15 липня у телеефірі філій Суспільного з’явилось міжрегіональне шоу «Ранок на Суспільному» — в одній програмі історії та події всієї України. Технічну взаємодію і координацію проєкту забезпечує команда у Києві, а рубрики, сюжети та включення наживо роблять 46 кореспондентів і відеографів з областей. До великої ранкової команди приєдналася й спеціальна кореспондентка UA: КРОПИВНИЦЬКИЙ Вікторія Колосова. Ми розпитали її, що вже розповіла про область у всеукраїнському проєкті та що планує зробити найближчим часом.

Спеціальна кореспондентка UA: КРОПИВНИЦЬКИЙ Вікторія Колосова

Вікторія встигає всюди, невтомно вчиться і вболіває за кожного героя своїх сюжетів. Каже, цінує, що робота дозволяє знайомити глядачів усієї України з людьми, які горять своєю справою. 

Про що встигли показати глядачам за ці шість місяців?

— Перша наша рубрика — «Як це працює». Ми детально розбирали процес виробництва. Це дуже цікаво, я захоплювалась тим, що бачила. Пам’ятаю, працювали на фермі альпійських кіз, знімали близько шести годин, бо треба було показати весь технологічний процес ручного виробництва —  від годування кіз до формування бринзи, і вибудувати все у зрозумілий ланцюжок. 

Або  Kangoo Jumps — ми не тільки розповіли, що це таке, а й показали, як підібрати потрібні «черевички», стати на ноги та зробити перші кроки. Я ставала на них уперше, це дуже класно і весело. Зазначу, розроблені ці черевики в 1994 році канадським ортопедом Грегорі Легкхтманом і призначалися вони для реабілітації пацієнтів, які перенесли операції на суглобах гомілки, колін і спини. Сьогодні з ними працює фітнес-індустрія.

Ця рубрика досить складна у виробництві, бо треба охопити великий обсяг інформації, викласти все зрозумілою мовою, без зловживання професійною лексикою, та й у цехи зараз, в умовах пандемії, доступ обмежили — тому ми зробили перерву.

Я пам’ятаю, була рубрика про автомобілі — ніколи не знала, що машину можна завести за допомогою п’яти копійок

— Так, але не будь-яку машину. Ця рубрика «Автолайфхак» називалась. Мені допомагав її робити колега зі своїм другом. Хлопець золоті руки має. А розповідали ми про прості поради стосовно тієї чи іншої автопроблеми й усе це у  легкому гумористичному жанрі. Ми і дроти погризені мишами з’єднували,  і колесо без домкрата міняли.

Усі рубрики можна подивитись на ютуб-каналі Суспільне Кропивницький. Там багато корисного є. Запрошую всіх підписуватись.

Які рубрики у роботі зараз?

— Я намагаюсь робити матеріали, які мені самій цікаві. Бо коли людина робить те, що їй подобається, вона працює з більшим натхненням, намагається придумати щось цікавезне, щось додати у монтажі, щоб глядачі сказали «вау» (усміхається — ред.). Зараз я працюю з рубрикою «Юридичні поради». Ми інсценуємо ситуацію і розбираємо подальші кроки з експертом. У першому випуску говорили про колекторів. І скажу, писався він з власного досвіду. 

Я намагаюсь сама зрозуміти, як діяти у подібних обставинах і розповісти все доступно глядачам, не просто написати чи якісь картинки показати. А коли глядач ще й може впізнати ситуацію, то й запам’ятає швидше, що казати чи до кого бігти по допомогу. Маємо дуже досвідченого експерта, з великим досвідом.

Також ми долучились до міжрегіональної рубрики «Історії в будівлях». Перше наше відео про театр Кропивницького. Раніше ми завжди говорили про трупу, засновників, а про будівлю знали мало. Мені було цікаво зустрітися з краєзнавицею, яка розповіла, з чого все починалось і як будувався театр.  (Рубрики в ефірі поки не було, стежте за нашими анонсами.)

Крім ранкових рубрик ви знімаєте життєві історії кропивничан, як шукаєте героїв?

— Так. Ми розповідаємо про людей, які мають досягнення, можуть поділитися своїми вміннями, підказати цікаві ідеї. Мені ці історії дуже подобаються, бо я знайомлюся з особистостями, які горять своєю справою і запалюють інших. До прикладу, є у нас у Кропивницькому  школа джиу-джитсу, тренеру 32 роки. Коли я зайшла до зали, він каже — оце чемпіони світу, оце чемпіони Європи, у мене відвисла щелепа. Я зрозуміла, який це труд і що я знаходжуся поряд з людьми, які прославляють не тільки Україну, а й наш Кропивницький.

Знімання історії успіху, Євген Скирда — тренер з джиу-джитсу

Ці історії мають ефірний таймінг — 3 хвилини. Чи вдається розкрити тему за цей час?

— Це надзвичайно важко, у мене інтервʼю займає хвилин 25. Я багато розпитую, щоб зрозуміти людину, її роботу. Буває, вже наприкінці розмови герой усміхнеться й у цій посмішці увесь він, всі його мрії й досягнення…  Коли ми знімали про театр, краєзнавиця довго розповідала, а потім питає: «як ви все це вкладете у три хвилини?». Я їй надіслала готову рубрику, а вона: «ви знаєте, ваша правда — це повноцінна історія, в яку включено всі найяскравіші моменти». Робота з чітким таймінгом — це підтвердження рівня фаховості та вміння працювати за сучасними вимогами. Зараз ми споживаємо інформацію швидко, ніби соцмережі скролимо. Ще був у мене цікавий герой — хлопець любить хендмейд, займається вибійкою, теж казав: «три хвилини, як?». Я зробила.  Згодом надіслала йому відео. Майстер мені пише: «в мене стільки було інтервʼю, ми з дружиною подивилися ваше — це найкраще, ви професійно зробили» — все, мені більше нічого не треба. Знаєте, для мене дуже важливий зворотний зв’язок. Коли тобі телефонують і пишуть — це стимулює до роботи.

Знімання історії майстра з вибійки  Костянтина Данильченка

Чи вдається розповісти про головні події регіону?

— Ми ж не тільки рубрики робимо. Маємо включення у прямий ефір з місця події. Але мені здається, що найбільше про область розповідають історії її жителів і подієві відео.

З ким працюєте у  команді?

— Мені важливо, хто зі мною працює. Щоб людина розвивалася й не була байдужа. Наш  відеограф Ярослав Безущенко самостійно  розвивається у відео, вчиться. Я вважаю, що сюжети не можна робити, не знімаючи камери зі штатива. Ярослав проявляє ініціативу, шукає кадри, намагається зануритися в тему матеріалу. Я не уявляю своєї роботи без нього.

Знімання рубрики «Як це працює», оператор Ярослав Безущенко

Чогось довелося навчитися й вам?

— Я освоїла монтаж і зараз сама монтую. Це великий досвід для мене, я розвиваюся, дивлюся відеоуроки, щоб застосувати нове у сюжетах.  

Всеукраїнська команда ранкового шоу дуже різна і велика. Як відбувається співпраця?

— Мені зручно працювати з київською командою. Коли я керувала відділом, теж намагалася проговорювати сюжети з усіма редакторами, щоб усі зрозуміли, як краще зробити, що потрібно. Наша шефредакторка Наталка Волянюк уміє мотивувати, регіональні редактори не байдужі. Радять, підказують. 

Чи вільні у творчості?

— Мене не обмежують у творчості. Я пропоную варіанти створення сюжетів, теми, щось нове, разом вибираємо формат. Я взагалі люблю роботу у ранковому шоу.

Знімання рубрики «Автолайфхак»

Як спільний ранок змінив Вікторію Колосову?

— Я рада, що роблю ту якість, яку люблю робити. Зміни завжди потрібні (особливо технічні). Є вимоги до створення сюжетів і це добре. Мені подобається, коли я надсилаю сюжет і отримую потрібні поради —  змінити план, чіткіше прописати текст. Круто, коли відшліфовують матеріал, бо маленькі ляпи зливаються у велику пляму і створюють поганеньку картинку. Тому я радію, що зараз редактори шліфують програму. Результат є.  Можливо, ми ще не можемо конкурувати з центральними каналами, через техніку в тому числі, але ми вчимося. І працюємо за журналістськими стандартами, не маніпулюємо. А ще — у мене нарешті новий комп'ютер! Це пришвидшує роботу, щонайменше. Я творю і радію з цього.

Коли є час для відпочинку

Найближчими планами можете поділитись?

— Продовжуватиму робити «Юридичні поради», «Історії в будівлях». Обов’язково щось придумаю на Новий рік. Бо для мене це чарівне свято, я хочу створити гарний настрій і собі, і глядачам. Це важливо. Тим паче зараз, коли пандемія і трохи страшно, багато хворих. Треба шукати приємні й корисні емоції та ділитися ними з людьми.

Нагадаємо, міжрегіональний проєкт «Ранок на Суспільному» транслюється в ефірі всіх регіональних телеканалів щобудня із 6:30 до 9:00. Над програмою працюють 23 регіональні команди, щоб поєднати в один всеукраїнський ефір подієве «поле» і локальну ідентичність регіонів.