нам їх розповідати. Особливо цінно, що ця нагорода пов’язана з натхненням колег — для мене важливо бути частиною команди, яка підтримує одне одного, ділиться ідеями та рухається вперед разом. Я вдячна за таке визнання і сприймаю його як стимул надалі працювати професійно, уважно та чесно, зберігаючи високі стандарти журналістики.
– Що б ви побажали тим людям, які тільки розпочинають свій шлях у професії журналіста?
– Я б радше порадила, ставитись до цього відповідально. Бо журналіст це не тільки гарненьке обличчя в кадрі, це велика кількість роботи. Уся інформація, яка через вас проходить, має бути ретельно перевірена і правильно сформульована, аби не ввести глядача в оману. Ну і звісно, бути готовими до того, що те чи інше інтерв’ю треба буде «вигризати», адже на зйомках часто все йде не так, як ви собі це намалювали в голові, тож важливо бути креативними.
– Як ви відпочиваєте та перемикаєтеся з робочого режиму?
– Наразі відпочивати дуже важко, адже ми живемо у прифронтовому місті, і маємо бути постійно на сторожі. Та попри це, хоча б раз на тиждень я намагаюсь виїжджати на природу. Наш Дніпро та види Хортиці дуже заспокоюють, там я можу «вимкнути» думки й просто насолоджуватись моментом. Це допомагає хоч трохи розвантажитись і набратись енергії.
– Які виклики найбільше впливають на роботу? Що натомість підтримує та надихає рухатися вперед?
– Зараз на роботу впливає лише стрес і тривожність, викликані війною. Бо емоцій стало більше, а вони часом заважають. Втім за чотири роки я майже повністю навчилась їх контролювати під час зйомок, тож з кожним роком стає все легше. Рухатися вперед мене стимулює любов до своєї роботи, бажання показати глядачам усю правду. І звісно, мої колеги — ми всі пливемо в одному човні, всі проживаємо одне й те саме, і підтримуємо одне одного.
«БЕЗСТРАШНИЙ/-А ВТІЛЮВАЧ/-КА» — ЛЮДИНА, ЯКА ВТІЛЮЄ ШАЛЕНІ ІДЕЇ КОМАНДИ
Відзнаку отримала Олеся Приходько, кореспондентка Суспільне Дніпро. Олеся потрапила на Суспільне, за її словами, випадково, але залишилася працювати тут за покликом серця. Сьогодні вона працює у найгарячіших точках області, фіксуючи наслідки обстрілів і допомагаючи звичайним людям бути почутими, попри всі ризики роботи.
– Олесю, вітаємо з відзнакою! Що для вас означає ця номінація «Безстрашна втілювачка»?
– Для мене особисто це визнання серед колег небезпечності та інколи труднощів роботи журналістів «у полі» на прифронтових територіях. Неодноразово ми разом з операторами та водіями потрапляли під обстріли КАБів, або ж доводилося тікати від FPV-дронів та «молній». На мою думку, ця номінація якраз і має на меті показати, що навіть під постійною небезпекою можна і треба випускати якісні матеріали і якнайбільше висвітлювати події та історії людей, які опинилися в надскладних умовах через ворожі обстріли.
– Як вам здається, чому команда номінувала вас саме у цій категорії?
– Так сталося, що на початку наступу ворога на Дніпропетровщину, в січні 25-го ми зі знімальною групою вирішили відзняти, як живе прифронтова Новопавлівка. І тоді по приїзді нам розповів голова громади, що вночі тут стався перший приліт російського КАБу. З того часу ми з групою щотижня виїздили у прифронтові громади (іноді й по кілька разів на тиждень) та показували наслідки ударів у десятках сіл. А також — як евакуюють людей та з якими складнощами стикаються місцеві жителі, крім постійних обстрілів. І на більшість з цих зйомок з кореспондентів виїжджала саме я.
– Розкажіть як ви потрапили на Суспільне? Чому обрали саме цю редакцію?
– Насправді потрапила доволі випадково. У квітні 2023 року я прийшла на канал, аби пройти практику для університету. Тоді займатися журналістикою не планувала. Однак вже на першому тижні роботи з кореспондентами й операторами Суспільне Дніпро настільки втягнулася в процес, що після практики вирішила залишитися тут на стажування. А за кілька місяців — вже офіційно працевлаштувалася. З того часу працюю і думок полишати журналістику та зйомки нині немає.
– Які сюжети вам подобається знімати найбільше?
– Взагалі дуже люблю знімати тварин та їхні історії. Однак в нинішніх реаліях довелося перелаштуватися на прифронтові зйомки. І вже понад рік для мене в пріоритеті історії звичайних людей, які живуть за кілька кілометрів від зон активних бойових дій. Крім того, мені подобається бачити, як відзняті репортажі з евакуаційниками та волонтерами отримують купу коментарів з підтримкою від звичайних людей. А іноді після зйомок до редакції звертаються небайдужі, які пропонують героям репортажів нове житло, гуманітарку та інше. Ці моменти нагадують мені, що кожен такий матеріал може дійсно допомогти звичайним людям.
– Як ви відновлюєтесь та наповнюєтесь поза роботою?
– Весь час на мене вдома чекає мій собака Юпітер. Він і є моєю психологічною допомогою. І кожного разу, коли повертаюсь з емоційно тяжких зйомок, він може за секунду підняти мені настрій та відволікти. Крім того, дуже допомагають мої колеги, які за цей час вже стали близькими друзями: ми постійно десь збираємося разом, аби відпочити від роботи та наповнитися позитивною енергією на новий робочий тиждень.
Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатеку — платформу унікальних відео й аудіо Суспільного від 1920-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.
Матеріал підготувала Марія Насонова
Фото — архів Суспільного, особистий архів Карини Галунової, особистий архів Олесі Приходько
