Листопад 16, 2020
Три запитання до команди менеджерів Суспільного: про робоче й особисте — ЧАСТИНА ІІ
16 листопада відзначають День працівників радіо, телебачення та зв'язку. Команда менеджерів Суспільного долучилася до свята й розповіла, як телебачення стало їхньою особистою історією та що важливіше — принципи чи любов аудиторії.
Читайте також: Три запитання до команди менеджерів Суспільного: про робоче й особисте — ЧАСТИНА І
Федір Скрипник, генеральний продюсер інформаційного мовлення Суспільного
Як телебачення стало частиною вашої особистої історії?
— Випадково. Навчався на розробника медичного обладнання. А в дипломі чомусь написали «спеціаліст засобів радіо і телебачення». Я не скаржусь.
Що важливіше: принципи чи любов аудиторії?
— Їх не можна відокремлювати одне від одного. Це треба поєднувати. Складне завдання, але іншого шляху в Суспільного немає.
Навіщо Україні потрібне Суспільне?
— Хтось має виносити з голів людей сміття, що розкидали владні та олігархічні медіа. Поприбирати, розкласти все на свої місця. Допомогти жити в чистоті.
Григорій Тичина, генеральний продюсер дирекції телебачення
Як телебачення стало частиною вашої особистої історії?
— Все вирішив випадок. Я ніколи не думав, що працюватиму на телебаченні, хоч у дитинстві жив у кооперативній багатоповерхівці, де мешкало чимало працівників тодішнього українського телебачення. Я щойно закінчив виш, працював на іншій роботі, пов‘язаній зі зв‘язками з громадськістю, аж раптом отримав від знайомого запрошення паралельно спробувати себе журналістом на телебаченні в одній із перших приватних студій, які почали з’являтися на початку 1990-х. Тоді Україна поставала як молода незалежна держава, їй було тільки два роки, і разом з нею поставали нові державні та приватні інституції. На початку 1990-х склалася така унікальна ситуація, коли всі шляхи були відкриті: стара система ламалася, люди робили несподівані карколомні кар’єри. Приватних телестудій вже було кілька, кадрів гостро не вистачало, а я дуже швидко навчився знімати сюжети. Тоді власник студії «TV Табачук», нині вже покійний Вадим Табачук, запропонував мені одразу стати ведучим новин, виробництвом яких студія займалась для тодішнього телеканалу УТ-3. Зрештою, я дуже швидко «захворів» ефірним мовленням, розпрощався зі своєю основною роботою, і телебачення стало справою мого життя. Згодом я поступово відійшов від журналістської діяльності, оскільки зрозумів, що мені значно цікавіше займатися телеменеджментом.
Що важливіше: принципи чи любов аудиторії?
— Це пов’язані питання, як на мене: любов аудиторії з’являється до того мовника, який керується принципами, — при власному виробництві проєктів, їх замовленні у сторонніх продакшенів, а також при відборі контенту, який закуповується на зовнішньому ринку.
Принципи важливі при визначенні аудиторії, на яку розраховує, з якою збирається працювати та будувати діалог телеканал. Аудиторія це відчуває та починає підтягуватися до перегляду телеканалу.
Навіщо Україні потрібне Суспільне?
— Ми ж будуємо сучасну демократичну європейську державу, яка має амбітну мету — здійснити євроатлантичну та європейську інтеграцію, а система суспільного телерадіомовлення — це невіддільна складова демократичної системи розвинутих країн Європейського Союзу. Важливо, щоб самі громадяни розуміли важливість Суспільного мовника. Мовника, який на кошти платників податків чесно працює в їхніх інтересах, веде діалог з аудиторією, не маніпулюючи інформацією, максимально об‘єктивно відтворюючи суспільно-політичні процеси, які відбуваються в цьому суспільстві. Якщо ми не побудуємо якісну систему суспільного мовлення в Україні — це означатиме, що ми ще не відбулися як структуроване та мотивоване громадянське суспільство.
Ірина Бубнова, виконавча продюсерка UA: ПЕРШИЙ
Як телебачення стало частиною вашої особистої історії?
— На телебачення потрапила випадково й одразу відчула «свій» простір. Цей простір заповнювали веселі й талановиті люди. Вони творили магію телебачення легко та натхненно.
Чому телебачення «never die»?
— З кожним новим отриманим знанням про робочу сторону телемагії вона мене захоплювала дедалі більше. І ось уже понад 25 років я є частиною цього простору і магічне захоплення досі зі мною. Мабуть, саме тому ТБ «never die», адже магія не може зникнути в нікуди.
Навіщо Україні потрібне Суспільне?
— Суспільний мовник обов’язковий елемент демократії. Громадяни України, як і будь-якої країни, мусять мати можливість отримувати інформацію через незалежні ЗМІ, які не підпорядковуються ні державі, ні будь-якому приватному власнику. Такий формат ЗМІ гарантує рівний доступ усіх верств населення до правдивої та цінної інформації, освітніх програм та культурних подій. Суспільний мовник, на відміну від приватних ЗМІ, приділяє багато уваги життю національних меншин в країні, що дає змогу соціально згуртувати суспільство. Також проєкти Суспільного мовника тримають фокус на культурно-просвітницьких, наукових та історичних темах, що сприяє зміцненню самоідентифікації нації.
Володимир Ладижець, виконавчий продюсер міжрегіонального проєкту «Ранок на Суспільному»
Як телебачення стало частиною вашої особистої історії?
— Я завжди мріяв потрапити у велике кіно, але доля підкинула мені хорошого товариша, з яким нам пощастило створити наш перший приватний телеканал у місті Ужгороді, звідки я родом. Там я й зрозумів, що ці сфери дуже пов’язані, але у телебачення можливості більші. Відтоді я розвиваюсь як режисер-постановник, а віднедавна — як продюсер.
Що важливіше: принципи чи любов аудиторії?
— Принципи та стандарти в телебаченні надзвичайно важливі. Ми повинні працювати чесно, але й про любов глядача забувати не варто. У нашому суспільстві люди не люблять, коли їх вчать, вказують, як треба робити чи не робити. Тому завжди важливо пам'ятати про золоту середину. Однаково потрібен і контент, який може навчити, пояснити, і контент, з яким можна розвіятись.
Навіщо Україні потрібне Суспільне?
— Суспільне потрібне, бо це єдине медіа, яке має шанс стати правдивим рупором країни для усіх глядачів та слухачів нашої держави. За таке медіа варто боротись.
Лук’ян Галкін, виконавчий продюсер UA: КУЛЬТУРА
Як телебачення стало частиною вашої особистої історії?
Телебачення увійшло в моє життя настільки ж випадково, наскільки й рішуче. Власне, я був упевнений, що ніколи з тим тєлєком не обміняюсь і поштовою листівкою на Різдво, але не так сталось, як гадалось. Тетяна Кисельчук та Юрій Макаров запросили мене долучитись до команди просвітницького напряму. Досі пам'ятаю, як закінчував тестове завдання посеред вечірки Одеського міжнародного кінофестивалю — бо що, зрештою, може бути важливішим за Суспільне? Тоді цього ще не знав, але вже відчував. Отож, у життя увійшло не стільки телебачення, скільки Суспільне мовлення.
Чому телебачення «never die»?
Девід Кроненберг, один з моїх улюблених режисерів, якось сказав про свій фільм «Відеодром» 1983 року: «Коли вигадував історію про інтерактивне телебачення, нізащо б не зміг уявити, яких масштабів воно набуде. Звісно, зараз ви називаєте це інтернетом — але, вочевидь, це саме інтерактивне телебачення». Секрет невмирущого телебачення прихований саме в цій цитаті. Між скролінгом і зеппінгом не така вже й велика різниця. Телебачення — не стільки платформа, скільки логіка побудови і споживання контенту.
Навіщо Україні потрібне Суспільне?
Нас формує те, що ми споживаємо, — інформації це стосується більше за їжу. Суспільне сьогодні — це утопія, яка виживає в обставинах цілковитої антиутопії. Смішно й припустити, що традиційно корумпована та звично олігархічна влада буде щедрою рукою фінансувати мовник, що не обслуговує її інтереси. Але Суспільне пускає паростки, які вже не викорінити. Суспільне творить прецедент: у країні, що формує довіру до медіа за квотою довіри до влади, з'являється величезна компанія, яка керується ніби вже давно осміяними принципами незалежної журналістики. Звісно, нашому кроку вперед неодмінно протиставлять чиїсь два назад. Але сам рух у правильному напрямку формує — ні, не критичну масу, а передумови для її накопичення. Зрештою, в нашій цілковитій антиутопії це означає чимало.