Новини компанії

10 червня 1911 року народився Петро Юхимович Вескляров, у серцях українців більше відомий як ведучий телевізійного шоу «Вечірня казка з Дідом Панасом».

«Добрий вечір, вам, малята, любі хлопчики й дівчата!..» — ця фраза звучала з телеекранів щовечора протягом більш ніж трьох десятків років з вуст людини, яку всі називали Дід Панас. Він був першою українською телезіркою та дідусем усіх українських дітей, які росли на його історіях.

Казкар, що пройшов через німецький полон

Петро Юхимович Вексляр народився 10 червня 1911 року в Тальне, що на Черкащині. Про його дитинство достоменно відомо небагато: братів було чи то двоє (і обидвох вбили на війні), чи то один, а батьки були розстріляні фашистами, а можливо що померли своєю смертю.

Так чи так, у 1932 році в Тальному виступали актори Черкаського робітничо-селянського театру, де помітили учасника місцевого драмгуртка Вексляра та запропонували працювати разом. Так почалась його театральна кар'єра — Петро перебрався в місто Гребінка на Полтавщині, де став завідувати місцевим клубом.

Петро Вескляров у фільмі «Серце Бонівура» (1969)

З початком війни актор опинився у військовому театрі на Південно-Західному фронті, але згодом потрапив у полон. На щастя, єврейське прізвище вдалося вчасно змінити, додавши магічні літери «-ов» — і втекти з фільтраційного табору до вже окупованого Києва, де Вескляров влаштувався на роботу на залізниці та організував новий драмгурток.

Передостанній епізод до «Вечірньої казки» — це переїзд до Луцька і робота у Волинському музичному театрі у 1946–1959 роках. У Луцьку Вескляров одружився, у нього народився син, він багато грав у театрі. Врешті-решт, кінороби помітили колоритного персонажа та запросили його працювати на кіностудії Довженка. Вескляров повертається до Києва.

«Він був створений для телебачення»

Наприкінці 50-х років на українському радіо почала виходити вечірня дитяча програма, ведучий якої розповідав казки. І коли той за віком став потребувати партнера, підвернувся «дід» Вескляров, який з часом став постійним ведучим під тим самим псевдонімом — Дід Панас.

Коли в будинках українців з'явилися перші телевізори, Діда Панаса було вирішено перенести на екран. Треба зауважити, що тоді на телебачення брали тільки акторів, а такого поняття, як телеведучі, ще не існувало. Стали шукати — кажуть, що на кастинг прийшло близько 200 осіб, з-поміж яких обрали «канонічного» Петра Весклярова.

Петро Юхимович став прабатьком жанру «вечірньої казки» на телебаченні: його програма не тільки вийшла раніше за найбільш відомий в СРСР аналог «На добраніч, малюки!» (який з'явився на телебаченні тільки у 1964 році), ба більше — Дід Панас фактично був її автором.

Робота була динамічною: вранці — сценарій, ввечері — 15 хвилин прямого ефіру. У випусках він з'являвся на тлі побуту української хати у вишиванці, яку приносив з дому, сам писав сценарії передач і тексти казок, які розповідав напам'ять, а також зачитував листи від дітей і вітав їх з днем народження.

Вишиванка Діда Панаса — Музей телебачення в телецентрі «Олівець»

Через свою сорочку та українськомовні казки Дід Панас не рідко потрапляв під роздачу на тлі боротьби радянської влади з націоналізмом. У 70-ті роки «старші товариші» з Москви кілька разів намагалися замінити надто українського Діда на більш лояльний типаж, але редакцію невтомно завалювали листами, дзвонили, погрожували, благали, вимагали повернути, бо «дитина не може заснути без Діда Панаса».

Листи на телестудію приходили центнерами, тому що Петро Юхимович «не грав для дітей, а по-справжньому жив у кадрі», а в затверджений сценарій телепередачі «завжди додавав від себе що-небудь цікаве», — згадує заслужений журналіст України Володимир Заманський, який працював разом з Петром Юхимовичем.

За один ефір Дід Панас отримував 20 рублів — зовсім небагато як для ведучого популярної програми. Жив скромно, у тісній однокімнатній квартирі на Шулявці, з якої переїхав лише у 1988 році, отримавши нове житло на вулиці Саксаганського, по сусідству з кінорежисерами Тимофієм Левчуком та Володимиром Брауном.

«Закусюйте, любі дітки»: легенди про Діда Панаса

Під час зйомок з Вескляровим траплялись курйозні ситуації, але достеменність більшості з них встановити неможливо. Лише за кількістю різноманітних чуток, історій тощо можна сказати, що казкар Дід Панас в очах людей перетворився на фольклорного героя.

Кажуть, була історія, що під час ефіру Петро Юхимович кашлянув, а наступного тижня редакцію засипали листами з побажаннями скорішого одужання та посилками з травами й ліками проти кашлю. В іншій байці Дід Панас впав зі стільця, ще кілька разів забував слова казки. Ходять чутки, що існує касета, на якій Дід Панас розповідає тільки анекдоти — повний набір телевізійної міфології.

Ще було, коли захопившись розповіддю, Дід Панас вимовив фразу «Поцілуйте мене в дупу, пан поїхав до урлюпу», що стало приводом для чергової спроби звільнити його з телебачення (безрезультатно, спасибі глядачам). Також сучасники Весклярова підтверджували, що він з огляду на вік мав суфлера, адже міг розпочати з однієї казочки та завершити зовсім іншою.

Художниця-декораторка Любов Христевич, яка працювала з Вескляровим на дитячих програмах, згадує такий випадок: «Дід Панас приходив на ефір після театру, зморений. І був момент, коли дітей вітали з днем народженням та пригощали тортиком — Петро Юхимович заснув. Помічник режисера повз навколішки, щоб його розштовхати. А тут вже знову починається ефір! І Дід Панас виштовхує від себе цей тортик і каже “Закусюйте, любі дітки”».

«Отака х***ня, малята» та ефект Мандели

У 1988 році Діда Панаса таки звільнили. За однією з версій, програму хотіли замінити чимось більш рейтинговим. За іншою — Вескляров після класичної «На добраніч, любі хлопчики й дівчата» сказав: «Отака х***ня, малята». Вважається, що це перший випадок вживання лайки в історії українського телебачення.

Що ж трапилося? І чи сказав Дід Панас цю фразу?

Версія перша: цього насправді не було, але таку плітку розпустили, щоб мати привід звільнити казкаря. Вищезгадана Любов Христевич каже, що ніколи не чула, щоб він когось слав на три букви, і не хотіла б, щоб за Дідом Панасом йшла саме така слава: «Він дуже переживав відлучення, бо дуже серйозно до цього відносився — це для нього було життя».

Заставка «Вечірньої Казки» — Музей телебачення в Телецентрі «Олівець»

Версія друга, найбільш поширена: прямий ефір закінчився, але звукорежисер ще не вимкнула звук. Вескляров цього не помітив і вилаявся, можливо, щоб зняти напругу. В інтернеті або коментарях на YouTube легко можна зустріти спогади людей, які розповідають, як і при яких обставинах вони чули цю фразу.

Співак Віталій Білоножко у документальному фільмі «Як казав Дід Панас» стверджує, що особисто був тому свідком, з ним згодна його дружина Світлана та головний редактор музичних програм на УТ-1 Сергій Лапченко, та говорить, що всі до цієї ситуації ставилися так, що Дід Панас «як людина весела, актор» міг собі таке дозволити після завершення ефіру.

Існує також третя версія — Дід Панас напідпитку почав розповідати казку про «Лисичку і півника», але, дійшовши до кота, рятівника півня, перейшов на іншу казку — «Кіт у чоботях» і, потрапивши в скрутне становище (нібито оператор почав махати руками та кричати «Закінчуй!»), видав свою репліку.

Жодних відеодоказів, які б підтвердили або спростували цю історію, немає: передача транслювалася наживо, записів не залишилось, а свідчення колег Весклярова протилежні. Але вираз пішов у народ, став крилатим і донині вживається українцям у значенні «такі-то справи».

Фраза «Отака х***ня, малята» увійшла у Великий словник нецензурної лайки (укладачі Плуцер-Сарно, Дуліченко і Руднєв), зустрічається у творах Юрія Покальчука та Ірени Карпи, а герої Леся Подерв’янського у постапокаліптичному світі сперечаються: «Басні дідуся Панаса, не було ніяких слонів! — Інтєрєсно у вас получається: слонів не було, а дідусь Панас, значить, був?».

Про інцидент у своїй книзі пише вокаліст ТНМК Олександр Сидоренко (Фоззі): він згадує, ніби в дитинстві його однокласник хвалився, що записав цей ефір на магнітофон. Автор зазначає, що це один з найзагадковіших радянських телевізійних міфів: «Свідків — маса, але записів — немає».

Схожа байка є і в США: Дядько Дон з однойменної дитячої передачі (1928–1947 років) одного разу забув вимкнути мікрофон і звернувся до когось з технічного персоналу: «Ось, це повинно стримати маленьких виродків». Більшість людей були впевнені, що чули цю фразу в прямому ефірі, але єдиний запис цього виявився підробкою. Це нагадує феномен, пов’язаний з помилковою колективною пам’яттю — ефектом Мандели.

Але факт залишається фактом: остання «Вечірня казка» з Дідом Панасом відбулася у 1986 році. У 1988-му 77-річний актор вийшов на пенсію, деякий час ще зустрічаючись із глядачами. Але через вісім років, 5 січня 1994 року, Векслярову стало погано, і незабаром він помер в лікарні.

«Дід Панас зробив з нас нормальних людей»

Помер Дід Панас вкрай «невчасно», якраз між Новим роком та Різдвом, коли люди продовжували святкувати. Тому одразу з моргу тіло відвезли «прощатися» на кіностудію Довженка, де Вескляров значився в штаті. За страшним збігом обставин того дня на студії ховали ще вісьмох.

Дошка Петру Весклярову, Тальне

За 60-річну кінотелекар'єру Дід Панас не був відзначений хоча б якимось званням, не отримував урядової нагороди. Навіть в галереї українських акторів Будинку Кіно не знайшлося місця для його фотографії. Тільки на місці, де стояв будинок Весклярова у місті Тальне, встановлена меморіальна дошка, єдина в країні.

Тамара Стратієнко, яка почала читати «Вечірню казку» після Діда Панаса, говорила про нього: «Такі люди, як Петро Юхимович, створювали якісне українське телебачення, і я сподіваюся, що про них завжди будуть пам'ятати. Він багато дав кільком поколінням українських дітей, недарма "людьми нас роблять спогади дитинства". Дід Панас зробив з нас нормальних людей і ми прожили хороше життя».

Вперше опубліковано на suspilne.media.