Безбар’єрність починається не з пандусів чи спеціальних сервісів. Вона починається з усвідомлення, що не існує «середньостатистичної» людини, для якої можна створити універсальний світ.
Саме навколо цієї думки будувалася дискусія «Безбар’єрність для всіх: чому універсальних людей не існує», що відбулася під час індустрійної події «Розмаїття, інклюзія та рівність — стандарти в медіа». Її учасниці й учасники говорили про фізичну, інформаційну та комунікаційну доступність, інклюзивне працевлаштування, сімейно-дружні практики та роль медіа у створенні суспільства без бар’єрів. Модерувала розмову журналістка й громадська діячка Уляна Пчолкіна.
Перед початком дискусії Уляна звернула увагу на те, що поняття інвалідності та інклюзії постійно змінюються разом із суспільством, а отже, змінюється й мова, якою ми про них говоримо:
«Інвалідність — це поняття, яке постійно еволюціонує. Разом зі світом змінюється і термінологія, і підходи. Якщо колись говорили, що людей з інвалідністю у світі близько 5%, то сьогодні — вже близько 20%. Це не лише про людей і порушення, а насамперед про бар’єри, які вони відчувають довкола себе».
Серед спікерів дискусії — членкиня наглядової ради Суспільного Мовлення від громадських об’єднань та асоціацій у сфері захисту прав осіб з інвалідністю Наталя Гарач, журналістка, письменниця, керівниця ГО «Видимі» та амбасадорка безбар’єрності Олена Пшенична, директор з розвитку і продажів Good Bread from Good People Нікіта Зирянов, голова Українського товариства глухих Ірина Чепчина, співзасновниця та голова ГО «Генерація матерів Лада», консультантка з впровадження сімейно-дружніх практик на робочому місці Марина Марченко та виконавчий директор ГО «Група активної реабілітації» Віталій Пчолкін.
Під час дискусії, як і протягом усієї індустрійної події, був забезпечений переклад жестовою мовою. Його здійснювали перекладачки жестової мови Тетяна Журкова та Лада Соколюк.
Говорячи про різноманіття як природну цінність суспільства, Нікіта Зирянов закликав відмовитися від поділу людей на «звичайних» і «незвичайних» та навчитися бачити унікальність кожної людини.
«Не існує звичайних людей. Кожен із нас є прекрасним, унікальним та індивідуальним. І саме в цьому наша краса. Якщо ми навчимося бачити унікальність кожної людини, а не ділити людей на “звичайних” і “незвичайних”, тоді ми по-справжньому зрозуміємо, хто ми є».
Ідею про цінність людського різноманіття продовжила Наталя Гарач. На її думку, цей самий принцип має лежати й в основі роботи медіа. За її словами, медіа також мають відмовитися від уявлення про «середньостатистичну» людину:
«Насправді не існує середньостатистичної людини й не існує середньостатистичної аудиторії. Саме тут виникає питання: чи медіа виключає когось зі своєї аудиторії, чи навпаки — включає. Для мене інклюзія — це не про включення, а про невиключення. Це про те, щоб нікого не залишити поза увагою та прагнути охопити все різноманіття нашого суспільства».
Окрему увагу учасники й учасниці приділили мові. Адже саме слова часто визначають, чи почуватиметься людина включеною у спільний простір. Віталій Пчолкін наголосив, що навіть звичні слова можуть формувати або руйнувати бар’єри.
«Ще зовсім нещодавно поняття “звичайні люди” використовували, щоб відмежувати людей з інвалідністю від усіх інших. Але якщо є “звичайні”, значить, нібито є й “незвичайні”. Саме тому з такими формулюваннями потрібно бути дуже обережними».
Розмова про доступність вивела учасниць і учасників ще на одну важливу тему — українську жестову мову як основу рівного доступу до інформації, освіти та праці для спільноти людей з порушенням слуху. Ірина Чепчина звернула увагу, що безбар’єрність для спільноти людей з порушенням слуху починається з доступності української жестової мови:
«Спільнота нечуючих має ознаки національної спільноти: у нас є власна мова, власна історія та власна культура. Для нас безбар’єрність полягає в українській жестовій мові. Саме через жестову мову ми можемо реалізовувати свої права — на освіту, працю, працевлаштування та повноцінну участь у житті суспільства».
Безбар’єрність стосується не лише людей з інвалідністю. Вона також визначає, наскільки легко люди можуть поєднувати різні життєві ролі, зокрема батьківство й професійну реалізацію — зокрема бути батьками. На цьому акцентувала співзасновниця ГО «Генерація матерів Лада» Марина Марченко:
«Найбільші бар’єри часто створює не інфраструктура, а суспільне ставлення до материнства й батьківства. Наші дослідження показали, що 80% жінок після пологів стикалися зі стереотипами, які негативно впливали на їхній психологічний стан і самооцінку. Найсильніший із них — образ “ідеальної матері”, яка має все встигати, чудово виглядати й бути успішною в усіх сферах життя».
Підсумовуючи розмову, Олена Пшенична запропонувала дивитися на бар’єри ширше. Часто їх створюють не люди, а складні правила, незрозумілі процедури та відсутність простої комунікаціїі:
«Мої найболючіші бар’єри лежать у площині соціальних, освітніх і медичних послуг. Часто саме складні процедури й незрозумілі правила призводять до того, що люди опиняються в ізоляції. Саме тому мені дуже хочеться, щоб ми не боялися говорити про складні теми й запитувати тих, хто має власний досвід. Якщо пояснювати складні речі простою людською мовою, вони стають зрозумілими для значно більшої кількості людей. Саме так ми можемо разом прибирати бар’єри».
Дискусія стала однією з тематичних розмов індустрійної події «Розмаїття, інклюзія та рівність — стандарти в медіа», яку Суспільне Мовлення організувало за підтримки Ради Європи, International Media Support (IMS) та Посольства Швеції в Україні. Упродовж дня учасники й учасниці обговорювали, як медіа можуть сприяти формуванню суспільства, у якому різноманіття досвідів є нормою, а безбар’єрність — щоденним стандартом.
Нагадаємо, Суспільне Мовлення 2025 року оприлюднило Концепцію розмаїття, рівності та інклюзії (DEI), ухвалену наглядовою радою, яка визначає стратегічні підходи до забезпечення рівних можливостей, безбар’єрності та поваги до розмаїття як усередині організації, так і в контенті, що його створює Суспільне.
Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатеку — платформу унікальних відео й аудіо Суспільного від 1920-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.
