Новини компанії

На суспільному телеканалі UA: КУЛЬТУРА щосуботи вранці виходить єдина на українському телебаченні тематична програма «Музеї. Як це працює».

Проєкт розвіює міф про те, що музеї — це нудно, і розповідає найцікавіші історії вітчизняних закладів. Про телепрограму ми розпитали її співавторку та ведучу Ольгу Носко.

Читайте також: 5 причин дивитися «Музеї. Як це працює» на UA: КУЛЬТУРА

Подарунок долі

Ольго, як виникла ідея програми про музеї? Яку мету ви ставили перед зйомками?

— Ми дуже хотіли розповісти про музеї так, як ми це робимо для друзів. Просто й цікаво. А ще зрозуміли, що на українському телебаченні немає жодної програми про музеї. А де ж, як не на Суспільному, з’явитися такому проєкту?! 

Хоч де б жили наші глядачі — вони вже зможуть відвідати одинадцять київських музеїв разом із UA: КУЛЬТУРА. Канал має загальнонаціональне покриття й не потребує додаткової абонплати, тому контент виходить максимально доступний. А для тих, хто не вмикає телевізора, — завантажуємо все на ютуб-канал UA: КУЛЬТУРА!

Крім того, програма вийшла з певною документацією: мине десять, двадцять років — і ми зможемо поглянути, якими були музейні експозиції колись.

 

Окрім роботи на телебаченні, ви працюєте кілька років комунікаційницею в Музеї Ханенків, а за освітою — психологиня. Розкажіть, що вас привело в музей, а особливо, що спонукало залишитися там на роки?

— Так вийшло випадково — через пост у фейсбуці з вакансією. До речі, побачила я його на свій день народження. Вийшов такий собі подарунок долі. Тоді я навіть уявити не могла, що пропрацюю в музеї понад п’ять років. А тепер уже важко навіть уявити, як воно — жити без музею. 

У музеї весь час шалений темп і безліч напрямів для розвитку. А ще спільні цінності — відкритість і доступність Музею Ханенків приваблювали мене ще до того, як я приєдналася до команди. Тоді я ще трішечки побоювалася музеїв і, мабуть, до іншого працювати не пішла б. 

Читайте також: Маріон Котіяр, Брендан Глісон та Джессі Айзенберг у кіновечорах на UA: КУЛЬТУРА

Серед молоді побутує стереотип, що музей — це нудно. Як сучасним інституціям цього позбутися? Що для цього можуть зробити журналісти, музейні працівники й самі потенційні відвідувачі?

— Мені здається, що цей стереотип давно відходить у минуле. У музеях відбувається такий «двіжняк», що звинуватити їх у занудстві можуть лише ті, хто давненько не переступав музейного порога. Як кажуть, варто лише відкрити своє серце й підписатися на музейні інстаграми. 

Стереотипи відходили б у минуле швидше, якби не такі сумні бюджети інституцій. Звідси й кадровий голод, і відсутність реклами. Але навіть у цих умовах музейники створюють проєкти для батьків у декреті, квести експозиціями, VR-занурення в живопис, уроки для дітей або дорослих із ментальною інвалідністю, адаптують екскурсії для людей із вадами зору та слуху й безліч усього іншого. 

І саме журналісти допомагають поширювати інформацію про музейні проєкти. Звісно, в епоху соціальних мереж, коли кожен собі медіа, можна працювати з фейсбуком та інстаграмом і горя не знати, але саме ЗМІ допомагають якісно розширити аудиторію та ввести відвідання музеїв до звичного дозвілля.

У першому сезоні програми «Музеї. Як це працює» ви розповіли про одинадцять музеїв Києва. Який був найцікавішим, що особливо запам’яталося?

— Особливі почуття в мене, звісно ж, до Музею Ханенків — саме з нього почалася моя «музейна любов». Тому зйомки розпочинали саме тут. Про що я, до речі, пізніше дуже пошкодувала — адже тепер хотілося б «узятися» за нього з більшим досвідом.

Запам’ятовуються епізоди, пов’язані з «нетиповим» відвідуванням музею. Наприклад, неймовірне відчуття, коли ти в зачиненому музеї, де лише ти й твори (а ще доглядачі та знімальна команда, звісно!).

Було цікаво знімати у фондах. Ми були у фондах Національного художнього й природничого музеїв. Змії в банках, акули у ванній, шафи з птахами — таке запам’ятається на все життя. Як і кавування на терасі Булгакова (до речі, доступне всім відвідувачам!) чи на верхньому поверсі Історичного з видом на місто, перебігання з музею до музею у Видатних діячів, начебто ми ходимо в гості, як Леся Українка та Іван Франко. Важкими, але потрібними були зйомки в Музеї історії України в Другій світовій війні. 

Кожен музей — це калейдоскоп історій, що складаються в одне ціле й дають змогу повніше побачити загальну картину. І хоча часто під час підготовки сценарію я просто хапалася за голову від того, скільки всього пережила наша країна, але це ще раз дало зрозуміти: треба знати своє минуле, щоб побудувати майбутнє. 

 

Музеї Мадрида, Відня й Пархомівки 

Назвіть музеї, про які вам хотілося б зробити програму. Чи плануєте далі знімати проєкт? Що в ньому буде?

— У другому сезоні ми запланували знайомство з музеями всієї України. Маємо об'їхати не лише великі міста, а й села. Адже подивитися справді є на що! Давно мрію потрапити до Пархомівки, де зберігаються роботи Пікассо, Малевича й Кандинського, — оминути цей музей ми ніяк не могли. Увесь список поки розкривати не буду, але чекаю зйомок із великим нетерпінням! Передчуваю, буде багато сюрпризів.

А ще цієї весни ми мали робити спецпроєкт про Музейний острів у Берліні. Отримали всі дозволи, ухвалили бюджет, запланували зйомку. Але Суспільному заблокували рахунки. А потім ще й епідемія коронавірусу почалася. У третьому сезоні, звісно ж, хотілося б перетнути кордони й почати знайомити глядачів із європейськими музеями!

Читайте також: Історії про талановиту молодь — в ефірі регіональних філій Суспільного

Які закордонні музеї ви відвідували, що сподобалося й чим саме?

— Мої маршрути в подорожах будуються саме навколо музеїв. Під час останньої поїздки я провела два дні в Берліні. З них — дванадцять годин блукала Музейним островом. Якось на свій день народження зайшла до Лувру й не виходила, поки мене не «витягли». На п’яту чи шосту годину в залі з голландцями відкрилося якесь третє дихання й враження було, наче зможу пройти ще стільки ж.

Мабуть, улюбленими музеями я б назвала Тіссен-Борнеміса в Мадриді та Кунсхісторішес у Відні. Більше все-таки полюбляю художні музеї. Після відвідування кожного нового музею я роблю внутрішню інтеріоризацію і вибудовую новий топ-3. Ці два закріпилися просто намертво! 

Оцінюю музеї за своєю внутрішньою системою: яка атмосфера панує, яка айдентика — приємно, коли додатково тебе оточує сучасна візуальна складова. Мені важливо, яке кафе на території музею (спробуйте походити залами сім годин!), яка добірка сувенірної продукції та наскільки асортимент представляє колекцію саме цього музею, а не є просто строкатою добіркою сувенірів із бюджетних сайтів. Коли заходжу до саме такого музею, відчуваю, що навіть пульс змінюється й дихається інакше.

 

Що, на вашу думку, перешкоджає музеям бути сучасними, соціально активними й, зрештою, цікавими для відвідувачів?

— Хіба сьогодні музеї не саме такі? (Усміхається.)

 

Який музейний маршрут вихідного дня від Олі Носко?

— О, яке чудове запитання! Маршрут залежатиме від актуальних виставок. Обов’язково подивлюся, які музеї поруч — найприємніше зайти до одного з улюблених і туди, де ще не були. Начебто й давнього друга провідав, і горизонти розширив. 

Якщо запропонувати конкретний маршрут, то він був би таким: починаємо з Музею народного декоративного мистецтва — дивимося кераміку, вишивку, килими. Дивуємося, наскільки вони сучасні й стильні.

Переходимо дорогу та перевіряємо, що там у Мистецькому арсеналі. Не забуваємо пообідати! Спускаємося схилом до Національного художнього. Обов’язково навідуємо українських авангардистів. Закінчуємо подорож перенесенням до інших епох та країн у Музеї Ханенків. Надихаємося. 

Раджу заходити до музеїв не лише щоб дізнатися щось нове, а й просто походити залами, посидіти помедитувати й навести фокус. У сучасному ритмі життя це надважливо.

 

Фотографувала Анастасія Мантач

Уперше опубліковано на сайті видання «Україна молода»